Реферат: Учення В.І. Вернадського про ноосферу

Вступ

Ноосфера ("мисляча оболонка", сфера розуму) – вища стадія розвитку біосфери. Це сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначаючим чинником розвитку.

Чому виникло поняття "ноосфера"? Воно з'явилося у зв'язку з оцінкою ролі людини в еволюції біосфери. Цінність учення В. І. Вернадського про ноосферу саме в тому, що він виявив геологічну роль життя, живої речовини в планетарних процесах, в створенні і розвитку біосфери і всієї різноманітності живих істот в ній. Серед цих істот він виділив людину як могутню геологічну силу.

Ця сила здатна впливати на хід біогеохімічних та інших процесів в охопленому її дією середовищі Землі і навколоземному просторі. Все це середовище вельми істотно змінюється людиною завдяки її праці. Вона здатна перебудувати її згідно своїм уявленням і потребам, змінити фактично ту біосферу, яка складалася в перебігу всієї геологічної історії Землі.

Люди не просто розселилися практично по всій поверхні нашої планети, проникли в глибини морів і океанів, піднялися на високі гірські вершини, освоїли атмосферу Землі і зробили перші упевнені кроки в глибини Космосу. Своєю практичною діяльністю, своєю працею вони активно і у все зростаючому ступеню міняють те природне середовище, в якому живуть.

Змінюються рослинний і тваринний світ, географічний ландшафт, грунт, склад і стан атмосфери і гідросфери, мікроклімат досить великих зон.

Вже зараз вплив людства на природне середовище стає у ряді відносин сумірним з тим, що здійснюється в природі під впливом стихійних, поза людською діяльністю лежачих, силами. Зміни ці таки, великі що певним чином позначаються на існуванні того, що їх породило, — на людях, що створили грандіозну систему суспільного виробництва. Це — слідство невідворотного закону зворотного зв'язку, що явно вступив в дію, має силу скрізь, де є розвиток.

Таким чином, соціальне життя людства все тісніше сплітається в єдину мережу взаимозалежностей з тими природними процесами і об'єктами, які утворюють первоначальну основу його буття. Сама ця "першооснова" стає істотно іншою. На неї накладається незгладимий глибокий відбиток людської діяльності, суспільної праці, що озброюється науковою думкою.

Вчення про перехід біосфери в ноосферу — вершина творчості В.І. Вернадського. При розробці цього учення він неминуче повинен був використовувати і синтезувати не тільки геологічний і біологічний, але також соціально-історичний матеріал.

Сам термін "ноосфера", як і термін "біосфера", не належить В.І. Вернадському, який впродовж всієї своїй невтомній могутній діяльності остерігався засмічувати наукову літературу зайвими словами. Цей термін вперше був використаний в 1926—1927 рр. в статтях П. Тейяра де Шардена і Е. Леруа, написаних після того, як вони прослуховували в Сорбонне в 1922—1923 рр. курс лекцій В. І. Вернадського з проблем геохімії і біогеохімії.

Проте у викладі П. Тейяра де Шардена термін "ноосфера" мав сенс містичний. Він вживав його як синонім "царства людського розуму", пройнятого єдиним релігійним світоглядом.

У. І. Вернадський почав застосовувати термін "ноосфера" лише з початку 30-х років, причому в істотно іншому, чим його автори, строго матеріалістичному сенсі. У В. І. Вернадського ноосфера — це не відвернуте царство розуму, а історично неминуча стадія розвитку біосфери.

Ще в 1926 р. в статті "Думки про сучасне значення історії знань" він писав: "Створена протягом всього геологічного часу, стала в своїй рівновагі біосфера починає все сильніше і глибше мінятися під впливом наукової думки людства".

Ось цю-то біосферу Землі, змінену науковою думкою і організованою працею і перетворену для задоволення всіх потреб людства, що чисельно росте, він і назвав згодом ноосферою.

Підкреслити це дуже важливо, тому що в довідниках, енциклопедіях і в популярній літературі з'явилося багато невірних визначень цього терміну, абсолютно не відповідних поглядам В. І. Вернадського.

Основи учення В. І. Вернадського про ноосферу були закладені ще в 20-х роках. Воно одержало тепер загальне визнання. Суть його полягає в наступному. На ранніх етапах геологічної історії на нашої планеті не було життя.

Еволюція земної кори визначалася абіотичними чинниками. З виникненням життя на Землі живі організми стали активно змінювати, перетворювати земну кору. Утворилася нова комплексна геологічна оболонка Землі — біосфера, перероблена життям і заселена живими організмами. Життя (жива речовина), по Вернадському, увійшовши до взаємодії з літосферою, атмосферою і гідросферою, корінним чином перетворила їх, додала їм нові властивості і якості.

1. Шлях до ідеї ноосфери

ноосфера вернадський

Володимир Іванович Вернадський народився 28 лютого (12 березня н. с.) 1863 р. в сім'ї професора політичної економії Петербурзького технологічного інституту і Александровського ліцею Івана Васильовича Вернадського.

Раннє дитинство Володі пройшло в Харкові, куди сім'я переїхала після хвороби батька. У 1873 р. хлопчик поступив в гімназію. Вчився він легко і охоче, але не дуже старанно, удома багато читав, дуже любив роздумувати про все на світі, дізнаватися про Землю і про походження роду людського.

У 1876 р. сім'я переїхала до Петербургу, де батько відкрив магазин "Книжник" і друкарню "Слов'янська друкарня". У 1881 р. він закінчив гімназію. Саме цього року він прочитав з великим захопленням книги А. Гумбольдта "Космос" і "Картини Природи" в оригіналі. Ці книги не могли не вплинути на науковий світогляд В. І. Вернадського.

За порадою В.В. Докучаєва Володимир Іванович зайнявся мінералогією і кристалографією, лекції Д. І. Менделєєва вели його до роздумів про особливості хімії планети, космічної хімії. У 1885 р. У. І. Вернадський закінчив університет. Почалося його самостійне життя.

Він багато подорожував: наукові екскурсії по Європі, огляд музеїв в Парижі, IV Міжнародний геологічний конгрес в Лондоні, робота в Британському музеї. У 1890 р. його запросили працювати в Московський університет. У Петербурзі В.І. Вернадський реорганізував Мінералогічний музей Академії наук, продовжив радіогеологічні дослідження і експедиції, вивчення закономірностей газового дихання Землі.

Учень В. І. Вернадського, радянський геолог А. А. Сауков так сказав про його діяльність: "Мінералогію він реформував, геохімію наповнив змістом, біогеохімію і радіогеологію створив".

Роки, здавалося, не були владні над ученим. Із запалом хлопця він брався за нові важкі проблеми, висував нові ідеї, працював над новими книгами і статтями по історії мінералів, про природні води, круговорот речовини і гази Землі, про космічний пил, геотермію, проблему часу в сучасній науці і геохімічній діяльності живої речовини. У 1928 р. він організував Біогеохімічну лабораторію Академії наук СРСР.

У 1937 р. Володимир Іванович востаннє виступив на Міжнародному геологічному конгресі в Москві з доповіддю: "Про значення радіоактивності для сучасної геології".

Якби В. І. Вернадський не був геологом, він навряд чи дійшов би такої концепції. Але він ніколи не створив би її, якби не вийшов за межі геології. Ядром вчення про ноосферу є ідея зростання ролі людської діяльності завдяки розвитку науки. Стрижньова ідея цього учення — це його дослідження по історії науки.

2. Умови виникнення ноосфери

Вивчення історії науки привело В.І. Вернадського до висновку: "Наукова людська думка могутнім чином міняє природу. Ніде, здається, це не виявляється так різко, як в історії хімічних елементів в зеленій корі, як в структурі біосфери. Створена протягом геологічного часу, стала в своїй рівновазі біосфера, починає все сильніше і глибше мінятися під впливом наукової думки людства. Геологічний чинник, що знов створився, — наукова думка — міняє явища життя, геологічні процеси, енергетику планети". Тут не вистачало тільки терміну "ноосфера", контур же самої концепції в цій роботі по історії науки вже цілком обкреслений.

Учення В.І. Вернадського про ноосферу вперше зі всією послідовністю і переконливістю розповсюдило на геологію історичний принцип, розкрило становлення нашої планети як процес, що складається з історично наступних, але якісно різних етапів. Воно довело, що в геологічний час мінялося не тільки лице Землі, але і характер процесів, що відбувалися на ній.

До загальної ідеї, лежачої в основі вчення про ноосферу В.І. Вернадський прийшов ще в найраніших своїх роботах кінця минулого століття. Ця ідея складалася у нього у вигляді певної концепції творчого характеру людського розуму, що не тільки відображає зовнішній світ, але і активно впливає через працю на умови існування людей.

У листах, щоденниках, різних статтях і замітках того періоду В.І. Вернадський неодноразово звертався до обґрунтування ідеї активності людського розуму. Ще в 1892 р. він писав: "Вдумуючись в навколишнє буденне життя, ми можемо бачити постійне прагнення людської думки підкорити і поневолити собі факти абсолютно стихійного на вигляд характеру".

Швидко зникає людська особа, але часто надзвичайно довго в круговороті поточного життя позначається її думка і вплив її праці. По суті, ми бачимо у всій історії постійну боротьбу свідомих устроїв життя проти несвідомого ладу мертвих законів природи і в цій напрузі свідомості вся краса історичних явищ, їх сигнальне положення серед решти природних процесів.

З початку нашого століття В.І. Вернадський приступив до детального дослідження питання про геологічну активність людства. Вивчаючи в цей час спочатку в рамках генетичної мінералогії і геохімії, а пізніше і біогеохімії різноманітні геохімічні процеси, що протікають на нашій планеті, він незмінно, з характерною для нього послідовністю і глибиною звертався до впливу ролі людини на ці процеси.

У таких працях як "Історія мінералів земної кори", "Жива речовина в хімії моря", "Жива речовина", "Біосфера", остаточно визначився круг його ідей, що склали фундамент розвиненого їм згодом вчення про ноосферу.

Вернадський спробував дати відповідь на питання про те, в чому полягають ті реальні умови або передумови утворення ноосфери, які вже створені або створюються в даний час в ході історичного розвитку людства. На думку В.І. Вернадського, основні передумови створення ноосфери зводяться до наступного:

 Людство стало єдиним цілим. Світова історія охопила, як єдине ціле, всю земна кулю, абсолютно покінчила з відокремленими, мало культурними історичними областями минулого, що залежали один від одного. Зараз "немає жодного клаптика Землі, де б людина не могла прожити, якщо б це було їй потрібне". Дрейфуючі станції на льодах Північного Льодовитого океану і станції на поверхні Антарктиди — кращий доказ справедливості цієї думки;

 Перетворення засобів зв'язку і обміну. Ноосфера — ця єдина організована ціла сфера, всі частини якої на самих різних рівнях гармонійно зв'язані і діють погоджено один з одним.

Необхідною умовою цього є швидка, надійна, долаючий найбільші відстані зв'язок між цими частинами, матеріальний обмін між ними, що постійно йде, усесторонній обмін інформацією. Ця умова, відзначав В.І. Вернадський, в основному вже створена, хоча можливості її подальшого вдосконалення далеко ще не вичерпані;

 Відкриття нових джерел енергії. Створення ноосфери припускає таке корінне перетворення людиною оточуючої його природи, тому що людству ніяк не обійтися без колосальних кількостей енергії.

У самому кінці минулого сторіччя несподівано була відкрита нова форма енергії, існування якої передбачали небагато людей — атомна енергія, якій належить найближче майбутнє і яка дасть людству ще більшу потужність, розміри якої навряд чи ми можемо зараз передбачати. Це було написано ще в 30-х років, а зараз ми вже бачимо, як людство оволоділо атомною енергією і як розширюється з кожним роком її застосування в мирних цілях;

 Підйом добробуту трудящих. Ноосфера створюється розумом і працею народних мас, а тому особлива важливість даної передумови не підлягає сумніву. Хоча це завдання, поставлене в масштабах всієї планети і далека ще від свого рішення, проте потенційні можливості для цього є вже зараз;

 Рівність всіх людей. Охоплюючи всю планету як ціле, ноосфера по самій своїй істоті не може бути привілеєм якої-небудь однієї нації або раси. Вона справа рук і розуму всіх народів без виключення.

"В даний час, писав В.І. Вернадський, — ідея рівності всього людства і рівноправ'я чорних, жовтих, червоних і білих рас пустила глибокі корні в загальну і наукову свідомість миру". Недалеко той час, коли ганебні явища колоніалізму і національно гніту назавжди зникнуть з нашої планети і в житті суспільства остаточно запанує нова епоха, яка характеризуватиметься не придушенням слабких сильними, а прагненням до мирного зв'язку людства на ґрунті економічного життя";

 Виключення воєн з життя суспільства. У XX в. війна, загрожуючи самому існуванню людства, встала як найбільша перешкода на шляху до ноосфери. Звідси витікає, що без усунення цієї перешкоди досягнення ноосфери практично неможливе і, навпаки, її знищення означатиме, що людство зробило крупний крок до створення ноосфери.

Вернадський писав, що немає зараз вищого і гуманнішого завдання, чим боротьба за те, "щоб не довести людство до самовинищення". Саме за це бореться Комуністична партія нашої країни і ця боротьба знаходить все більш широку підтримку у всьому світі;

До сфери розуму — ноосфері, згідно В.І. Вернадському, веде не якась відірвана від матерії, так би мовити, абсолютна думка, а реальна суспільна праця, перевлаштування суспільства на початках наукового управління соціальними процесами і взаєминами суспільства і природи.

Становлення ноосфери "є не випадкове явище на нашій планеті", "створення вільного розуму", "людського генія", а "природне явище, що різко матеріально виявляється в своїх наслідках в навколишньому людину середовищі" ("Роздуми натураліста", 1975 р.).

В.І. Вернадський, виходячи з аналізу історії Землі, рахував настання такого етапу в розвитку нашої планети неминучим. У світі сучасного стану речей ми тепер знаємо: це може відбутися тільки за тієї неодмінної умови, що людство перегородить імперіалістичним силам шлях до розв'язування термоядерної війни, яка може привести до самознищення людства. Втім, з властивою. І. Вернадському прозорливістю він попереджав про цю небезпеку ще в перших десятиліть XX в.

Ноосфера, по думці В.І. Вернадського, — це нова геологічна оболонка Землі, що створюється на наукових підставах. "Наукова думка, — писав він, —охопила всю планету, всі на ній держави, що знаходяться. Усюди створилися численні центри наукової думки і наукового шукання Це — перша основна передумова переходу біосфери в ноосферу".

В.І. Вернадський відзначав, що в даний час потужність наукового знання використовується ще не повною мірою, оскільки часто-густо "соціальна відсталість заважає виявитися перевороту, що здійснюється, в його реальній силі.

Але тут на допомогу науці приходить друга провідна сила сучасності, що перетворює біосферу в ноосферу, — народні маси. Завдяки діяльності народних мас на нашій планеті відбуваються революційні перетворення соціальних відносин, що зжили себе, в небачених раніше масштабах і глибині.

У сучасну епоху вперше в історії людства інтереси народних мас — всіх і кожного — і вільної думки особи визначають життя людства, є мірилом його уявлень про справедливість.

Ноосфера є результатом дії двох найбільших революційних процесів сучасності, що злилися в єдиний потік: у області наукової думки, з одного боку, і соціальних відносин — з іншою. Тому створення ноосфери можливо лише як наслідок міцного союзу тих сил, які є основою цих процесів, тобто союзу науки і трудящих мас.

Зараз ми бачимо, що в країнах соціалістичної співдружності такий міцний союз вже існує, і все більш ясні сліди цього союзу ми спостерігаємо в житті більшості країн, що розвиваються.

Виключно важливе значення в процесі створення ноосфери надавав В.І. Вернадський, як він писав, "науковій основі роботи Маркса і Eнгельса", тобто марксизму як достовірно наукової теорії суспільного розвитку, яка розкрила причини і механізм економічної експлуатації, багатства одних і убогість інших, довела об'єктивну неминучість побудови суспільних відносин на нових соціалістичних початках.

"Маркс був найбільшим ученим, який в "Капіталі" отримав свої результати точним науковим шляхом — методом історика і економіста-мислителя", — підкреслював В.І. Вернадський.

Особливо високо оцінював він ту обставину, що Маркс визнавав величезне значення науки в майбутньому соціалістичному ладі. На думку В.І. Вернадського, це важливе положення наукового соціалізму не можна вважати випадковим, оскільки воно логічно пов'язане із загальною марксистською концепцією наукового знання, розумінням К. Марксом науки як найважливішої продуктивної сили суспільства.

З переходом до комуністичного суспільства процес створення ноосфери із стихійного стає свідомим. Початок цьому поклала Велика Жовтнева соціалістична революція в нашій країні. "На тлі нового розуміння біосфери, переходу її в ноосферу, створення соціалістичної держави, що охопила одну шосту частину суші, і ідеї, лежачі в його основі, набувають виняткового значення — писав в 1938 р. В.І. Вернадський — Ми бачимо тут почало переходу до державного ладу свідомого втілення ноосфери".

Виключно велика і серйозна перешкода, відзначав В.І. Вернадський, спорудила перед людством на його шляху до ноосфери друга світова війна, що вибухнула в 1939 р., — найжорстокіша і кривавіша зі всіх воєн, які тільки знала історія.

Охопивши майже всю поверхню планети, ця війна прийняла світовий характер, привела до загибелі багатьох мільйонів людей. Тим самим друга світова війна загальмувала процес створення ноосфери, але подавити і знищити його вона не могла.

Більш того, Велика Вітчизняна війна, як неодноразово підкреслював В.І. Вернадський, з'явилася наглядним уроком для всіх тих, хто спробував було силою зупинити розвиток цього процесу. Оскільки фашизм підняв руку проти развертывавшегося на нашій планеті грандіозного природного і соціального процесу створення ноосфери, остільки вже із самого початку він був приречений на повну поразку. Таке було глибоке переконання ученого.

3. Стаття В.І. Вернадского "Декілька слів про ноосферу"

Вернадський не дожив декількох місяців до кінця Великої Вітчизняної війни. Його остання стаття "Декілька слів про ноосферу" була надрукована на початку 1944 р. Гранично чітко розвиває він в цій, публікованої в справжньому виданні, статті уявлення про еволюцію біосфери в ноосферу — останню з багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії Землі. Нижче приводяться деякі положення цієї статті:

"Перша світова війна 1914—1918 рр. особисто в моїй науковій роботі відобразилася найвирішальнішим чином. Вона змінила в корені моє геологічне світобачення.

У атмосфері цієї війни я підійшов в геології до нового для мене і для інших і тоді забутому розумінню природи — до геохімічного і до біогеохімічного, охоплюючого і відсталу і живу природу з однієї і тієї ж точки зору.

Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Він може і повинен перебудовувати своєю працею і думкою область свого життя, перебудовувати корінним чином в порівнянні з тим, що було раніше. Перед ним відкриваються все більш і більш широкі творчі можливості.

Тут перед нами встала нова загадка. Думка не є форма енергії. Як же може вона змінювати матеріальні процеси? Питання це дотепер науково не дозволене. Його поставив вперше, скільки я знаю, американський учений, що народився в Львові, математик і біофізик Альфред Лотка 20. Але вирішити його він не міг.

Як правильно сказав колись Гете (1749—1832) — не тільки великий поет, але і великий учений, — в науці ми можемо знати тільки, як відбулося що-небудь, а не чому і для чого. В майбутньому нам малюються як можливі казкові мріяння: людина прагне вийти за межі своєї планети в космічний простір. І, ймовірно, вийде.

В даний час ми не можемо не зважати на те, що у великій історичній трагедії, що переживається нами, ми пішли по правильному шляху, який відповідає ноосфері.

Ноосфера — останній з багатьох станів еволюції-біосфери в геологічній історії — стан наших днів. Хід цього процесу тільки починає нам з'ясовуватися з вивчення її геологічного минулого в деяких своїх аспектах.

Приведу декілька прикладів. П'ятсот мільйонів років тому, в кембрійській геологічній ері, вперше в біосфері з'явилися багаті кальцієм скелетні освіти тварин,, а рослин більше двох мільярдів років тому. Це — кальцієва функція живої речовини, нині могутньо розвинена, — була одна з найважливіших еволюційних стадій геологічної зміни биосферы.

Не менш важлива зміна біосфери відбулася 70—110 мільйонів років тому, під час крейдяної системи і, особливо, третинної. У цю епоху вперше створилися в біосфері наші зелені ліси, всім нам рідні і близькі. Це — інша велика еволюційна стадія аналогічна ноосфері. Ймовірно, в цих лісах еволюційним шляхом з'явилася людина близько 15—20 мільйонів років тому.

Зараз ми переживаємо нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї — в новий стихійний геологічний процес — в грізний час, в епоху руйнівної світової війни.

Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон із стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері.

Можна дивитися тому на наше майбутнє упевнено. Воно в наших руках м його не випустимо.

Той стан людського суспільства, яке він називав ноосферою, на думку Вернадського, тільки зароджується. Його розквіт наступить тільки тоді, коли стане можливим засноване на наукових знаннях свідоме управління суспільними процесами і взаємодією суспільства і природи в глобальному масштабі.

Становлення ноосфери, по В. І. Вернадському, — процес тривалий, але ряд учених вважають, що людство вже вступило в період ноосфери, хоча багато хто вважає, що поки про це говорити рано, оскільки те, що зараз відбувається у взаємодії людини і природи, важко зв'язати з настанням епохи розуму.

Проте прогрес людського розуму і наукової думки ноосфери не викликає сумнівів: вони вийшли вже за межі біосфери Землі, в Космос і глибини літосфери. На думку багатьох учених — ноосфера в майбутньому стане особливою областю Сонячної системи.

"Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу... На певному етапі розвитку людина вимушена узяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у нього не буде майбутнього",— затверджував В. І. Вернадський.

Всякий опір настанню періоду ноосфери, тобто періоду, коли людство за допомогою науки навчиться свідомо управляти природними і соціальними процесами, вважав В.І. Вернадський, повинно бути і буде подолано тому, що настання цього етапу витікає, як він затверджував, зі всього минулого розвитку життя і єдиний можливий шлях подальшого продовження цього розвитку вже на його людській, соціальній стадії.

Аналізуючи уявлення В. І. Вернадського про ноосферу, Э. В. Гирусов висловив думку, що ломка розвитку людської діяльності повинна йти не всупереч, а в унісон з організованістю біосфери, бо людство, утворюючи ноосферу, всіма своїм корінням пов'язано з біосферою. Ноосфера — природне і необхідне слідство людських зусиль. Це перетворена людьми біосфера відповідно пізнаним і практично освоєним законам її будови і розвитку. Розглядаючи такий розвиток біосфери в ноосферу з позицій системного підходу, можна сказати, що ноосфера — це новий стан деякої глобальної суперсистеми як сукупності трьох могутніх підсистем: "людина", "виробництво" і "природа", як трьох взаємозв'язаних елементів при активній ролі підсистеми людина

Геніальні думки В. І. Вернадського дозволили ряду учених допустити надалі і такий хід подій в еволюції біосфери, як коеволюция між людським суспільством і природним середовищем, внаслідок чого і виникне ноосфера, але це відбуватиметься завдяки новим формам дії живої речовини на обмін атомів живої речовини з відсталою матерією.

Ці вчені, що геологічно ми переживаємо зараз виділення в біосфері царства розуму, що міняє корінним чином і її зовнішність, і її будова, — ноосфери.

Висновок

У формуванні науково організованої взаємодії суспільства і природи кровно зацікавлені люди всієї Землі. І тому повинні бути знайдені широкі форми співпраці всіх народів, держав, вчених всіх країн світу для вирішення цієї насущної все більш гострої проблеми, що стає.

Щоб ноосфера виправдала дане їй найменування "сфери розуму", в ній дійсно повинна панувати гуманістична наукова думка, що може підпорядкувати і подавити несприятливі для майбутнього людства наслідки технічного прогресу і розвернути широкі перспективи для розквіту суспільного життя.

Ноосфера — по суті абсолютно новий об'єкт наукового пізнання. Це не просто суспільство, що існує в певному середовищі, що служить пасивним постачальником речовини і енергії і що зберігається в самому собі рівному стані. І не саме по собі окремо взяте середовище, що хоч би і піддалося сильній дії соціального життя.

Це щось єдине ціле, в якому зливаються суспільство, що розвивається, і змінна їм природа, що взаємодіє найтіснішим чином. Можна з упевненістю сказати, що тут діють особливі закономірності, в яких складним чином переплітаються закони неживої і живої природи, закони суспільства і закони людського мислення. Про наявність таких інтегральних законів мало що відоме і їх відшукання — завдання величезної трудності.

Трудність посилюється ще і тією обставиною, що сам об'єкт, в якому діють такі закономірності, формується, можна сказати, на наших очах і ще повністю не знайшов, ймовірно, всіх своїх відмінних специфічних рис.

Проте пошуки цих законів мають колосальну не тільки теоретичну, але і суто практичну важливість.Праця В. І. Вернадського так чи інакше зачіпає всю сукупність вказаних проблем. Він примушує глибоко задуматися про "всепланетні" наслідки суспільного прогресу, розвитку науки і техніки, про виникнення реального абсолютно нового, так би мовити "уселенського" об'єкту, що формується під впливом людської діяльності, наукової думки і заснованої на ній суспільної праці.

Він спонукає поглянути на весь процес розвитку природи, соціального життя, науки і техніки під такою точкою зору, яка якраз необхідна для розкриття невідомих раніше глобальних рис цього цілісного гігантського, всесвітнього процесу.

Ідеї, закладені в праці В.І. Вернадського, слід віднести до видатних природничонаукових і філософських узагальнень. Вони лягають у фундамент абсолютно нової науки — науки про ноосферу, створення якої є одним з насущних завдань нашого часу.

Список використаної літератури

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І. "Філософія: підручник". – Київ: Либідь, 2001 р., 390 с.

2. В.И. Вернадский. – Москва: издательский дом "Центр", 1998 г.,780 с

3. В.И. Вернадский. Избранные труды по истории науки. – М.: Наука, 1990.

359 стр.

4. Губерський Л.В. , Надольний І.Ф., Андрущенко В.П. "Філософія підручник". – Київ: Вікар, 2005 р., 455 с.