Курсовая работа: Життя та діяльність Ернста Тельмана

Зміст

Зміст

Вступ

1. Дитинство і юність. Початок боротьби (1886-1920рр)

2. Партійна робота (1921-1933рр.)

3. У фашистському застінку (1933-1944рр.)

Висновки

Список літератури

Вступ

У міжнародному робітничому та комуністичному русі є особистості, без яких важко уявити і зрозуміти процес його розвитку. Їх теоретична та практична діяльність залишила яскравий слід в історії своєї батьківщини, справила величезний вплив на світовий революційний рух. Саме такою особистістю і був Ернст Тельман[4, с.57].

Ім’я Е. Тельмана – полум’яного революціонера й послідовного інтернаціоналіста – широко відоме в усьому світі. Все своє життя він присвятив невтомній боротьбі за мир і демократію[11, с.125].

Ернст Тельман пройшов шлях від простого робітника до визнаного лідера міжнародного комуністичного руху.

«Я кров від крові, плоть від плоті німецького робітничого класу. І тому, як син революційного класу, я став пізніше його революційним вождем. Моє життя і праця були спрямовані тільки на благо трудящого німецького народу, мої знання, сила і досвід, моя діяльність – все єство моє було віддано боротьбі за майбутнє Німеччини, за перемогу соціалізму ,за свободу…», - так незадовго до загибелі написав Ернст Тельман.

Ім’я видатного діяча німецького і міжнародного комуністичного і робітничого руху стало символом непохитної волі і мужності, беззавітної вірності марксизму-ленінізму і пролетарському інтернаціоналізму, полум’яної віри в торжество справи робітничого класу і всіх трудящих[20, с.94].

Життя та діяльність Ернста Тельмана нерозривно пов’язані з революційним німецьким робочим рухом першої половини ХХ століття[19, с.72]. політичний діяч німецький тельман

Історіографія. Дану тему дуже досконало вивчав Д.С. Давидович. Він написав багато робіт, які так чи інакше торкаються даної теми.

Такі автори, як Бредель В., Віммер В., Рикін В. С., Самолов Д. С. також написали по декілька робіт, близьких до теми моєї роботи.

Праця Давидовича Д.С. «Ернст Тельман: Сторінки життя и боротьби»[17] дає можливість послідовно прослідкувати особливості біографії німецького діяча. Також вона дає змогу зрозуміти, чого Е. Тельман намагався досягти.

Праця Г. Хортщанскі, В. Віммера, Л. Бертольда «Тельман: Біографія»[42] надає дуже цікаву інформацію про Е. Тельмана, має дані про дитинство діяча. Вона також дає обґрунтовану періодизацію життя Ернста Тельмана.

Праця Бределя В. «Эрнст Тельман. Політична біографія»[5] показує найважливіші етапи життя Е. Тельмана. Ця праця написана в цікавій формі, має важливу інформацію з даної теми.

Праця Шилінцева М. «Німеччини безсмертний син»[40] гарно показує, в чому саме була заслуга Е. Тельмана в історичному плані.

Праця Давидовича Д.С. «Ернст Тельман в застінках гестапо»[15] детально розповідає про останній період життя відомого німецького діяча.

Саме ці праці лягли в основу моєї курсової роботи.

Мета: прослідкувати біографію видатного німецького політичного діяча Е. Тельмана.

Завдання роботи - поетапно показати віхи життя Тельмана.

Об’єктом моєї роботи є політична ситуація Німеччини у кінці XIX – на початку XX ст.

Предметом дослідження роботи є життя і діяльність одного з політичних діячів Німеччини Е.Тельмана.

Географічними рамками роботи є місця, де побував Ернст Тельман протягом свого життя.

Хронологічні рамки даної роботи обмежуються 1886-1944 роками, тобто періодом життя Ернста Тельмана.

Дослідження стану джерельної бази. Джерела, що торкаються даної теми: невідомий запис Е. Тельмана (публікація автографа, що відноситься до 1928р.)[38], деякі публікації Е. Тельмана в радянському періодичному друці 1920х років[29], фотографії Е. Тельмана (з коментаріями професора Отто Шредера)[27], фото пам’ятника Ернсту Тельману[30], новий автограф Е. Тельмана (фотокопія)[39], Е. Тельман – листи з тюрми рідним і близьким(1933 – 1937рр.)[37].

Дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку літератури.

1. Дитинство і юність. Початок боротьби. (1886-1920рр.)

Батько Ернста Тельмана, Іоганн (Ян), що народився 11 квітня 1857р. у Гольштейні, переселився до Гамбурга ще в юності. Виснажений підневільною працею, молодий батрак, як і тисячі інших, прийшов в місто із свого села, розташованого на самому германо - датському кордоні, з надією знайти там щастя. Це було в 80-х роках XIX сторіччя. Спочатку він став транспортним робочим, а потім вантажником в порту. Мати Ернста, Марія Копейсс, походила з бідної селянської сім'ї, що проживала в сільській місцевості Фірланден, поблизу Гамбурга. Мати Ернста, яку той дуже любив, була жінкою віруючого.

16 квітня 1886р. у Гамбурзі на Альтервальштрасе, 68 в сім'ї Іоганна Тельмана народився син Ернст.

Робоче середовище, в якому провів своє дитинство і отроцтво Ернст Тельман, зробило великий вплив на формування його політичної і класової самосвідомості. Але в неменшому ступені вплинув на юного Тельмана і сам Гамбург – хранитель славних революційних традицій. У історії робочого руху Німеччини революційні виступи гамбургського пролетаріату завжди займали видне місце. Німецькі пролетарі по праву називали Гамбург твердинею робочого руху.

У 1896р., коли Ернсту було 10 років, в Гамбурзі спалахнув страйк, в якому взяли участь 16 тис. портових робочих. Страйк знайшов відгук по всій країні. У 1894р. у Франції почався знаменитий процес Дрейфуса; у 1899-1902р.р. йшла англо-бурська війна. Ці події, відзначав згодом Тельман в автобіографії, справили на нього величезне враження[17, с. 10].

Хлопчик чуйно відчував соціальні контрасти, але на питання про їх причини батьки не могли дати йому задовільної відповіді[42, с.11].

У народній (початковій) школі Ернст вважався одним з перших учнів і користувався загальною любов'ю. Найулюбленішими його предметами були історія, природознавство, математика, географія і спорт; найменше – закон божий. Англійська мова, яку він успішно вивчав в школі, дуже стала в нагоді йому в житті. Ернст виділявся, втім, не тільки своїми здібностями, але і яскраво вираженими рисами вдачі: він був сильним, сміливим, справедливим, вірним і чуйним товаришем, виключно життєрадісним, прекрасним розповідачем. Навіть втомлений, після важкого трудового дня, він багато годин просиджував за книгою.

У шкільні роки Тельман захоплювався драмами і баладами Шиллера, творами Клейста і Гете, книгами по історії.

Вируюче життя портового міста було його другою школою. Допомагаючи батькові по господарству, він з дитячих років обертався серед людей різних професій і станів: портових робочих, матросів, вантажників, візників, торговців і просто бюргерів. У ранньому (мабуть, дуже ранньому) віці він дістав можливість вивчити людей і їх відносини. Він бачив нужду, голод і хвороби в робочих трущобах і поряд – розкішне життя в палацах і особняках гамбургських експортерів і судновласників.

Народну школу Ернст закінчив з похвальною грамотою. На той час він мав вже і деякі трудові навики.

Батьківський будинок став йому тісний. Закінчивши школу, Ернст пішов з нього без речей, в одному робочому костюмі, маючи в кишені всього 3 марки, які отримав на прощання від матері. Він міцно обійняв її і сказав, що ніколи не зганьбить своїх батьків, але, як би не було йому в житті важко, додому він з повинною головою, як «блудний син», не повернеться. Перший час він поневірявся без роботи, ночуючи в нічліжці «Конкордіхауз» в Сент-Паулі.

Високий і широкоплечий, Ернст приховав свій вік і найнявся вантажником в одну з найбільших імпортних фірм гамбургського порту «Натан і Ко». За копійчану плату йому доводилося в скрутних умовах працювати по 10-11 годин в день[17, с.12].

Через нестатки, що панували в сім'ї, Тельман чотирнадцятирічним хлопцем подався за океан – до США. Батракування на американській фермі дало йому перший досвід класової боротьби. «Я не шкодую, що їздив до Америки, - розповідав Тельман пізніше, - що мені довелося знемагати від тяжкої праці, бо саме там я по справжньому побачив, що таке експлуатація людей»[25, с.127].

1 травня 1903р. у Гамбурзі відбулася значна демонстрація, в якій взяли участь 20 тис. чоловік. У першій шерензі одної з колон разом з групою молоді крокував сімнадцятирічний Тельман.

15 травня 1903р. Ернст Тельман вступив в Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН), а 1 лютого 1904р. став членом профспілки транспортних робочих. Йому було тільки 18 років, але він вже перечитав масу соціалістичної літератури і незабаром висувався як один з найактивніших організаторів секції молоді при спілці транспортників.

Три місяці Ернст добивався від керівників своєї профспілки дозволу провести перші збори робочої молоді гамбургського порту, але так і не зміг нічого від них добитися. «Профспілкові бонзи сиділи як прабабусі в своїх кріслах, ухиляючись від прямої відповіді», - згадував він згодом. Тоді Тельман зібрав серед самої молоді 200 марок, зняв приміщення і сам організував збори.

Збори мали величезний успіх. З присутніх 700 чоловік 200 записалися в члени профспілки, а декілька десятків вступило в соціал-демократичну партію. Через 6 місяців молодіжні організації транспортників вже налічували понад 2 тис. членів[17, с.13].

Тільки тоді було отримано згоду на організацію при профспілці транспортних робочих секції молоді. Керівником її вибрали Ернста Тельмана. Будучи членом соціал-демократичної партії, а пізніше Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН), він був глибоко переконаний, що не «партійні верхи» надихнуть робочий клас на рішучий бій за звільнення від оков капіталістичного ладу. Він вірив в те, що прийдуть нові, достовірно революційні вожді робочого класу, які стануть для нього прикладом і вкажуть шлях до перемоги.

Революція 1905-1907р.р. у Росії – перша буржуазно-демократична революція, здійснена під керівництвом пролетаріату в епоху імперіалізму, - зробила великий вплив на міжнародний робочий рух. Вона дала могутній поштовх його подальшому розвитку і в Германії.

Велике враження на Тельмана справила полум'яна промова Рози Люксембург перед робочими Гамбурга 14 листопада 1905р.

17 травня 1906р. увійшло до історії робочого руху Гамбурга як «Червона середа». Тельман брав в цих подіях активну участь. У тому ж 1906р. Ернст Тельман був покликаний в армію і направлений в 9-й артилерійський полк, розквартирований в Кьольні. Він був вже свідомим антимілітаристом, рішуче протестував проти поводження офіцерів з солдатами , яке принижує людську гідність , вів антивоєнну пропаганду в полку і за короткий строк завоював велику популярність серед солдатів. Командування з першого ж дня узяло Тельмана на замітку і стежило за ним. Коли одного разу Тельман захворів, його відразу звільнили в запас. Зі своєї недовгої військової служби Тельман виніс ще більшу ненависть до мілітаризму. 4 січня 1907р. він повернувся до Гамбурга.

У Гамбурзі він якийсь час працював в порту вантажником, потім знову транспортним робочим, експедитором. У 1908р. Тельман – один з організаторів антивоєнного кружка, в якому соціал-демократи, синдикалісти і анархісти вели політичні диспути[17, с.16].

Тельман все більше завойовував симпатії і довіру гамбургських робочих. У своїх 22 роки він став членом правління місцевої організації профспілки, його часто обирали на конференції і з'їзди транспортників. Він виступав з доповідями на робочих зборах, гостро і влучно картав профспілкових бюрократів, відстоював революційний характер профспілок, протестував проти обмеження прав їх членів.

У той час з'являються замітки Тельмана в місцевій робітничій пресі. Перша його кореспонденція була присвячена питанню про рівні права молоді в профспілках і носила політичний характер. Його вибрали керівником низової організації СДПН у складі правління районної партійної організації, призначили доповідачем для виступів на робочих зборах міста.

Недивно, що керівні профспілкові функціонери бачили у Тельмані свого супротивника, а його товариші по роботі – захисника їх кровних інтересів, борця проти кайзерського режиму, проти капітулянтської політики лідерів реформістів.

У той час Тельман був транспортним робочим у великій пральні Густава Вельшера. Це підприємство незабаром стало дуже популярним серед трудящих Гамбурга. Коли власникові набридла постійна боротьба з профспілковою організацією, він вирішив підкупити Тельмана, запропонувавши йому високооплачуваний пост директора філії фірми в Бергерсдорфі за умови, що той негайно припинить «підбурювати робочих до бунту». За різку відмову від цієї брудної угоди Тельман був занесений в «чорні списки» і на тривалий час позбувся роботи.

Профбюрократи теж кілька разів намагалися купити його «теплим містечком» в профспілках, але Тельман всякий раз з презирством відхиляв їх підступні пропозиції. Напередодні війни він став одним з керівників лівого крила багатотисячної організації гамбургської соціал - демократії[17, с.18].

Вже в червні 1914р. гостро відчувалося: у будь-який день може спалахнути пожежа світової війни. Ернст Тельман невпинно виступав в Гамбурзі на зборах соціал-демократичної партії проти націоналістичних спроб приспати пильність мас і пристосувати політику СДПН до інтересів імперіалістичної буржуазії.

У своїй антивоєнній агітації Е.Тельман спирався на «Маніфест Комуністичної партії». Тоді він ще не був озброєний ленінськими ідеями, лише деякі з робіт В.І.Леніна були видані німецькою мовою у вигляді брошур і статей.

13 січня 1915р. у житті Ернста Тельмана відбулася важлива подія – він одружився на Розі Кох, з якою разом працював. А 14 січня 1915р. Тельмана призвали до армії і відправили до артилерійського полку на Західний фронт. Довіра солдатів до Тельмана допомагала йому вести антивоєнну пропаганду.

У діючій армії Тельман служив як бомбардир 1-го батальйону 20-го артилерійського эльзаського полку. Його посилали на найнебезпечніші ділянки фронту, він брав участь в запеклих боях в Шампані, на Сомі, у Шмен-де-Дамм, під Верденом і Мецем, був чотири рази поранений, з них один раз важко, двічі лежав в госпіталях в Кьольні і Байрейті і знову повертався в окопи з пачками революційної літератури і завданнями підпільних революційних організацій.

Тільки у 1917р. йому вперше вдалося приїхати у відпустку в рідне місто. Відпустку Тельман цілком використав для політичної роботи. Він встановив особистий контакт з нелегальними групами і вів посилену агітацію за загальний страйк проти продовження війни.

У 1917р. Тельман остаточно порвав з соціал-демократичною партією і вступив в недавно створену Незалежну соціал-демократичну партію (НСДПН), яка користувалася великим впливом в масах.

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917р. у Росії, повалення царизму мали велике революціонізуюче значення для робочого руху Німеччини. Робочі провели могутні забастовки, відбулися крупні антивоєнні страйки.

Після повернення з відпустки Тельману вдалося розширити революційну пропаганду серед солдатів. Він розповідав їм про останні події в Росії і Германії, поширював в окопах антивоєнну літературу.

Імперіалістична по своєму характеру перша світова війна, розв'язана німецькими монополіями, закінчилася військовим крахом Німеччини[17, с.25].

На початку листопада 1918р. Німеччину охопила революція. Звістка про революцію швидко докотилася і до солдатів на Західному фронті.

Відразу ж після повстання матросів Тельман прагне до Гамбурга, охопленого революцією. Долаючи різні перешкоди, 11 листопада 1918р. він приїхав з фронту в рідне місто. Тут Тельман перш за все почав організовувати сумісні дії робочих з революційно настроєними солдатами і моряками. З представників робочих партій і профспілок створюється тимчасова об'єднана Рада робочих і солдатів, один з його організаторів – Тельман.

Революційні події охопили всю країну, приймаючи все більш бурхливий характер. Вільгельм II біг до Голандії. Повсюдно виникли робочі і солдатські ради. Німеччина була проголошена республікою. До влади прийшов соціал - демократичний уряд Еберта – Гаазе.

Одним з найважливіших підсумків Листопадової революції було створення Комуністичної партії Німеччини (КПН). Утворення КПН було важливою умовою соціального і національного звільнення німецького народу.

15 січня 1919р. були убиті засновники КПН, вожді німецького пролетаріату Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Проте реакції не вдалося зломити дух німецького робочого руху.

Веймарська конституція, прийнята національними зборами 31 липня 1919р., закріпила перехід від монархії до буржуазної республіки.

У Гамбурзі влада фактично як і раніше залишилася в руках місцевого парламенту – бюргершафту. Тут, як і в інших місцях, позначилося засилля опортуністів в керівництві Ради.

Тоді як опортуністи в гамбургській Раді займалися порожніми сперечаннями, Ернст Тельман готував робочих до майбутньої боротьби проти контрреволюції, що готувалася перейти в наступ. Починаючи з 1919р. Тельман представляв в бюргершафті революційний пролетаріат Гамбурга, а з 1924р. і до приходу в 1933р. до влади Гітлера був беззмінним представником гамбургських робочих в німецькому рейхстазі.

Під керівництвом Тельмана пролетаріат Гамбурга поспішив на допомогу робочим Бремена, які 10 січня 1919р. оголосили це місто соціалістичною республікою.

Ернст Тельман організував декілька загонів з робочих – «незалежників» і комуністів. 3 лютого під його керівництвом в Гамбурзі відбулася демонстрація солідарності з Бременською радянською республікою[17, с.30].

У травні 1919р. Тельман був вибраний головою гамбургської організації НСДПН, одній з найбільших в цій партії. На той час він по своїх переконаннях став вже комуністом і тепер готував перехід більшості своєї організації в КПН.

Ернст Тельман вів посилену підготовку об'єднання лівого крила НСДПН з КПН. Загальноміські збори «незалежників» Гамбурга, що проходили 31 жовтня 1919р. під головуванням Ернста Тельмана, ухвалило: майбутній з'їзд НСДПН повинен сприяти об'єднанню з комуністами.

На надзвичайному з'їзді НСДПН 1919р. у Лейпцігу Тельман виступив на підтримку пропозиції Вальтера Штеккера про вступ НСДПН до Комуністичного Інтернаціоналу і сам запропонував об'єднатися з КПН. На виборах керівних органів партії праві лідери не змогли провалити кандидатуру Тельмана, і переважною більшістю він був вибраний в Центральне правління НСДПН[17, с.32].

Про цей період життя і діяльності Ернста Тельмана Роза Тельман розповідає так: «Коли відбувся крах кайзерського рейху і почалася Листопадова революція в Германії, я почала відвідувати мітинги, на яких виступав Ернст. Я бачила, з якою увагою… слухали робочі його полум'яні промови. Він умів привертати серця людей. Наша квартира незабаром стала центром, де збиралися для обговорення питань партійної роботи.

Кожен товариш міг у будь-який час запросто прийти до нас. Якщо ж хто приїжджав з іншого міста, то завжди залишався у нас ночувати і часто жив по декілька тижнів.

Незабаром у нас народилася дочка Ірма. Ми дуже бідували: чоловік тоді був безробітним, і не було грошей, щоб купити навіть вугілля для опалювання квартири.»[35, с.14-17].

До Тельмана приходили товариші і, дивлячись, в якій нужді він живе, приносили з собою дрова і вугілля. Так, народження дочки, перші дні її життя були зігріті дружбою і любов'ю гамбургських робочих.

У березні 1920р. Реакційні кола зробили спробу військового монархічного перевороту з метою ліквідації Веймарської республіки. Президент Еберт і уряд бігли з Берліна.

У відповідь на озброєний виступ реакції робочі оголосили загальний політичний страйк в захист республіки, своїх прав і свобод, завойованих в Листопадовій революції.

Трудящі Гамбурга під керівництвом Ернста Тельмана взяли активну участь в боротьбі проти капповських путчистів. Правда, на початок путчу робочі опинилися без зброї. Вони зажадали від сенату негайного озброєння, і соціал-демократичні сенатори обіцяли дати зброю, та свого слова не додержали. Тоді Тельман через голову сенату добився озброєння трудящих.

Під час нападу підтримуваною Антантою білопанської Польщі на Радянську Росію трудящі Німеччини рішуче виступили в захист першої в світі країни соціалізму. Комуністи, «незалежники», соціал-демократи на численних демонстраціях, мітингах і зборах енергійно висували і відстоювали гасло «Руки геть від Радянської Росії!» Ернст Тельман як керівник гамбургської організації НСДПГ спільно з комуністами організував велике число контрольних постів, які зробили неможливою відправку військових вантажів для білополяків через Північно-східний канал.

Разом з Ернстом Тельманом в КПГ прийшли і інші відомі керівники робочого руху. Серед них – Вільгельм Флорін, Вільгельм Кенен, Вальтер Штекер, Франц Далем і інші видні діячі партії. Завдяки невпинній і умілій роботі Ернста Тельмана в лави Комуністичної партії Німеччини перейшло 95% гамбургських «незалежників». Тельман по праву гордився цим успіхом, але перемога далася нелегко. Починаючи з 1919р. він систематично виступав на партійних зборах і конференціях НСДПГ, доводячи, що єдність робочих партій є найважливішою гарантією перемоги пролетаріату[17, с.38-39].

Ще напередодні об'єднання НСДПГ і КПГ в загальногерманському масштабі Тельман здійснив об'єднання місцевих організацій цих партій в Гамбурзі.

Іоганн Тельман, незважаючи на похилий вік, пішов по стопах сина, вступив в лави компартії і брав активну участь в її роботі. Він розповсюджував комуністичну газету «Гамбургер фольксцайтунг» і літературу КПГ, збирав членські внески, користувався великою повагою і популярністю в робочих кварталах Гамбурга.

У грудні 1920р. Ернст Тельман брав участь в роботі Об'єднувального з'їзду НСДПН і КПН в Берліні і з того часу незмінно, аж до арешту в 1933р., був делегатом всіх з'їздів КПН, багатьох міжнародних робочих конференцій, всіх пленумів і конгресів Комуністичного інтернаціоналу. На Берлінському з'їзді Тельман був членом Оргкоміссиі, був вибраний членом пленуму ЦК КПН. Комуністи Гамбурга вибрали його секретарем міського комітету партії. Незабаром він став членом бюро обкому КПН Вассерканте (Примор'я). Незважаючи на велику зайнятість керівною діяльністю в партії, Тельман продовжував працювати на гамбургській верфі і в порту, а потім в міському відділі праці. Де б він не з'явся, з ким би не говорив, де б не виступав, кожен відчував в його словах, вимогах і закликах щирість, переконаність і пристрасність справжнього борця і керівника мас. Він добре знав почуття, думки і настрої народних низів, простих робочих[17, с.40].

2. Партійна робота (1921-1933рр.)

22 червня 1921р. У Москві почав свою роботу III конгрес Комуністичного Інтернаціоналу. У складі делегації КПГ, таємно перейшовши литовський кордон, на конгрес прибув і Тельман. Він пішки пройшов майже через всю Литву[1, с.56]. Нелегальна подорож з Німеччини в СРСР була пов'язана з великими труднощами. Це були перші відвідини Тельманом Радянського Союзу. Він вперше почув В.І.Леніна. У 1921р. Ернст Тельман зустрічався з В.І. Леніним не тільки на засіданнях III конгресу Комінтерну, але і у більш вузькому колі.

Зустріч з В.І. Леніним справила на Тельмана величезне враження. Переконлива ленінська критика помилок німецької компартії у зв'язку з березневими подіями 1921р., його неодноразові бесіди з членами німецької делегації, його думка про те, що партія повинна бути завжди з масами, на чолі мас, - все це мало неоцінимо важливе значення для Тельмана, який іноді помилявся в області теорії, а деколи деякі питання трактував у дусі «лівих» концепцій.

У 1922р. гамбургські транспортники послали Ернста Тельмана на черговій, XI Всегерманський з'їзд транспортних робочих, скликаний в Берліні. У своєму виступі Тельман говорив, що, хоча за нинішніх обставин економічні бої за зарплату і тарифні ставки є засобом запобігання подальшому погіршенню положення робочого класу, характер профспілкової боротьби потрібно розширити і змінити. Він запропонував розгорнений план революційної тактики комуністичної партії в профспілках[17, с.46].

Реакція вже давно полювала за Тельманом, в якому бачила другого Карла Лібкнехта. До гамбургського бюргершафту кілька разів вносилися пропозиції про позбавлення Тельмана депутатської недоторканності. Фашисти виспівували пісню, в якій загрожували повісити його. Вночі 17 червня 1922р. члени підпільної фашистської організації «Консул» зробили напад на гамбургську квартиру Тельмана. Після цього випадку робочі таємно від Тельмана почали охороняти його квартиру[8, с.10-11].

У цей бурхливий час Тельман дуже багато працював над підвищенням своїх теоретичних знань.

29 січня 1923р. у Лейпцігу відкрився VIII з'їзд КПН. Численну делегацію гамбургських комуністів очолював Тельман.

У 1923р. на травневому пленумі ЦК КПН Ернст Тельман був вибраний членом її Центрального Комітету. У Гамбурзі він неодноразово виступав в бюргершафті проти буржуазної політики сенату.

Боротьба між працею і капіталом з кожним днем приймала все більш запеклий характер. 21 жовтня 1923р. у Народному будинку Хемніца відкрилася конференція фабзавкомів, контрольних комісій і інших пролетарських організацій. В цей же час в Гамбурзі зібралася профспілкова конференція робочих суднобудівельних верфей і докерів Північної Німеччини. Більшість делегатів вимагали, щоб був оголошений страйк всіх суднобудівників. Тельману, зв'язаному вказівкою ЦК КПН про неприпустимість часткових боїв перед вирішальним виступом, тільки завдяки своєму винятковому авторитету серед робочих вдалося добитися того, що страйк був відкладений.

Увечері 21 жовтня 1923р. у тісній робочій квартирі під головуванням Тельмана відбулося засідання керівництва Приморської організації КПН. Було вирішено негайно зупинити роботу залізничного транспорту, щоб перешкодити перекиданню військ і боєприпасів.

22 жовтня 1923р. робочі більшості гамбургських верфей і інших підприємств почали страйк.

Завдяки талановитому і твердому керівництву Тельмана і його бойових соратників повсталим вдалося протягом декількох днів протистояти перевершуючим силам супротивника. Тельман об'їжджав на велосипеді барикади, всюди даючи поради, де і як краще їх будувати; в окремих випадках він навіть командував барикадними боями, своєю особистою відвагою захоплюючи дружинників. Ці історичні для німецького народу дні показали, що транспортний робочий Ернст Тельман виріс до видатного вождя німецького робочого класу[17, с.66-69].

Увечері 24 жовтня 1923р. у Хаммерброці відбулося засідання штабу повстання. Стало відомо, що ЦК КПН відмінив своє рішення про загальний страйк, який повинен був перерости в озброєну боротьбу за всегерманський робітничо - селянський уряд.

У обстановці, що створилася, особливо яскраво виявилися здібності Тельмана. З властивою йому тверезістю він спокійно і упевнено висловився за припинення боротьби. Коротко і ясно визначив завдання функціонерів КПН: заховати зброю і продовжувати боротьбу в умовах підпілля, підтримуючи зв'язки з масами, укріплюючи вплив партії.

По неопублікованих архівних документах вдалося встановити, що в 1923г. зв'язковим між Тельманом і ЦК КПН був Ріхард Зорге, згодом радянський розвідник. У листі в ЦК КПН в кінці жовтня 1923р. Тельман, повідомляючи, що партійна організація Гамбурга перейшла на нелегальне положення, як явочну квартиру кур'єрів ЦК КПН указує гамбургську адресу Ріхарда Зорге.

Ризикуючи на кожному кроці бути схопленим і розтерзаним, Тельман не залишив Гамбург в ці важкі дні[17, с.74].

Його ім'я вже тоді стало популярне не лише серед гамбургських робочих, але і по всій Німеччині. Поліція розшукувала керівників КПН, особливо полювала вона за Тельманом.

3 листопада 1923р. на нелегальному пленумі ЦК КПН Тельман виступив з доповіддю про уроки Гамбургського повстання. 8 листопада 1923р. націонал-соціалістична партія вчинила в Баварії спробу фашистського преревороту. Зібравшись в одній з пивних Мюнхена, нацисти оголосили уряд Штрезермана позбавленим влади і заявили про створення нового імперського уряду. Гітлер був проголошений диктатором, а Людендорф – командувачем німецької армії.

Ернст Тельман перебував у той час на нелегальному положенні. Він до невпізнання змінив свою зовнішність: відростив пишну шкіперську борідку, а незмінний синій кашкет змінив на казанок. Роз'їжджаючи по країні із партійними завданнями, він в своїх виступах глибоко аналізував нову обстановку, доводив, що стабілізація капіталізму неміцна і неминуче приведе до ще глибшої кризи, заликав робочих готуватися до нових класових битв.

У виступах і статтях Тельман доводив необхідність єдиного робочого фронту, показував, як реакція використовує в своїх інтересах розкол пролетаріату.

З 1924р. Ернст Тельман - член Президії Виконкому Комінтерну[34, с.40].

З травня 1924р. Тельман – депутат німецького рейхстагу[9, с.94].

У 1924р. було створено «Союз Червоних фронтовиків» – міцну оборонну організацію німецького робітничого класу[41, с.10].

«Союз Червоних фронтовиків» («Рот фронт») налічував у своїх рядах більш ніж сто тисяч робітників[40, с.72].

1 вересня 1925р. пленум ЦК КПН вибрав Ернста Тельмана Головою Комуністичної партії Німеччини. Ставши Головою партії, він залишився, як і раніше, простою людиною.

Тельман як і раніше вважав себе за робочого і проживав в своїй гамбургській квартирі, хоча партійна діяльність часто тижнями не дозволяла йому бувати в рідному місті. Коли ж Тельман приїжджав додому, то зазвичай відразу йшов в обком партії або запрошував до себе увечері додому членів секретаріату для бесіди.

Обрання Ернста Тельмана Головою КПН мало величезне значення як для партії, так і для німецького робочого руху в цілому. Під керівництвом Тельмана КПН стає політичним вождем пролетаріату в боротьбі за демократичні права народу, за мир, проти мілітаризму і фашизму.

Коли Ернста Тельмана вибрали головою КПН, йому не було ще і 40 років, але за плечима у нього вже був багаторічний досвід політичної діяльності в легальних і нелегальних умовах. У 1925 і 1932 роках компартія двічі виставляла кандидатуру Тельмана на президентських виборах[33, с.63].

Під час президентських виборів на фоні кандидатів буржуазних партій, випестуваних і лощених, різко виділялася фігура простого докера гамбургського порту, висунутого кандидатом в президенти від імені мільйонів трудящих. Виступаючи на зборах, він не давав ніяких «традиційних» передвиборних обіцянок. Навпаки, без оздоб говорив про стаповище в країні і про те, що без боротьби пролетарій добитися нічого не може, закликав до єдності дій в класових битвах, що насуваються, до боротьби проти реакції, за соціальний прогрес і мир, проти паліїв нової світової війни.

Тельман багато зробив для того, щоб перетворити КПН на партію нового типу. Він перебудував організаційну структуру КПН, замість територіальних були створені фабрично - заводські низові організації.

У роботах Тельмана знайшла відображення позиція КПН і міжнародного комуністичного руху в питанні про владу – послідовний розрив із всіма буржуазними і дрібнобуржуазними переконаннями, із всіма різновидами опортунізму і ревізіонізму.

Особливе значення має внесок Ернста Тельмана в дослідження проблеми переходу німецького фінансового капіталу від буржуазно - парламентської демократії до фашистської диктатури[17, с.83].

Ернст Тельман – син робочого класу – ніколи не поривав зв'язку з масами, був частим гостем на заводах, в квартирах робочих. Він любив бувати в тавернах, де за кухлем пива або партією в скат, в бесідах із робочими, солдатами, селянами дізнавався про їх думи і сподівання. Тельман годинами слухав батраків, давав їм поради, як організувати боротьбу за насущні вимоги. Він не ухилявся від численних питань, терпляче відповідав на них. У народі Тельмана звали Тедді, вкладаючи в це ім'я довіру і сердечність.

Куди б не приїжджав Тельман, робочі, службовці, селяни зустрічали його з ентузіазмом. Він добре знав їх життя і потреби, та і не любив витрачати слів даремно.

У діяльності Тельмана було багато епізодів, що характеризують його відвагу. Коли 22 березня 1927р. у Берліні під час демонстрації червоних фронтовиків, комуністів і безпартійних робочих проти фашистського терору кінна поліція з шашками і гумовими палицями кинулася на них і один робочий впав закривавлений, Тельман підняв пораненого і поніс його попереду колони, як прапор.

У 1928р. під час зльоту Спілки червоних фронтовиків поліція зробила напад на робочу демонстрацію. Поліцейський офіцер розмахнувся шаблею, щоб ударити робочого, але вона зачепила Тельмана. По обличчю його потекла кров, але він швидко витер її хусткою, глибше насунув на лоб свій беззмінний темно-синій кашкет, щоб ніхто не помітив рану, і почав переконувати робочих не піддаватися на провокацію. Цим він запобіг кривавій сутичці з поліцією.

Свою широку позапарламентську діяльність Ернст Тельман суміщав з активними виступами в рейхстазі. Тельман нещадно викривав махінації імперіалістів проти трудящих Німеччини.

Виступи Тельмана в рейхстагу – зразок того, як слід боротися проти класового ворога не тільки позапарламентськими, але і парламентськими методами. До них Тельман готувався завжди грунтовно, вільно володіючи матеріалом. Він не належав до тих ораторів, які висловлюють чужі ідеї, просто, чітко і послідовно висловлював хід своїх думок. Він був одним з найпопулярніших ораторів, робочі його добре розуміли. Саме за цю прямоту, правдивість і сміливість Ернста Тельмана так ненавиділа буржуазія.

Тельман доводив, що гонка озброєнь, ліквідація громадянських свобод і прав, зростання фашистської небезпеки найтіснішим чином зв'язані між собою. Тому боротьба проти мілітаризму є в той же самий час боротьбою за демократію.

У 1924-1943р.р. Тельман був спочатку кандидатом, а потім членом Виконкому Комінтерну, а протягом багатьох років – і його Президії, що часто приводило його до Москви у справах міжнародного і німецького комуністичного руху[17, с.95].

8 квітня 1925р. Тельман був вибраний почесним членом Московської профспілки металістів. У тому ж році робочі Московської друкарні і особовий склад Військової школи і батальйону «Постріл» вибрали його почесним депутатом Московської ради.

У березні 1926р. на урочистих зборах особового складу «Постріла» Тельману було привласнене звання почесного червоноармійця.

У листопаді 1926р. Ернст Тельман прибув знову до Москви на VII розширений пленум ІККІ. У вільний від засідань час він разом з іншими делегатами пленуму відвідав школу «Постріл», де виступив перед особовим складом з промовою.

5 вересня 1928р. Тельман з групою делегатів VI конгресу Комінтерну приїхав у гсті до робочих Ленінграда. 7 вересня 1928р. він разом з іншими делегатами відправився до Кронштадта, де виступив перед моряками крейсера «Жовтнева революція». За пропозицією екіпажа він був вибраний почесним штурманом крейсера.

У липні 1929р. Ернст Тельман приїхав до Москви на Х пленум Виконкому Комінтерну[17, с.110].

Світова економічна криза 1929-1933рр. з особливою силою уразила економіку Німеччини, що знаходилася у фінансовій залежності від іноземного капіталу.

У роки світової економічної кризи гітлерівці, що фінансувалися найбільш агресивними німецькими монополістами і поміщиками, активізували свої зусилля по захопленню влади в Германії.

На президентських виборах в 1932р. Тельман отримав 5 млн. голосів. Проте з вини правих лідерів соціал-демократів, що розкололи робочий клас, зростання антифашистських сил йшло значно повільніше, ніж концентрація сил реакції.

Тельман своєчасно розпізнав загрозу, яку несла народам Европи політика німецьких імперіалістів, він розкривав зрадницьку діяльність реакційних партій і урядів, що розчищали Гітлеру шлях до влади. Тельман особливо підкреслював необхідність єдності дій робочого класу як в національному, так і в міжнародному масштабі, щоб перегородити шлях фашизму.

16 травня 1931р. на великому мітингу в Ольденбурзі Тельман оповістив розроблену ним і Вільгельмом Піком «Програму допомоги селянам», вказуючу реальний шлях боротьби за поліпшення їх становища.

У 1932р., коли фашистська небезпека почала наростати, КПН за ініціативою Тельмана призвала всіх послідовних демократів до розгортання масової боротьби.

Тельман невпинно роз'яснював трудящим, як створювати єдиний фронт на заводах, в шахтах, в селах, як конкретно захищати свої демократичні права, організації, збори, демонстрації, профспілки, редакції і друкарні робочих газет від терору штурмовиків.

8 липня 1932р. Тельман провів в Берліні бесіду з 20 представниками соціал - демократичних робочих Рура, Берліна, Нижнього Рейну, Саксонії, Гамбурга і інших областей. Після обміну думками соціал - демократи одноголосно прийняли резолюцію, в якій відзначили, що відповіді Тельмана – хороша основа для створення єдиного фронту робочих всіх політичних напрямів в боротьбі проти фашизму.

Коли 20 липня 1932р. імперський уряд Папена за допомогою одного лейтенанта і трьох солдатів розігнав прусський соціал - демократичний уряд, Тельман запропонував спільно провести загальний страйк протесту проти свавілля реакції. Але ця пропозиція була відхилена.

У зв'язку з тими подіями, що відбулися в Берліні 20 липня 1932р. всі дороги, що вели в столицю, були перекриті посиленими загонами поліції, повсюдно відбувалися арешти активістів КПН.

Хоча Тельмана попереджали, яка небезпека йому загрожує, він 20 липня сів в автомашину і помчав до Берліна. Коли він наближався до столиці, посилений загін поліції рейхсверовців перегородив дорогу, але машина встигла сховатися: звернула з головної магістралі і зникла у дворі однієї з конспіративних квартир ЦК[17, с.124].

У жовтні 1932р. Тельман відправився до Руру, а звідти нелегально до Парижа, де 31 жовтня виступив разом з Морісом Торезом на масовому мітингу, присвяченому 15 - річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Для того, щоб Тельман не потрапив до рук поліції, організатори мітингу закрили всі входи і виходи і не випускали жодної людини. Після промови Моріса Тореза Тельман так само непомітно зник, як і з'явився. Він нелегально перейшов франко - германський кордон і наступного дня, 1 листопада, вже виступав в Берліні на грандіозному мітингу, присвяченому парламентським виборам, передавши німецьким робочим братський привіт від французьких пролетарів.

30 січня 1933р. генерал-фельдмаршал Пауль фон Гінденбург передав владу нацистській партії. Фюрер німецьких фашистів Алольф Гітлер був призначений рейхсканцлером[17, с.128].

Виступаючи в лютому 1933р. на останньому відкритому масовому мітингу робочих Берліна в «Спортпаласі», Ернст Тельман і Вільгельм Пік роз'яснювали робочим, що поки фашизм не закріпився у владі, ще можливо за допомогою загального страйку прогнати уряд Гітлера, подібно до того як в 1920р. був ліквідований капповський путч, а в 1923р. повалений уряд Куно. Присутні робочі в переважній більшості погодилися з цим, але лідери реформістів упиралися, зірвавши єдність дій.

3. У фашистському застінку (1933-1944рр.)

Прийшовши до влади, нацисти фактично відмінили Веймарську конституцію. Всі робочі організації одна за одною були заборонені; потім така ж доля спіткала і буржуазні партії. Але найстрашніші масові репресії нацисти обрушили на КПН.

Протягом лютого 1933р. Ернст Тельман, Вільгельм Пік неодноразово за дорученням ЦК КПН зверталися до соціал-демократів, членів профспілок, до трудящих із закликами згуртувати свої ряди в боротьбі проти фашизму.

23 лютого 1933р. нацисти захопили приміщення ЦК КПН і редакції «Роте фане». Це було зроблено за наказом міністра внутрішніх справ Герінга.

27 лютого Тельман востаннє зустрівся з членами Політбюро ЦК КПН, засідання якого відбулося на конспіративній квартирі.

Увечері 27 лютого 1933р. гітлерівці здійснили жахливу провокацію – підпал рейхстагу, приписавши цей злочин комуністам.

Після підпалу рейхстагу, коли почалися масові арешти комуністів, політбюро ЦК КПН прийняло рішення переправити Тельмана, який знаходився на нелегальному положенні, за кордон, звідки він повинен був керувати партією. Від'їзд був призначений на 5 березня 1933р., а до цього Тельман повинен був знаходитися під Берліном, на заздалегідь підготовленій конспіративній квартирі, в старій віллі під назвою «Мисливський будиночок Хоррідо».

Але Тельман не вважав за можливе у момент щонайгострішої боротьби компартії проти фашистської диктатури знаходитися далеко від поля бою і тимчасово залишився в столиці[17, с.138].

Затримка в Берліні виявилася для Тельмана фатальною. 3 березня 1933р. Ернст Тельман був арештований на нелегальній квартирі в берлінському районі Шарлоттенбург, на Лютцоверштрассе, 9(господарі квартири Ганс і Марта Ключинські були старими членами КПН, яких Тельман добре знав по Гамбургу). Загін з 20 озброєних поліцейських на чолі з лейтенантом уломився в квартиру і кинувся в кімнату, де знаходився Тельман. Йому відразу наділи наручники, кинули в машину, доставили до найближчої поліцейської ділянки, а звідти під охороною особливої поліцейської команди відвезли в берлінську поліцей - президію на Александерплац.

Операція по арешту Тельмана була настільки засекречена, що гестапо побоювалося заздалегідь виписати ордер на арешт. Лише у рапорті від 5 березня 1933р. про завершення операції гестапо просить прокурора Міттельбаха заднім числом визнати арешт Ернста Тельмана законним і видати на нього ордер. Ордер № 208 на «негайний арешт» депутата рейхстагу Ернста Тельмана був виданий 6 березня, тобто через три дні після того, як його, звірячо побитого, кинули в підвал слідчої в'язниці на Александерплац.

Одинадцять з половиною років тужив Ернст Тельман у фашистських застінках, піддаючись нелюдяним фізичним і моральним тортурам і знущанням. Але ні одиночне ув'язнення, ні катування не зломили дух безстрашного революціонера[17, с.145].

Спочатку після арешту про долю Ернста Тельмана, про місце його ув'язнення нічого не було відомо. За дорученням ЦК КПН Роза Тельман виїхала з Гамбурга до Берліна, щоб довідатися, де знаходиться її чоловік, і спробувати встановити з ним контакт.

В цей час Тельман знаходився в слідчій в'язниці в Моабіті, де його утримували в одиночній камері, в суворій ізоляції. Звідси Тельмана возили на допити в гестапо на Принц-альбрехтштрасе. Про те, як проводилися допити, відомо з листа Тельмана товаришеві по ув'язненню в Баутцені.

Були застосовані всі найжорстокіші заходи примушення, які тільки можна собі уявити, щоб будь-яким чином змусити зізнання і отримати дані про товаришів, які були раніше арештовані, а також про їх політичні дії. Гестапівці почали з фамільярного тону, з умовлянь і так далі. Цей маневр не мав ніякого успіху. Тоді послідувало застосування грубої фізичної сили – були вибиті чотири зуби. Це також не дало ніяких результатів.

Третім актом був гіпноз, який, проте, на Тельмана не подіяв, - ця спроба розбилася об його тоді ще дуже міцну нервову систему. Хоча гіпнотизер майже 45 хвилин проводив свої маніпуляції, Тельман зберігав повний спокій і ясність думки. Через три із половиною години настала кульмінація цієї драми, її завершальний акт. З Тельмана зірвали одяг, два гестапівці поклали його упоперек табурета. Одін з них почав рівномірно бити Тельмана важким батогом[17, с.145].

Тельмана з моменту арешту допитували з перервами в декілька днів по 8-10 годин підряд. Не добившись бажаних результатів, гітлерівці під посиленою охороною відправили його назад в Моабіт. По дорозі один з них пригрозив Тельману, що якщо він розповість на суді про те, що під час допитів піддавався тортурам, його змусять замовкнути навіки[6, с.198].

Камера Тельмана в Моабіті знаходилася зліва від входу в напівпідвальному поверсі корпусу «С», де поміщали особливо небезпечних державних злочинців.

Двері камери були броньованими, з двома замками і подвійними гратами на вікнах. У цій одиночці Тельман провів декілька років, йому дозволялися лише короткі прогулянки під посиленою охороною тюремників. Вже в перші місяці після арешту Тельмана світовій громадськості через різні канали стало відомо про ті нелюдські тортури, яким він піддавався в ув'язненні. Коли ж за кордоном поширилася чутка про те, що гітлерівці убили Тельмана, нацистські органи юстиції були вимушені дозволити ряду іноземних делегацій із Швеції, Норвегії, Данії, США і деяких інших країн відвідати його у в'язниці.

Листи Тельмана йшли з в'язниці нелегальними шляхами в ЦК КПН і Комінтерні і легальним – до рідних. Незалежно від адресата в листах розглядалося велике коло партійних, міжнародних і особистих питань. Так, наприклад, в нелегальних листах з в'язниці за 1934 і 1935 роки Тельман детально і ретельно інструктував арештованих товаришів, як вони повинні поводитися на допитах, повідомляв ЦК КПН, а також своїм адвокатам, в чому конкретно судові органи його звинувачували, інформував їх про свої свідчення.

Правителі «третього рейху» прагнули наглухо ізолювати Тельмана від зовнішнього світу. Як видно з секретного листування гестапо і міністерства внутрішніх справ з Гітлером у справі Тельмана, ватажок фашистської Німеччини особисто стежив за тим, щоб світова і німецька громадськість жодним чином не дізналася про систематичне погіршення умов утримання Тельмана у в'язниці, а також, побоюючись втечі, віддавав розпорядження про посилення його охорони і стеження за Розою Тельман[17, с.152].

Гестапо постійно підсилювало як внутрішню, так і зовнішню охорону в'язниць, в яких знаходився Тельман, щоб повністю виключити можливість його втечі з ув’язнення. Починаючи з 1936р. Моабіт охоронявся особливим загоном з 20 есесовців, озброєних карабінами і автоматами; на прилеглих вулицях Турмштрассе і Ратеноверштрассе були встановлені додаткові поліцейські пости. Сигари, які передавалися Тельману, розрізали, консерви розкривалися.

13 серпня 1937р. Тельмана під охороною жандармів і гестапівців на трьох машинах доставили з Моабіту у в'язницю Ганновера. У цій в'язниці, що вважалася гестапівцями надійнішою, після прибуття туди Тельмана були прийняті додаткові запобіжні засоби. Камери, розташовані над і під його камерою, а також справа і зліва, були спеціально звільнені, щоб Тельман не міг перестукуватися. Одне - єдине невелике вікно було значно менше, ніж в решті камер, - його спеціально перебудували. Дізнавшись про те, що адміністрація в'язниці відноситься до Тельмана нібито коректно, гестапо негайно прислало для нагляду за ним спеціальну команду, яка зводила його безупинними причіпками[6, с.175]. В результаті важкого тюремного режиму у Тельмана почалося гостре шлункове захворювання.

Здійснити в цих умовах плани втечі Ернста Тельмана з в'язниці, що неодноразово готувалися його товаришами по партії, було справою не тільки надзвичайно складною, але і майже безнадійною.

Зусилля КПН по звільненню Тельмана в 1934р. давали надію на успіх. Організація втечі була доручена групі досвідчених товаришів. Через члена КПН, дружину наглядача соціал - демократа Еміля Моріца, який працював в тому крилі, де знаходилася одиночна камера Е.Тельмана, був встановлений прямий зв'язок з Тельманом, який схвалив новий план втечі.

Взимку 1934-1935рр. Ернст Тельман повинен був вже знаходитися на волі. Але нещаслива обставина звела нанівець результати підготовки до втечі, яка тривала декілька місяців . Щоб безшумно закрити двері в камеру Тельмана в ніч втечі, Моріц час від часу змащував її. Одного разу за цим заняттям його застав спеціальний патруль, охороняючий Тельмана. Моріца перевели в іншу частину в'язниці. Тельмана також перевели в іншу камеру і посилили режим охорони.

Щоб зломити волю Тельмана і добитися його моральної капітуляції, гестапівці застосовували найвитонченіші методи. Вони неодноразово намагалися переконати його, що на звільнення з в'язниці сподіватися нічого, що друзі давно забули його.

Після нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз Гіммлер почав добиватися передачі Тельмана в своє розпорядження для відправки в один з концентраційних таборів, але органи юстиції на це тоді ще не погоджувалися[6, с.181]. Тельман був переведений з в'язниці Ганновера у в'язницю для кримінальних злочинців в Баутцені (Саксонія).

У Баутцені Тельману стала ясніше вимальовуватися його подальша доля. Ось що він писав своєму товаришеві по ув’язненню: «Добровільно вони мене не випустять – в цьому можна бути упевненим. Більш того, як не дивно і гірко говорити…про це, ймовірно, в умовах просування Радянської Армії, що представляє серйозну небезпеку для рейху, і пов'язаного з цим погіршенням загального військового положення Німеччини націонал-соціалістичний режим зробить все, щоб вивести з ладу Тельмана як особу. У такій обстановці гітлерівський режим не зупиниться перед тим, щоб завчасно усунути Тельмана з політичного горизонту або взагалі ліквідувати його»[43, с.220-221].

З переводом Тельмана в баутценську в'язницю боротьба антифашистів за його звільнення не припинилася. Підпільники, що готували втечу Тельмана, зустрічалися на квартирі Хільди Лєєман. Остання нарада цієї групи відбулася там 20 липня 1944р. Здійснити намічений план перешкодили арешти антифашистів в Берліні, Тюрінгії і Саксонії.

Мріючи про втечу, Тельман в той же час готувався до можливого процесу, особливо в період слідства: адже незабаром після арешту гітлерівці оголосили, що він буде переданий суду.

5 лютого 1935р. у міністерстві юстиції відбулася чергова секретна нарада з питання підготовки процесу над Тельманом. Були присутні представники міністерства юстиції, закордонних справ, внутрішніх справ, пропаганди, а також гестапо, імперської прокуратури і відділу друку міністерства юстиції.

Голова прокуратури Бріннер повідомив, що слідство у справі Ернста Тельмана закінчено 28 грудня 1934р. Він звинувачується в скоюванні злочинів, передбачених ст. 83, 85, 73 імперського зведення законів. Вищий строк, що передбачається цими статтями, - 15 років тюремного ув’язнення. Застосування страти або довічне ув’язнення в даному випадку є юридично неможливим. Докази полягають переважно в документах (промови і статті Тельмана). Процес, заявив Бріннер, почнеться через вісім тижнів після того, як обвинувачувальний висновок буде переданий до «народного суду»; слухання справи продовжиться два тижні.

Представник міністерства внутрішніх справ Гизевіус, виходячи з зовнішньо- і внутрішньополітичних обставин, запропонував від процесу відмовитися. На цьому процесі, сказав він, не можна буде повністю розкрити всі факти, що свідчать про комуністичну небезпеку[17, с.164].

Представники міністерств пропаганди і закордонних справ Таубер, Діверге та інші не погодилися з цими міркуваннями і висловилися за негайне проведення суду над Тельманом.

У завершальному слові головуючий просив учасників наради не розголошувати змісту обвинувачувального висновку у справі Тельмана.

Та все ж обвинувачувальний висновок двома шляхами – через Ірму Тельман і через адвоката, що втік до Франції, Фрідріха Реттера – потрапив в Міжнародний комітет із звільнення Тельмана до Парижа, до Москви, в ІККІ, і був опублікований.

4 травня 1936р. міністр юстиції Франк офіційно заявив іноземним журналістам, що незабаром відбудеться процес над Тельманом, обвинуваченим в організації терористичних актів. Не дивлячись на явну безглуздість цього звинувачення, нацистська юстиція зажадала для Тельмана суворого вироку. Але довести істинність свідомо сфабрикованого звинувачення на процесі, що проходить на очах всього світу, було просто неможливо. Цим і пояснюється, чому нацисти не зважилися на відкритий поєдинок з Тельманом, надавши йому судову трибуну.

Звинувачувальний акт і інші матеріали слідства у справі Тельмана були ретельно досліджені міжнародною комісією, що складалася з відомих всьому світу юристів на чолі з відомим англійським адвокатом Пріттом. Вони одностайно заявили, що документи ці свідчать про повну бездоказовість звинувачень проти Тельмана і про свавілля німецьких органів юстиції, і зажадали його негайного звільнення[17, с.166-167].

Сфабрикований на основі помилкових донесень агентів гестапо звинувачувальний акт викликав бурхливий протест і обурення всієї світової громадськості. Проте неспроможність нацистських звинувачень проти Тельмана і відмови гітлерівців від відкритого процесу над ним зовсім не означали, як це підтвердили подальші події, що небезпека для його життя минула.

І все-таки, не дивлячись на довгі одинадцять з половиною років, які Ернст Тельман без суду і вироку тужив в кам'яних мішках фашистських в'язниць, гітлерівцям не вдалося морально зломити його. Знаходячись постійно під посиленою охороною і в повній ізоляції, він підтримував зв'язки з друзями і соратниками по партії і в міру своїх можливостей брав участь в антифашистському русі Опору, в боротьбі передової частини німецького народу за звільнення Німеччини від коричневої чуми.

У в'язниці Тельман написав значне число листів і записок, заповнив своїми замітками 34 зошити, які є важливими документами історії німецького і міжнародного комуністичного і робочого руху.

Тельман з хвилюванням чекав процесу, на якому він розраховував зірвати перед німецьким народом, перед всім світом маску з гітлерівського фашизму. Він знав, що нацисти бояться процесу, але проте посилено готувався до нього, працював над проектами своїх виступів на ньому, ретельно аналізував звинувачувальний акт[17, с.169].

Двосторонній зв'язок ЦК КПН з Тельманом був встановлений відразу ж після арешту і підтримувався майже безперервно до 1944р. Здійснювався він через адвокатів і через товаришів Тельмана по ув’язненню. Проте головну роль грала тут Роза Тельман, брала участь також і Ірма.

До 1938р. нелегальним ланцюжком зв'язку керував Вальтер Ульбріхт, а з літа 1938р., коли він був призначений представником КПН при ІККІ в Москві, цей зв'язок продовжував організовувати Франц Далем.

Під час побачення Ірми з батьком в червні 1942р. він передав їй свою автобіографію, а також матеріали про допити його чиновниками поліції і гестапо, протоколи допитів видних державних діячів у його справі. Ці матеріали вона заховала в тайнику, і гестапівцям не вдалося їх виявити. Останній раз вона бачила батька у вересні 1943р.

Після ряду невдалих спроб гестапо зломити волю Тельмана гітлерівський уряд вирішив відмовитися від процесу над ним. Невпинна боротьба Ернста Тельмана проти гітлеризму і війни, його непохитна стійкість і вірність ідеям комунізму зробили його символом антифашистського руху в Германії і інших країнах світу.

У Австрії, Угорщині, Болгарії, Румунії, Польщі комуністи в умовах підпілля разом з чесними соціал-демократами вели боротьбу за звільнення Тельмана і інших антифашистів.

Франц Далем писав в своїх спогадах, що Радянський Союз вніс пропозицію до Міжнародного Червоного Хреста обміняти політичних ув’язнених Е.Тельмана, Франца Далема і деяких інших арештованих гестапо керівних працівників КПН на фельдмаршала Паулюса, що знаходився в полоні, і інших узятих в полон радянськими військами в звільненому Сталінграді нацистських генералів, але Гітлер цю пропозицію відхилив. На жаль, Тельмана так і не вдалося вирвати з рук гітлерівців. 18 серпня 1944р., коли Радянська Армія впритул наблизилася до меж Німеччини, нацистські кати з боязкою мстивістю, тайком, без суду, без вироку убили Ернста Тельмана і спалили його труп в печах Бухенвальда.

Вбивство Ернста Тельмана було важкою втратою для німецького і міжнародного робочого руху. У його обличчі чесні і миролюбні люди всієї планети втратили самовідданого борця проти фашизму і війни, за об'єднання всіх прогресивних сил в єдиний фронт боротьби за свободу, демократію, за мир і співпрацю між народами, за світле майбутнє людства.

До останніх днів тюремного ув’язнення не слабшала переконаність Ернста Тельмана в тому, що німецький робочий клас знову повстане і поверне собі довіру народів миру[6, с.190]. Заради них він боровся і віддав краплю по краплі всю свою кров, своє життя. Лиходійське вбивство Тельмана було здійснене в Бухенвальді в глибокій таємниці, під покривом ночі. Мертва тиша була порушена декількома одиночними пострілами. Вони насторожили лише членів підпільного табірного комітету, яким ще вдень стало відомо про те, що есесовці наказали в’язням, обслуговуючим крематорій, підготувати печі і негайно віддалитися в свій барак. Судячи по особливих запобіжних засобах, по посиленій охороні крематорію, по тому, як нервували кати, комітету стало ясно, що готується якесь незвичайне вбивство. Але хто саме є наміченою жертвою, антифашистам з'ясувати не вдалося.

Весною 1947р. американський військовий трибунал у Дахау на процесі у справі про лиходійства, здійснені в Бухенвальді, неспростовно встановив, що вночі 18 серпня 1944р. есесовці вбили Ернста Тельмана. Зловісну картину цього злочину нацистів малюють свідчення колишніх в'язнів Бухенвальда.

Тельман був привезений в Бухенвальд з в'язниці в Баутцені, де він приблизно з травня 1944р. знаходився в одиночному ув’язненні і звідки його між 15 і 17 серпня 1944р. відправили у супроводі двох есесовців.

Прагнучи замести сліди свого мерзотного злочину, нацисти пустили в хід незграбну версію про загибель Тельмана під час нальоту союзної авіації на Бухенвальд 28 серпня 1944р. У бланку свідоцтва про смерть, заповненому на ім'я Ернста Тельмана, як причину смерті було вказано: «Загинув під час нальоту ворожої авіації»[15, с.59].

Брехливе повідомлення, опубліковане в геббельсовській пресі, глибоко обурило в'язнів Бухенвальда.

Ернст Тельман загинув від рук фашистських катів, але справа, за яку він боровся, восторжествувала на сході Німеччини. Антифашистсько-демократичні сили Східної Німеччини після розгрому фашизму приступили до ліквідації матеріальних і духовних руїн, залишених війною і фашизмом, до створення основ миролюбної демократичної і антифашистської Німеччини.

Висновки

Яскраве життя, героїчна боротьба за свободу і комуністичні ідеали славного сина свого народу, переконаного інтернаціоналіста Ернста Тельмана надихає на рішучу боротьбу проти неонацизму і реваншизму, мілітаризму і загрози нової війни, за збереження і укріплення миру, за соціальний прогрес всіх народів[31, с.41].

Для наступних поколінь Е. Тельман є прикладом відданості робітничому класові, непохитної стійкості і мужності, взірцем передового борця за принципи пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного патріотизму[24, с.139]. Німецькі робітники, трудящі всього світу свято шанують пам'ять про Тельмана.

Він плоть від плоті, кров від крові син свого класу. І його вождь. Йому вірили, за ним йшли маси. І не тільки тому, що він був блискучим оратором, трибуном. Але і тому, що в ньому робочі Берліна і Гамбурга, Руру і Баварії впізнавали свої якості, бачили в ньому людину, на яку можна завжди покластися, який не підведе, чесного і безкорисливого.

Тельман знав проблеми міжнародного комуністичного руху в цілому і його окремих загонів зокрема. Тому з повною підставою ми говоримо сьогодні про те, що Е.Тельман був визначним діячем не тільки німецького, але і міжнародного комуністичного руху. Його діяльність і зараз потребує від нас найретельнішого вивчення і аналізу. І не тільки для того, щоб краще зрозуміти минуле, але і для того, щоб відчути теперішнє в ім'я майбутнього[32, с.121].

І понині актуальне пристрасне викриття Тельманом німецького фашизму і мілітаризму, його реакційної суті, його загрозливої для справи миру політики. В одному зі своїх листів з тюрми він писав:«Я вірю в торжество правди…».

Ернст Тельман… Це ім'я стало легендою. Вантажник у вугільному бункері, робітник на складі та будівництві, він завжди виступав у захист інтересів трудящих[26, с.95].

Історична заслуга Ернста Тельмана полягає в тому, що під його керівництвом комуністична партія Німеччини, заснована Карлом Лібкнехтом і Розою Люксембург, перетворилася на революційну масову партію, в тому, що він перший і з усією послідовністю пропагував вчення Леніна в німецькому робітничому русі і серед німецького народу[40, с.73].

Тривала і невпинна боротьба Ернста Тельмана за єдність робітничого класу, згуртування всіх пролетарських сил увінчалася успіхом.

По біографіям таких людей, як Ернст Тельман, можна прослідкувати історію розвитку робочого руху в Німеччині[32, с.118].

Ім'я Ернста Тельмана носила піонерська організація в НДР. На честь Тельмана в СРСР названо чимало вулиць, районів і підприємств, населений пункт Тельманове Донецької області і селище ім. Тельмана в Ленінградській області. З 1972 року ім'я Ернста Тельмана носить один з безлюдних островів на Кубі. Ім'я німецького комуністичного діяча носить селище імені Тельмана в Ленінградській області, створений на базі німецької колонії. Ім'я Ернста Тельмана носить селище в Марксовському районі Саратовської області (територія колишньої АРСР НП). Також ім'я Ернста Тельмана носить площа біля станції метро Аеропорт та торгового центру «Галерея Аеропорт» у Москві. Ім'ям Ернста Тельмана названо вулицю в Невському районі Санкт - Петербурга. Також його ім'ям названі вулиці в Новосибірську, Красноярську, Єкатеринбурзі, Казані, Калінінграді (на вулиці Тельмана його бюст було встановлено на постаменті пам'ятника Канту), Ульяновську, Липецьку, Ростові-на-Дону, Ізмаїлі, Гомелі, Калузі, Йошкар-Олі.

Список літератури

1. Александравичус И. Через литовскую границу. [Из воспоминаний об Э. Тельмане] – Коммунист (Вильнюс), 1959, №8, с.55-56.

2. Ахметели Г. Гражданин, патриот, борец: К 100-летию со дня рождения Э.Тельмана//Коммунист Грузии. – 1986. - №5. – с.79-83.

3. Бартель В. Эрнст Тельман – национальный герой//Ежегодник герман. истории. – 1982, 1983. – с.148-164.

4. Бондаренко Т.В. Стойкий борец за пролетарский интернационализм: К 100-летию со дня рождения Э.Тельмана//Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12., теория науч. коммунизма. – 1986. - №2. – с.57-62.

5. Бредель В. Эрнст Тельман. Полит.биография. С предисл. В.Пика и речью, посвящ. памяти Э.Тельмана. Пер. с нем. О. Чегановского. 2-е изд. – М., Изд. иностр. лит., 1955.

6. Бредель В. Эрнст Тельман. М., 1952.

7. Ваганов Ю.Ф. Героический борец за дело рабочего класса, против фашизма и войны: [По матер. научн. конф., посвящ. 100-летию со дня рождения Э.Тельмана: Москва, апр. 1986]//Вопр. истории КПСС. 1986. - №6. – с.150-155.

8. Вестер-Тельман И. Воспоминания о моем отце. Л., 1956. С. 10-11.

9. Виммер В. Великий сын немецкого народа: К 100-летию со дня рождения Э.Тельмана: [Ст. из ГДР]//Комунист Украины. – 1986. - №5. – с.93-96.

10. Воспоминания об Эрнсте Тельмане: Рудольф Линдау. Встречи с Тельманом в Гамбурге. – Вильгельм Кепен – Выразитель интересов народа. - Ганс Мале, «Парень, ты здорово сделал». – Роза Тельман. И в тюрьме вместе с народом. [С предисл. Давидовича]//Новая и новейшая история, 1961, №3, с.114-123, с портр.

11. Давидович Д.С. Ернст Тельман – видатний діяч німецького й міжнародного робітничого і комуністичного руху//Укр. іст. журн. – 1986. - №4. - с.125-129.

12. Давидович Д.С. Знаменосцы борьбы с фашизмом: [О деятельности Г.Димитрова и Э.Тельмана: Ист.очерк]//Вопр. истории. – 1986. - №4. – с.66-75.

13. Давидович Д.С. Борьба Эрнста Тельмана за единство германского и международного пролетариата//Вопросы германской истории. 1977, Вып.5, - с.73-83.

14. Давидович Д.С. Борьба Эрнста Тельмана за превращение КПГ в партию нового типа. (К 90-летию со дня рождения)//Ежегодник германской истории, 1975, 1976, с.80-90.

15. Давидович Д.С. Эрнст Тельман в застенках гестапо//Новая и новейшая история. – 1965. - №2. – с.58-75, с табл.

16. Давидович Д.С. Борьба Эрнста Тельмана против фашизма и войны (1933-1944г.г.). – В кн.: Ежегодник германской истории. – 1972. – М., 1973.; с.269-286.

17. Давидович Д.С. Эрнст Тельман: Страницы жизни и борьбы/Отв. ред. Г.Я. Рудой; АН СССР. Отд-ние истор.. – 3-е изд., доп. и перераб. – М.: Наука, 1988.

18. Драбкин Я.С. «Я плоть от плоти немецкого рабочего класса»: [О деятеле герм. и междунар. ком. движения Э.Тельмане. 1886-1944]//Молодой коммунист, 1984, №8, с.77-84.

19. Жолквер А. «Я верю в торжество правды»//Коммунист, 1984, №11., с.72-74.

20. Забарко Б. Революціонер, інтернаціоналіст: До 100-річчя з дня народження Е. Тельмана//Під прапором ленінізму. – 1986. - №6. – с.94-95.

21. Зельбман Фр. На службе у партии. Страницы воспоминаний [Об Э.Тельмане. Напеч. с сокр.] Пер. с нем.. – Нева, 1969, №10, с.166-173.

22. Иваницкий Г.М. О военно-революционной деятельности Э.Тельмана: К 100-летию со дня рождения//Воен.-ист. журнал. – 1986. - №4. – с.91-94.

23. Круглова Е.А. Эрнст Тельман (К 90-летию со дня рождения)//Сред. спец. образование, 1976, №4. – с.52-54: с портр.

24. Кулинич У.М. .Е. Тельман і Україна//Укр. іст. журн. 1986. - №4. – с.129-139.

25. Лазня В.О. Незламний революціонер (До 80-річчя з дня народження Ернста Тельмана)//Укр. іст. журнал, - 1966, №4, с.127-130.

26. Лещенко В., Тополенко В. Пламенный революционер: [К 100-летию со дня рождения Э. Тельмана]//Донбас. – 1986. - №2. – с.95-98.

27. Мгновение большой жизни/Фотографии Э. Тельмана. Их комментирует профессор Отто Шредер/Огонек, 1976, №16, с.18-19.

28. Неволина В.С., Петрова Т.Н. Славный сын немецкого народа [К 80-летию со дня рождения Э. Тельмана]//Сов. архивы, 1966, №2, с.101-102.

29. Некоторые публикации Эрнста Тельмана в советской периодической печати 20-х годов. – В кн.: Ежегодник Германской истории. – М., 1974, с.362-385.

30. Памятник Эрнсту Тельману//Иностр. лит., 1958, №12, с.300.

31. Рыкин В. Слово об Эрнсте Тельмане: К 100-летию со дня рождения//Агитатор. – 1986. - №7. – с.39-41: портр.

32. Рыкин В.С. Вождь своего класса: К 100-летию со дня рождения выдающегося революционера-интернационалиста Э.Тельмана//Вопр. истории КПСС. – 1986. - №4. – с.118-121.

33. Самойлов Д.С. Эрнст Тельман//Книга для чтения по новейшей истории, 1917-1945: Пособие для учащихся ст.классов сред.шк. /Сост. Н.Н.Яковлев; под ред. Н.Н. Яковлева – 3-е изд., дораб. – М., Просвещение, 1989; с.61-72.

34. Самойлов Д. Шагнувший в бессмертие: К 100-летию со дня рождения Э.Тельмана//Сов. профсоюзы. – 1986. - №8. – с.40-41: портр.

35. Сатулла Е. В семье Эрнста Тельмана. М., 1964. С. 14-17.

36. Тельман Э.Э.Тельман о единстве национальных и интернациональных задач рабочего класса: [Публ. документов от 1926-1932г.г./Подг. к печати Л.Г. Бабиченко и Р.Н. Парадидова]//Вопр. истории КПСС. – 1986. -№4. – с.18-32.

37. Тельман Эрнст Письма из тюрьмы родным и близьким. (1933-1937гг.) [Предисл. Ф. Рубенса. Пер. с нем.] – М., Политиздат, 1968г.

38. Тельман Эрнст «Надежда всех угнетенных». – Неизвестная запись Э.Тельмана. [Публикация автографа, относящегося к 1928г.]//Смена, 1959, №19, с.9.

39. Тельман Эрнст Новый автограф Эрнста Тельмана. [Публикация записи Э.Тельмана. Пер. с нем. Подгот. И.С. Стратонович. С прил. фотокопии автографа]. – Ист. архив, 1959, №5, с.213.

40. Шилинцев М. Германии бессмертный сын. [К 80-летию со дня рождения Э.Тельмана]//Коммунист Молдавии, 1966, №4, с.70-73, с портр.

41. Эрнст Тельман. – В кн.: Воскреснет род людской. Краткие биографии и последние письма борцов антифашистского сопротивления/Пер. с нем./ М., 1961, с.7-13.

42. Эрнст Тельман: Биография. [Пер. с нем./Г. Хортщански, В. Виммер, Л. Бертольд и др.] – М.: Политиздат, 1984.

43. Эрнст Тельман. М., 1986.

44. Яременко О.В. Ернст Тельман: (До 100-річчя з дня народж.)//Рад. шк. – 1986. - №4. – с.83-85.

45. 100 лет со дня рождения Э.Тельмана: [Статьи]//Новая и новейшая история. – 1986. - №2. – с.100-108: портр.