Реферат: Своєрідність акцентів ілюстрацій до творчості Джона Мільтона

Реферат: Своєрідність акцентів ілюстрацій до творчості Джона Мільтона

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський державний Чорноморський університет ім. Петра Могили

Реферат

на тему: Своєрідність акцентів ілюстрацій до творчості Джона Мільтона

Виконала студентка 243 групи

Мельникова Олена

Перевірила

Береза Інна Юхимівна

Миколаїв 2011

1.  Короткі відомості про життя і творчість

Джон Мілтон народився в 1608 році в Лондоні, в сім'ї нотаріуса, близького до пуританських кіл. Дід Мілтона був католиком який через навернення сина до протестантизму відмовив йому у спадку, тож той вимушений був сам заробляти собі на хліб. Родина була не багата але й не вбога.

У 1625-му шістнадцятирічний Мілтон вступив до Крайстс-коледжу Кембриджського університету. В 1632 році Мілтон закінчив університет, де отримав ступінь бакалавра, а пізніше — магістра мистецтв[1]. У двадцять чотири роки він залишив Кембридж і виїхав до батьківського маєтку Гортон (графство Бакингемшир), де провів шість років займаючися самоосвітою. У 1638—39 жив та мандрував Італією. В 1639 чутки про неминучу громадянську війну змусили його поїхати на батьківщину. 1640 року, напередодні Англійської революції, повернувся в Британію, зайнявся політичною діяльністю.

Улітку 1642-го Мілтон відпочивав протягом місяця поблизу Оксфорда і повернувся додому з нареченою, уродженою Мері Пауел. Йому було 33 роки, їй — 16. Усі її родичі були переконаними роялістами. Мілтон же був супротивником існуючої монархії. Через цей політичний конфлікт дружина покинула Мілтона вже за кілька тижнів після одруження і повернулася до батьків. Коли революційна влада почала їх утискати, Мілтон, який став на ту пору діячем революційного табору, врятував їх. Мері вернулася до чоловіка після двох років розриву. Вона народила чотирьох дітей і в 1652 р. померла під час пологів. Коли дружина покинула Мілтона, він написав трактат про розлучення (1645).

У 1645—1649-му Мілтон відійшов від громадських справ. Біографи думають, що він був зайнятий обмірковуванням і збором матеріалів для «Історії Британії» (History of Britain).

В останній день січня 1649-го в Англії прилюдно стратили Карла I; і не пройшло й двох тижнів, як Мілтон виступив у пресі з памфлетом «Обов'язки государів та урядів» (The Tenure of Kings and Magistrates). Виступ пролунав надзвичайно різко, й у березні 1649-го Мілтона призначили секретарем при Державній раді.

У 1649—52 працював у Державній раді, вів міжнародну кореспонденцію Олівера Кромвеля.

Оскільк страта Карла І викликала обурення в Європі потрібні були нові переконливі виправдання царевбивства. Мілтон написав латиною три апології страти короля: «Захист англійського народу» (Defensio pro populo Anglicano, 1651), «Повторний захист» (Defensio secunda, 1654) і «Виправдання для себе» (Defensio pro se, 1655).

1650-ті роки стали для Мілтона важким десятиліттям, нещастя йшли майже безперервною низкою. У лютому 1652-го він майже повністю осліп, у травні померла дружина. У червні, не доживши до року, помер єдиний син Джон. У 1656-му Мілтон одружився з Катарін Вудкок, але на початку 1658-го вона також померла. Тим часом і політичні, й релігійні справи у країні йшли, на думку Мілтона, дуже погано. Революція, покликана створити вільну республіку, обернулася диктатурою. Неухильно наростала тяга до повернення монархії — в особі Карла Стюарта.

І коли стало ясно, що революція провалилася, й на порозі Реставрація, Мілтон опублікував три зухвалі й дуже відверті памфлети на захист свободи.

Воцаріння Карла II стало для Мілтона катастрофою. На якийсь час його ув'язнили, навіть життя його було в небезпеці, але зусиллями друзів він незабаром вийшов на волю. У цей час Мілтон осліп уже повністю.

Він розпочинає головну справу життя — написання біблійної поеми про Бога-Творця, про світ ангелів і про перших людей, про рай втрачений і повернутий. Сім років виснажливої праці віддав осліплий Мілтон втіленню свого грандіозного задуму. За спогадами друзів, поет нерідко проводив безсонні ночі в болісних роздумах, очікуючи натхнення. І коли воно приходило, він одразу кликав доньку й диктував їй пронизливі рядки.

«Втрачений рай» було завершено в 1665 році. Один із друзів Мілтона, прочитавши рукопис, сказав йому: «Ти багато говориш про втрачений рай, а чому нічого не скажеш про рай повернутий?» Незабаром Мілтон показав другові ще один рукопис. За обсягом він значно поступався першому й називався «Повернутий рай». У художніх описах боїв у світі незримому, де світлому воїнству Бога протистоять полчища темних сатанинських сил, явно чуються відзвуки громадянських воєн і релігійних зрад, що стрясали Англію.

Ці твори Джона Мілтона дуже повільно пробивали дорогу до читача. За життя автора вони були видані мізерним тиражем.

Помер Мілтон у Лондоні 8 листопада 1674 року.

Творчість Мільтона мала великий вплив як на тогочасне суспільство, так і на мистецтво багато років потому. Під впливом творів Мільтона і зараз пишуться пісні. Малюються картини та навіть знімаються фільми. Проте найбільше відображує вплив його творів саме образотворче мистецтво. До поем Мільтона було зроблено багато ілюстрацій, зокрема такими загальновідомими художниками, як Гюстав Доре, Вільям Блейк та Уорік Гобл. І хоча більшість із них були створені саме до поем Мільтона, кожна з них – оригінальна, оскільки кожен митець показував своє бачення написаного і по-своєму розставляв акценти.

Якщо детально розглядати кожного з ілюстраторів, то можна виділити певні спільні та відмінні риси. Так Гюстав Доре, який як ілюстратор, дивує своєю винахідливою та невтомною фантазією; створюючи низчисленну кількість малюнків, він умів придумувати найрізноманітніші сцени, в здебільшого просякнуті живим драматизмом, дуже майстерно зображав події на тлі старанно підібраного пейзажу. Роботи Доре – гравюри – вони усі виконані в чорно-білих тонах, причому акцент у картинах завжди робиться не тільки на зображення головного персонажу, а і на оточуюче середовище. Пейзаж ніби допомагає розкрити внутрішній стан героя, передає його настрій. Кольорова гамма майстерно передає загальний настрій ілюстрацій, більшість з яких була створена до поеми «Втрачений рай». Тут панують смуток, печаль,злість, гнів та зневіра – всі ті емоції, які у нашій підсвідомості асоціюються із темними, важкими барвами. Впадає в око також те, що розмір персонажів порівняно із загальним розміром картини – навмисне зменшений, хоча митець дуже точними лініями передає навіть найменшу деталь Автор ніби підкреслює нікчемність усіх інших створінь порівняно з Богом – творцем всього сущого. Так, на ілюстрації №14 до пісні четвертої (див. рис. 1.) Доре зображаю сатану, який піднявся на гору, роздумуючи, чи слід йому іти до раю та спокушати людину. Гравюра зображає сатану як маленьку фігурку порівняно із величністю райського пейзажу. Перед ним лежить долина. Над якою сходить сонце. І це сонце – символ того, що сатана не владен над тим світом, що лежить біля його ніг, адже сонце – це символ великого Бога, що, сходячи на райською долиною дарує їй життєдайні промені. А тільки той, хто є Творцем, має справжню владу і право на владу над своїм творінням.

Чіткість, точність та строгість гравюр у порівнянні із домінуванням пейзажів над зображеннями людей та янголів яскраво виявляє акценти, на яких наголошує автор – трагічність долі людей та падких янголів, що втратили рай, панування на усій землі Бога, як творця досконалої природи.

Одним із художників, до творчого наробку яких належать ілюстрації до творів Мільтона є Вільям Блейк. Незважаючи на те, що Блейк прославився саме завдяки своїй технології рельєфного відбитка, у власній роботі йому частіше доводилося дотримуватися методу інталія, стандартного в XVIII століття методу гравіювання, який полягав лише в нанесенні насічок на бляшану пластину. Це було складною і трудомісткою роботою; для того щоб перенести зображення на пластини потрібна була сила-силенна часу, місяці, і навіть роки, але, як зауважив сучасник Блейка Джон Бойделл, такий спосіб гравірування робив її продукт «слабкою ланкою для комерції», дозволяючи художникам більше наблизитися до народу, і зробивши її важливим видом мистецтва до кінця XVIII століття. Блейк також використовував метод інталія у своїх роботах, зокрема для ілюстрацій. Роботи, яку завершив перед самою своєю смертю. Нововинайдений Блейком техніка, метод рельєфного відбитка, піддавалася самої, жорстокій критиці, як втім все новаторське в будь-якій практиці, але дослідження, проведені в 2009 році приділяють велику увагу збереженим пластин Блейка, включаючи ті, що були використані для Біблії: вони свідчать про те , що він також часто застосовував техніку repoussage, тобто барельєфа, що дозволяло згладжувати похибки, досить було перевернути пластину і декількома ударами розрівняти небажану насічку, зробивши її опуклою. Така техніка типова для гравіювальних робіт того часу, багато в чому поступається більш швидкому процесу карбування у рідкому середовищі, яку застосовував Блейк для свого рельєфного відбитка, і пояснює, чому процес гравіювання був таким довготривалим. Ілюстрації Блейка істотно відрізняються від ілюстрацій Доре,причому обидва митці зовсім по-іншому розставляють акценти, що відображається у їхніх роботах. Ілюстрації Блейка несуть у собі додаткове навантаження у вигляді більш різноманітної, ніж у Доре кольорової гами. Переважають світлі (білий, блакитний, зелений, жовтий) кольори, що свідчить про більш позитивне сприйняття поеми, хоча сцена спокуси Єви має трохи затемнений фон, що передає великий трагізм моменту. Мова кольорів у Блейка, так само як мова пейзажів у Доре допомагає розкрити духовні переживання героїв. Кольори містять у собі певну, відому ще з християнських ікон символіку: золотий, жовтий — найдосконаліший колір сонця, означає Божу присутність та є атрибутом Небесного Царства або дій Святого Духа; білий — колір чистоти, світла, радості, Божої слави, якою оточений Христос у Преображенні, Різдві, Воскресінні, Зішесті в ад та у Вознесінні; синій, насичений — колір “небесної тверді”, високого неба (у погожий день), асоціація до духовного, надприродного неба, де у славі проживає Господь; блакитний — колір неба біля горизонту, символ земного світу; зелений та синьо-зелений — це кольори живої природи, фізичного земного буття; зелений також може символізувати духовне відродження через ласку Святого Духа; пурпуровий та фіолетовий — символ царів; червоний, коричневий — символ Господньої енергії, вогню, динамізму, життєдайної сили, перемоги, мучеництва; чорний — відсутність Божого світла, символ скорботи, хаосу,смерті, зла, пекла, посланців сатани, деяких сцен із Страшного суду. Так на картині, де зображена сцена спокуси Єви (див. рис. 2) присутній зелений колір у зображенні змія (земне буття спокушає), жовтий для плодів дерева знань (символ того, що дерево має божественну і його плоди не дозволено вживати людям), та чорний для зображення фону (люди стануть смертними та будуть вигнані із раю). Також у ілюстраціях Блейка присутній антропоцентризм, основна увага митця зосереджується на головному героєві (для кожної гравюри він свій). Природа, як і в християнських іконах, не відіграє важливого значення. Всі герої зображуються крупним планом, що дозволяє зробити припущення, про важливість рішень людини (а не Бога) для її долі.

Тож акценти, розставлені Блейком у своїх роботах можна трактувати як такі, що розкривають його антропоцентричний з одного боку і дуже близький до канонічного християнського з другого, світогляд.

мільтон поема ілюстрація гравюра

У рефераті було розглянуто ілюстрації до поеми Джона Мільтона «Втрачений рай» таких відомих художників, як Гюстав Доре і Вільям Блейк. Акценти їх ілюстрацій дуже різняться. Вільям Блейк вдало поєднує християнську систему пропорцій та символіку кольорів із антропоцентричним, іноді близьки до портретного, зображенням персонажів. На противагу йому Гюстав Доре використовує чорно-білу гамму кольорів із деталізованим зображенням пейзажів, що явно домінують на зображенням героїв.

Ілюстрації до творів Мільтона дуже різняться своїми акцентами, колористикою, технікою виконання та змістом, який у них було закладено. Хоча джерелом для написання картин обох митців слугувала поема Мільтона «Втрачений рай», та дивлячись на ілюстрації, зроблені до неї, можна зробити висновок що у розумінні мистецьких творів не можу бути однієї правильної точки зору. Це залежить від багатьох факторів: характеру читача, його релігійних поглядів, настрою у момент сприймання твору, рівня освіченості та багатьох інших чинників. Саме сприйняття поеми є суто суб’єктивним і створюючи ілюстрації автор відображає суто особисту точку зору на цю поему. Різноманітність акцентів, зроблених художниками дає нам змогу скласти своє власне враження щодо поеми та краще зрозуміти ії у контексті власного ставлення до поеми та ілюстрацій.

1.  Доре Г. Гравюры к поэме Джона Мильтона «Потерянный рай».// Репринтное издание. — СПб.: Альфарет, 2006. — 40 с.

2.  Степовик Д. Іконологія і іконографія.// Івано-Франківськ, 2003. – 256 с.

3.  Некрасова Е. А. Творчество Вильяма Блейка // Изд-во Московского университета, 1962. – 181 с.

4.  Мильтон Дж. Потерянный рай; Возвращенный рай; поэмы. // Эксмо, 2009. – 605 с.