Реферат: Причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітнього у сучасній Україні

Реферат: Причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітнього у сучасній Україні

Причини та умови статевих злочинів щодо неповнолітнього у сучасній Україні

Проблема причин злочинності є однією з основних у кримінології. Важливою вона залишається і при дослідженні окремих видів злочинності. Злочинність як специфічне негативне соціальне явище має притаманні їй закономірності і структуру, основу якої становлять різноманітні зв’язки злочинів між собою. Перед кримінологією стоїть завдання виявити специфічні закономірності злочинності та соціальні процеси, які її детермінують. Не можна не погодитись із думкою В.М. Кудрявцева, що можливі різні підходи до проблеми причин злочинності і широкі історичні огляди, і соціально-економічні дослідження, і конкретно-соціологічний аналіз видів правопорушень, і порівняльне вивчення різного роду криміногенних факторов [7, с. 3].

Деструктивні тенденції, що відбуваються сьогодні в соціально-економічній і політичній сферах, активізували процеси, які призводять до падіння добробуту населення, зниження його культурного рівня. Усе це призводить до ускладнення криміногенної обстановки в державі. За таких умов, як виявляють кримінологічні дослідження, актуалізується проблема причин і умов як злочинності загалом, так і окремих видів злочинів. Тому дослідження цієї проблеми і вироблення оптимальних шляхів її вирішення має важливе теоретичне та практичне значення. Таким чином, важливість вивчення проблеми причин та умов злочинної поведінки у кримінології залишається тому, що пояснює джерела походження та відтворення цього негативного явища об’єктивної дійсності.

Слід наголосити, що причиновість є філософською категорією, під якою розуміють зв'язок між явищами, у результаті якого одне чи кілька взаємодіючих явищ становлять причину, яка, у свою чергу, породжує інше явище – наслідок. Вірно зауважують вчені, що причиновість – це генетичний зв'язок, дія якого поширюється як на явища природи, так і на ті, що відбуваються в суспільстві [1, с. 97]. Слід погодитись із зазначеною позицією, оскільки зміст її полягає в тому, що явища або процеси реальної дійсності виникають і розвиваються закономірно, в результаті існування певної сукупності причин.

Як відомо, об’єднуючим терміном для причин та умов злочинності у кримінології є поняття «криміногенні фактори». Під ним розуміють рушійну силу будь-якого процесу, явища. Зазначене свідчить, що криміногенні фактори, у свою чергу, зумовлюють злочинні дії. Так, кримінологи причину визначають як вирішальний, активний фактор, а умову – як відносно пасивний фактор, що впливає на розвиток причинового зв’язку, не породжуючи при цьому наслідку [5, c. 45].

У кримінологічній науці фактори, що породжують злочинність, прийнято називати детермінантами. Це зумовлює те, що коли розглядають поняття детермінант злочинності, через призму філософського вчення про причиновість, то поряд із поняттям причини, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині «виконати свою справу» [4, с. 59].

Таким чином, причини та умови злочинності охоплюються процесом детермінації, за якого фактори, котрі сприяють виникненню злочинності, називаються криміногенними, а фактори, які протидіють виникненню злочинності, – антикриміногенними.

З огляду на зазначене можна стверджувати, що між причинами і умовами існує тісний взаємозв’язок, який проявляється у тому, що умови самі по собі не можуть породжувати злочини і злочинність, однак без них причини не можуть ані сформуватися, ані реалізуватися. Причини породжують злочинність, умови – сприяють дії причини. Отже, під умовами злочинності необхідно розуміти такий комплекс явищ, що самостійно не здатний породжувати злочинність як наслідок, але, співіснуючи поряд із причинами, він сприяє їм, полегшує їх формування і подальшу реалізацію [6, с. 17].

Н.А. Стручков зауважує, що безпосередні причини злочинності слід шукати у сфері свідомості, оскільки «всі рушійні сили, які викликають дії людини, неминуче повинні пройти крізь її голову, повинні перетворитися на подразнення її волі. На думку А.Р. Ратинова, «безпосередні причини і джерела винної поведінки злочинців завжди лежать у свідомості особистості людини, яка вчинила злочин. В іншому ж випадку відсутніми є підстави ставлення у провину та відповідно вчинене діяння не може розглядатися як злочинне. Іншими словами, ніякі зовнішні обставини не можуть бути визначальними причинами протиправної поведінки, якщо вони не стали внутрішніми детермінантами людської діяльності. Інакше людина не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, оскільки є лише пасивною ланкою у причиновому ланцюжку, іграшкою у фатальному поєднанні зовнішніх сил і обставин, які призвели до негативних наслідків [10, с. 15]. Зазначене свідчить, що воля та свідомість особи є визначальними у формуванні злочинної поведінки.

Проте слід відмітити, що у процесі розвитку кримінологічної науки єдності в позиціях вчених щодо розв’язання проблеми детермінації злочинності не знайдено. Вона і сьогодні залишається дискусійною. Існує багато теорій та концепцій щодо того, що саме визначає і зумовлює існування злочинності. Такий стан зумовлений значною кількістю різних методологічних підходів, з яких виходять автори та прихильники цих теорій і концепцій.

Недосконале пізнання природи злочинності зумовило існування у кримінології великої кількості різноманітних теорій пояснення причин та умов злочинності. Всі кримінологічні теорії причин і умов злочинності можна розмежувати за трьома напрями (школами, концепціями) залежно від того, яку з причин визначають головною, пріоритетною в системі детермінант злочинності. Наприклад, соціологічні теорії надають пріоритету соціальним, зовнішнім умовам, які оточують людину. Біологічні теорії вбачають сутність проблеми у самій людській природі. Слід зазначити, що біологічні концепції рідко зустрічаються у чистому вигляді, коли основними визнаються фактори біологічної організації людини. Лише Ч. Ломброзо на першому етапі власних досліджень вбачав причини злочинності виключно у людській природі. З часом Ломброзо погодився з тим, що на злочинність здійснює вплив не лише антропологічний фактор, а й соціальні фактори. Одним з головних аргументів проти біологічного підходу є зростання злочинності, яке неможливо пояснити змінами людського організму.

У культуроцентричних теоріях вирішальним визнається чинник людської культури. Слід наголосити на тому, що причини і умови, що породжують ті чи інші явища, діють і у фізичній, і у біологічній, і у соціологічній формах природи. У кожній з цих форм природи причини і умови діють по-різному, мають свої особливості, які треба враховувати.

Ряд авторів взагалі заперечують не тільки необхідність, а й саму можливість класифікації причин і умов частково, тому що вважають неможливим виділяти такі явища, які слугують тільки причиною або тільки умовою злочинності з причини мінливості функцій, які вони несуть за різних обставин [1, с. 163]. Дійсно, це зауваження є слушним, тому що одне і теж явище може бути і причиною, і умовою. Досить влучним, на наш погляд, є підхід до цього питання В.М. Кудрявцева: «Хоча причина й умова дійсно змінюється, але це відбувається в обмежених межах. Наприклад, демографічні дані особи ніколи не можуть бути загальною причиною правопорушень» [3, с. 127]. Як бачимо, попри, здавалося б неможливість розрізнення причин та умов, це потрібно робити, визначити, що сприяє формуванню і прояву злочинної поведінки людини.

Недоліки соціоцентричних та біоцентричних теорій полягають у тому, що між причинами і умовами злочинності важко провести розмежування. В одних випадках причина стає умовою, в інших – умова причиною. На нашу думку, враховуючи тісний зв'язок причин і умов злочинності все ж таки необхідно шукати фактори, які становлять причини, а які умови, оскільки кожен з них відіграє визначену роль у породженні злочинного наслідку. Зазначене розмежування сприятиме діяльності правоохоронних органів у виявленні та запобіганні суспільно небезпечним діянням, адже найважливішим завданням, що стоїть перед слідчим є з’ясування причин і умов, які породжують вчинення злочину (ст. 23, 23–1, 23–2 КПК України).

Відсутність розмежування причин і умов злочинності спонукала нас ґрунтовніше дослідити культуроцентричні концепції. Слід звернути увагу на те, що в зазначених концепціях (культуроцентричних) існують різні погляди вчених на пояснення злочинності. Наведемо деякі з них. Так, вітчизняні вчені звертають увагу на теорію Т. Селліна, який запропонував пояснення злочинності через «конфлікт культур». Коли культурні цінності засвоюються у різних середовищах, то виникає конфлікт культур, що часто й виявляється у злочинній поведінці [5, c. 52]. Тому, кримінологія повинна акцентувати увагу на конфліктах правових та неправових норм поведінки.

Таким чином, теорії субкультур пояснюють причини злочинності тим, що загальні норми культури суспільства не узгоджуються з нормами культури певної соціальної групи.

Виходячи із зазначеного, культура як суспільний феномен реагує на всі зміни, що відбуваються у суспільстві. За допомогою неї здійснюється певний вплив на суспільство, формується і визначається переважна більшість соціальних процесів, включаючи і такі негативні, як злочинність. Це свідчить про те, що соціологічні концепції пояснення детермінант злочинності залежать від культури.

В межах зазначеної концепції існують різні визначення культури. Т. Парсонс розглядає культуру як організовану систему, що спрямовує соціальні дії особистості, має регулятивну силу та впливає на всі соціальні процеси. Так, культура у Т. Парсонса відзначається стабільністю, сталістю, певною консервативністю, що позитивно впливає на стабільність суспільства взагалі [5]. Він вважав культуру основою розвитку і функціонування всіх сфер життєдіяльності суспільства. Як відомо, культуру розглядають як сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створені суспільством і характеризують певний рівень його розвитку. Однак, на нашу думку, найбільш вдалим для кримінологічної науки є поняття, згідно з яким культура – це міра узгодженості волі й свідомості людей з законами природи [8, с. 138].

Як слушно зазначає прихильник культуроцентричної концепції український кримінолог О.М. Костенко, дія будь-яких соціологічних і біологічних факторів у суспільному житті, в тому числі у породженні злочинності, визначається волею і свідомістю, а те, як саме воля і свідомість визначають дію вказаних факторів, – залежить від культури людей. Тому справедливою є формула: «Яка соціальна культура громадян – таке й їхнє життя» [7, с. 128]. На нашу думку, наведене дає підстави для висновку, що зазначена концепція є найбільш вдалою методологічною базою для пояснення детермінант злочинності.

Відповідно до розглядуваної концепції причини злочинності можна визначити як фактори, котрі приводять волю і свідомість людини у криміногенний стан – тобто спричиняють формування в особи комплексу сваволі й ілюзій, виявом якого і є злочини. Умови, відповідно, це фактори, що необхідні для того, щоб комплекс сваволі й ілюзій проявився саме у вигляді злочину [10, с. 76]. Таким чином, під причиною вчинення конкретного злочину слід розуміти ті негативні явища і процеси, під впливом яких у винної особи виник комплекс сваволі та ілюзій. Під умовою – ті явища і процеси, в результаті яких цей комплекс проявився у вигляді злочину.

Через призму культуроцентричної концепції розглянемо причини і умови статевих злочинів щодо неповнолітніх. До причин зазначеної категорії злочинів слід віднести чинники, які зумовлюють відсутність у особи належного рівня культури у задоволенні сексуальних потреб. Це безкультур’я виражається у використанні неповнолітніх для свого статевого задоволення.

Відсутність належного рівня культури спричинила виникнення у досліджуваних нами осіб комплексу сваволі та ілюзій. До чинників, які зумовили відсутність у особи належного рівня культури у статевих зносинах, слід віднести вплив сімейного оточення на формування культури задоволення сексуальних потреб. Як відомо, з початком життя людина постійно перебуває у спілкуванні з іншими людьми та знаходиться в малих соціальних групах, які впливають на неї та утворюють її соціальне середовище. Головним у функціонуванні злочинної поведінки є конкретне середовище, в якому відбувається розвиток особистості. Саме воно формує ціннісні орієнтації, переконання, які в подальшому допомагають їй обрати відповідну модель поведінки.

Конкурувати з сім’єю на початковому етапі не може жоден виховний заклад, адже саме родина з перших днів життя дитини бере на себе турботу про її здоров’я та виховання, дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє у них певні уявлення та навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншими людьми, надійно охороняє і захищає від життєвих труднощів та негараздів [14, с. 73].

Як слушно зазначає І.П. Васильківська, сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховання відносин у сім'ї характеризується природною близькістю між вихованцем і вихователем, інтимним та емоційним ставленням батьків і дітей один до одного. Йдеться не лише про почуття любові і довіри, а й про відчуття дітьми своєї безпеки, захищеності, можливості ділитися своїми переживаннями, отримувати допомогу. Притаманні здоровому сімейному колективу почуття взаємної довіри, зацікавленості, взаємного піклування між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми створюють якнайсприятливіші умови для здійснення сім’єю своєї виховної та водночас [5, с. 3] антикриміногенної функції, результатом чого є успішне формування людської особистості.

Судова практика підтверджує, що чинником, який формує комплекс сваволі та ілюзій і який під впливом нижче розглядуваних умов може проявитися у вчиненні статевих злочинів щодо неповнолітніх, є наявність криміногенного впливу сімейного середовища або найближчого оточення за межами сім’ї. Важливо підкреслити, що першим соціальним середовищем, у якому розпочинається формування повноцінної особистості, є сім’я. В ній виховуються такі важливі якості людини, як стриманість, повага до іншої статі, непримиренність до насильства та цинізму, культура інтимних стосунків.

Проведене нами емпіричне дослідження виявило, що формування злочинної поведінки осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, здійснюється під впливом негативних процесів, які відбувалися в їхній сім’ї. Так, 75% засуджених за статеві злочини проти неповнолітніх проживали в неблагополучних сім’ях, у яких насильницькі форми поведінки стали нормою. Нерідко траплялися випадки статевих зносин батьків у присутності дітей. Значний вплив на формування злочинної поведінки мав розбещуючий вплив дорослих у період статевого формування дитини. У результаті такого впливу в особи сформувались переконання, що задоволення статевих потреб можливе будь-яким способом і до будь-якої особи. При цьому це мотивувалося тим, що, мовляв, до нього застосовувались такі самі дії, то чому ж він не може цього робити стосовно інших.

Слід зазначити, що у благополучних родинах, де виховувались засуджені, батьки не приділяли дітям належної уваги, або, навпаки, потурали їхнім забаганкам. Внаслідок такого виховання у досліджуваних нами осіб сформувалась психологічна атмосфера вседозволеності. На нашу думку, всі наведені негативні впливи сімейного оточення не могли не вплинути на волю та свідомість досліджуваних нами злочинців.

Слушно з цього приводу зазначив А.С. Макаренко: «Виховує все – люди, речі, явища, але у першу чергу батьки. Значення батьків при вихованні дітей просто неможливо переоцінити. Від батьків дитина одержує ласку і хліб, від них чує перше слово, навчається робити перші кроки у житті. І від того, як батьки зуміють виховати свою дитину, нерідко залежить її доля» [8, с. 18–20].

Отже, наведене дає підстави констатувати, що на сучасному етапі розвитку нашої держави, сім’я не виконує покладеної на неї антикриміногенної функції. У свою чергу байдужість батьків викликає відповідну реакцію з боку дітей. У сім’ях, де батько й мати зайняті лише своїми справами, діти прагнуть знайти собі товариство і бути якнайдовше поза сім’єю [2, с. 84].

Проведене нами анкетування засуджених підтвердило, що переважна більшість осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, не отримували належної уваги з боку сім’ї (Додаток А). Тому недостатня увага батьків до дітей зумовила те, що вони шукають її в оточенні вуличних компаній. Здебільшого такі компанії виникають для спільного проведення дозвілля. Як правило, таке оточення характеризувалося легковажно-безвідповідальним ставленням до встановлених правил поведінки. Підлітки в таких компаніях спілкуються з уже розбещеними однолітками та ведуть цинічні розмови про інтимні сторони життя, що впливає на зростання статевого потягу. Під впливом зазначених факторів формуються погляди на життя підлітка, його звички, які переростають у норми поведінки [6, с. 14].

Таким чином, психологічний вплив соціальної групи, в якій проводили своє дозвілля досліджувані нами злочинці, зумовив виникнення у них аморальної поведінки.

Недоліки сімейного виховання, криміногенний вплив несприятливого середовища слід віднести до чинників, які сприяли відсутності у особи належного рівня культури у задоволенні статевих потреб. Водночас зазначені фактори викликають формування в особи комплексу сваволі та ілюзій.

До умов зазначеної категорії злочинів належать чинники, які сприяють формуванню та прояву цього комплексу сваволі та ілюзій. На підставі вивчених та узагальнених відомостей щодо статевих злочинів, які вчиняються стосовно неповнолітніх, встановлено умови, котрі сприяли їх вчиненню. Серед них слід назвати економічну нестабільність, безробіття, низький життєвий рівень населення, підміна моральних цінностей у суспільстві, сексуальна свобода, розбещеність, вплив засобів масової інформації та порнографії.

Існування зазначених чинників підтверджується, зокрема, тим, що за вісімнадцять років незалежності Української держави відбулись реформи державного, суспільного та економічного устрою. Незважаючи на значний період часу, що минув, процеси демократизації економічного та культурного життя країни надалі супроводжуються загостренням суспільних відносин, породжуючи нові соціальні явища, які не тільки негативно вплинули на життя людей, а й створили підґрунтя для вчинення злочинів насильницького характеру.

Такий період розвитку держави, який характеризується економічною нестабільністю, соціальними та політичними стресами, невпевненістю у своєму соціальному та моральному становищі, неможливістю змінити своє життя на краще, зумовив виникнення факторів які сприяли прояву комплексу сваволі та ілюзій у осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх.

Слід зауважити, що у кримінології умовам досліджуваної категорії злочинів недостатньо приділялась увага науковців. Ця проблема актуалізується тим, що умови злочинної поведінки досліджуваної категорії осіб мають властивість швидко змінюватись, а також по-різному впливають на формування злочинної поведінки осіб, що вчинили статеві злочини, і на злочинність загалом.

Серед значної кількості факторів, що впливають на злочинність та на вчинення статевих злочинів стосовно неповнолітніх, науковці-кримінологи практично одностайно, і не безпідставно, називають регрес у соціально-економічному розвитку держави. Адже спрямованість поведінки людей визначається характером суспільних відносин, які у свою чергу складаються з цілого ряду міжособистісних відносин – сімейних, побутових, тих, що пов’язані з рівнем життя членів суспільства, їх встановленням до позитивних та негативних проявів. За дедалі більшого погіршення життя людей їхня поведінка деформується, у ній з’являються кримінально-значущі ознаки, дії набувають злочинної спрямованості [5, с. 64].

Суперечливі процеси, що відбуваються в економічній та соціальній сферах країни, зумовили виникнення таких факторів, як невпинне зростання інфляції; безробіття; низький життєвий рівень населення.

Одним з найбільш негативних впливів, що спричиняє розлад в економіці, є інфляція. На сучасному етапі економічного розвитку держави відбулося стрімке зростання інфляційних процесів. За статистичними даними, у перші роки незалежності інфляція в Україні становила: у 1991 році – 91,0%, у 1992–1210,0%, у 1993 – 4734,0%, а за останні 15 років рівень інфляції зріс майже на 100% [160, с. 70]. Наприклад, у 2007 році інфляція перевищила 1%, через рік у березні 2008 року вона становила 4%, квітні 2008 – 3,1%, травні 2008 – 1,5%. Таке інфляційне зростання викликає занепокоєння, адже воно, як правило, призводить до загострення кризових явищ в економічній, соціальній та політичній сферах.

За інформацією Міністерства економіки України, інфляцію провокує зростання цін на продукти харчування, які становлять 52% споживчого кошика українця [9]. А це в свою чергу створює підґрунтя для формування злочинної поведінки не тільки дорослих, а й неповнолітніх злочинців.

З метою емпіричного дослідження особливостей злочинної поведінки осіб, які вчиняють статеві злочини щодо неповнолітніх у сучасній Україні, нами було проведено аналіз судової практики, а також анкетування 400 засуджених, які відбувають покарання за статеві злочини у Павлоградській виховній колонії Дніпропетровської області, Дубенській виховній колонії Рівненської області, Березанській виправній колонії Київської області (надалі – анкетування засуджених). Аналіз емпіричного матеріалу засвідчує, що у 85% засуджених формування злочинної поведінки відбувалося під впливом нестабільного соціально-економічного становища сім'ї та мікросередовища, де вони проживали. Погане харчування, неналежне забезпечення необхідними речами у побуті, відсутність коштів на догляд за своєю зовнішністю, а також прагнення протиправно заволодіти засобами мобільного зв’язку та іншими предметами електроніки створило умови для формування у засуджених насильницької поведінки. Так, за даними Державної судової адміністрації, до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у сфері статевої свободи та недоторканності, жертвами яких стали неповнолітні, було притягнуто 5675 осіб, вироки щодо яких вступили в законну силу, та які відбували покарання з 2001 по 2007 рік. Наведені статистичні дані свідчать про зростання стану злочинності у сфері статевих відносин на 1,5% [8].

Наступною умовою досліджуваної категорії злочинів є безробіття. На жаль, вплив на злочинність детермінант, що пов’язані з матеріальним становищем особи, вітчизняна статистика до останнього часу не враховувала. У той же час західні експерти підрахували, що кожний додатковий процент безробіття обертається для суспільства зростанням смертності на 2%, кількості самогубств – на 4,1%, вбивств – на 5,7% [9, с. 3].

Викликають занепокоєння і результати аналізу проведеного нами анкетування серед засуджених осіб, які відбувають покарання за злочини, передбачені ч. 3 ст. 152 КК, ч. 2 ст. 153 КК, ст. 156 КК України, за якими 75% опитаних осіб, що вчинили статеві злочини, не мали постійного місця проживання та ніде не працювали. Поряд з цим, слід відмітити, існує негативна тенденція щодо вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх, відповідно до якої спостерігається значна активність однієї з наймолодших груп непрацюючого населення, вік яких становить від 14 до 17 років. Наприклад, за даними Державної судової адміністрації, у 2007 році кількість неповнолітніх осіб, що скоїли злочини, передбачені ч. 3, 4 ст. 152 КК України, які не працювали і не навчались, становила 18 осіб з 52 тих, хто вчинив статеві злочини щодо неповнолітніх. При цьому 25 осіб – це учні шкіл, ліцеїв, коледжів, гімназій [7. Так, неповнолітні У., С. достовірно знаючи, що Г. є малолітньою, попередньо домовилися між собою про її зґвалтування та задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Засудженні погрожували Г. застосувати фізичне насильство і змушували її іти в підвал будинку. Г., усвідомлюючи їх намір, відмовилась виконати їх вимоги, після чого С. почав бити Г. Застосувавши фізичне насильство, неповнолітні злочинці подавили волю Г та силою завели її в підвал будинку, де здійснили задумане [12].

Вивчення судової практики підтвердило, що 189 з 350 осіб, які вчинили досліджувані нами злочини, проживали у безробітних сім’ях, 52 особи мали проблеми із працевлаштуванням. Відсутність спеціальної освіти, навичок та бажання займатися трудовою діяльністю, відсутність робочих місць за пропозицією, зумовили наявність у досліджуваної категорії злочинців 24 годин вільного часу. В результаті цього непрацевлаштованими залишились як 48% дорослих, так і 98% неповнолітніх, засуджених за зґвалтування. Слід зазначити, що у 50% засуджених осіб за ч. 3 ст. 152 КК, ч. 2 ст. 153 КК, ст. 156 КК відбулося формування злочинної поведінки під впливом безробіття. Неповнолітні ґвалтівники виправдовували себе безпритульністю та відсутністю батьківської опіки. Дорослі ж ґвалтівники мотивували формування своєї злочинної поведінки тим, «що не було чим зайнятись» або «не було куди себе подіти», або ще більш цинічно – «так вийшло» (з матеріалів нашого анкетування засуджених).

Отже, негативні наслідки, спричинені безробіттям, а саме соціально-економічна незахищеність населення, відсутність батьківської опіки неповнолітніх жертв, зґвалтування та інші, українське суспільство не подолало, а це і надалі впливає не тільки на рівень насильницької злочинності, а й загалом на злочинність у державі.

Далі розглянемо наступний соціально-економічний чинник, що впливає на формування і прояв комплексу сваволі та ілюзій у вигляді статевих злочинів щодо неповнолітніх. Ним є низький життєвий рівень населення. Таке становище зумовлюють зазначені фактори, такі як інфляція та безробіття.

Найдеструктивнішими чинниками, що впливають на суспільство в цілому, а також на криміногенну ситуацію зокрема, є соціально-економічні. Кризовий стан економіки, послаблення соціального захисту населення з боку держави призвело до зростання кількості безробітних, особливо серед молоді, і як наслідок – до зниження життєвого рівня переважної більшості громадян, майнового розшарування суспільства і посилення антагонізму між різними верствами населення [6, с. 68].

На думку сучасних кримінологів, зменшення рівня злочинності прямо пов’язане із розв’язанням проблеми поліпшення матеріальних умов життя людей. Так, В.А. Серебрякова вважає, що саме «фактор матеріального забезпечення об’єктивно розкриває можливості виникнення суперечностей, у тому числі тих, які призводять до антигромадських форм поведінки. Уявляється, що вибір того чи іншого типу поведінки залежить від наявних у розпорядженні суб’єкта можливостей задоволення своїх потреб, що визначаються його моральною позицією» [12, с. 36]. Цю тезу підтверджують і дані нашого дослідження, згідно з якими велику кількість злочинів вчиняють особи без постійного місця проживання чи постійної роботи, які знаходяться за межею бідності. Відповідно до даних Державної судової адміністрації за 2001–2007 роки за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152 КК, ч. 2 ст. 153 КК, ст. 156 КК України, відбували покарання 5675 осіб, з них без постійного місця проживання чи постійної роботи – 1268 осіб та 785 осіб (включно з особами 14–18 років), які знаходяться за межею бідності [3].

Скрутне матеріальне становище переважної більшості населення, відсутність перспективи на майбутнє, недоступність отримання освіти, не розробленість ефективних форм соціальної підтримки молоді, значна поляризація у рівні забезпеченості різних категорій населення об’єктивно призводять до переоцінки моральних цінностей як молоддю, так і дорослим населенням, до трансформації уявлень про матеріальні статки, коли на перше місце виходить психологія споживання та правового нігілізму. Зайнята у виробництві частина населення також не завжди спроможна задовольнити елементарні потреби в повноцінному харчуванні, оскільки середня заробітна плата фактично не відповідає прожитковому мінімуму. За таких умов прагнення до швидкого збагачення штовхає людей на пошуки додаткових засобів існування, якими нерідко стають злочинні форми поведінки [6, с. 112].

У процесі дослідження нами виявлено, що 60% осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, мали низький прожитковий рівень або виховувались у соціально незахищених сім'ях. Таким чином, низький прожитковий рівень – це та умова, яка в сукупності з іншими умовами може спричинити злочинну поведінку особи.

Ще однією умовою формування злочинної поведінки особи, яка вчинила статеві злочини щодо неповнолітніх, є низький рівень культури в суспільстві, результатом якого стала підміна моральних цінностей у суспільстві та викликана нею сексуальна свобода.

Підміна моральних цінностей у суспільстві – це фактор, що руйнівним чином впливає на рівень соціальної культури в суспільстві. Перехід до ринкової економіки призвів до того, що держава не фінансує (або вкрай незадовільно фінансує) культурну сферу життя. Усе це призвело до того, що рівень життя став важливішим за духовні цінності. Виховання кращих рис людини, таких як доброта, чесність, благородство, повага до людської особистості [12, с. 67], культура інтимного життя відійшли на другий план, натомість нав’язуються ті ідеали, серед яких немає місця вічним цінностям. Критичність ситуації полягає в тому, що така негативна тенденція згубно впливає на нормальні життєві установки людини.

Аналіз проведеного анкетування серед досліджуваної категорії злочинців виявив, що майже у 80% засуджених відбулась підміна моральних цінностей. Повага до людини проявляється у них тільки за класом авторитету співкамерників і зовсім відсутня культура інтимного життя. Так, за даними Державної судової адміністрації, у 2001–2007 роках за одностатеве насильство щодо неповнолітніх було засуджено 1874 осіб, з них 634 особи вчинили статеві злочини повторно, 23 особи – у місцях позбавлення волі [7].

Другим важливим фактором, що впливає на прояв комплексу сваволі та ілюзій у осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, є так звана сексуальна свобода. Вона призвела до вседозволеності в інтимних стосунках. Наприклад, статеве життя широко демонструється на екранах та у поліграфічній продукції під приводом того, що це є невід’ємною складовою людського буття. Напоказ виставляються всілякі збочення: «прикладом для наслідування стають педерасти, лесбіянки, бісексуали і транссексуали; широко рекламується професія повії, дискутується доцільність її легалізації» [13, с. 68]. Очевидним є і те, що «інформаційна отрута» призводить до інтелектуального розпаду та руйнування внутрішніх, душевних якостей особистості.

На сучасному етапі розвитку кримінологічної науки вчені все частіше звертають увагу на негативний вплив засобів масової інформації на формування злочинної поведінки. Так, у 2008 році Академія правових наук України у фундаментальній науковій праці «Правова система України: історія, стан та перспективи» звертає увагу на той факт, що українські ЗМІ, передусім телебачення, переобтяжені демонструванням особливо тяжких злочинів, до яких відносяться і статеві злочини щодо неповнолітніх. Вчені наголошують, що негативний вплив проявляється в тому, що з одного боку у громадян формується викривлене уявлення про характер сучасної злочинності, а з другого – таке тиражування насильства справляє вплив на суб’єктивне сприйняття дійсності громадянами, і підвищується ступінь страху і почуття небезпеки перед злочинами, внаслідок чого послаблюються контакти населення із працівниками правоохоронних органів, і громадяни не повідомляють про злочин [9, с. 35].

Як засвідчують наукові дослідження, ЗМІ та порнографія можуть провокувати агресивну поведінку. Так, кількість зґвалтувань різко виросла в 1960–1970-х роках, коли порнографія розповсюджувалася по всьому світі. Особлива увага звертається на ту обставину, що розповсюдження так званих «секс-журналів» негативно впливає на сексуальну поведінку молодих людей. Як доводять дослідження зарубіжних науковців, особистість, яка вчинила статевий злочин щодо неповнолітнього часто купували продукцію сексуального характеру. Проведене нами опитування засуджених підтверджує цей факт, оскільки 53% засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, на запитання чи часто ви переглядали аудіо-, відеопродукцію, яка демонструвала статеві зносини із застосуванням насильства, дали позитивну відповідь (Додаток А). Зазначене не викликає сумніву, адже Україна увійшла в п’ятірку країн – виробників дитячої порнографії і у десятку лідерів її розповсюджувачів. Як зазначають експерти, цьому сприяє відсутність законодавчої бази і недостатнє залучення у запобігання цьому негативному явищу Інтернет-спільноти [4, с. 14]. Необхідно відмітити, що дитяча порнографія – проблема не тільки українська, але й світова. За даними організації «National Children’s Homes», кількість злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством над дітьми, з 1988 року у всьому світі збільшилось у 15 разів. Відповідно до спеціального звіту UNICEF, в 2008 році 80% дитячої порнографії розповсюджується через Інтернет [6, с. 14]. Не можна сказати, що в Україні відсутнє законодавство, спрямоване на запобігання пропагування насильницької статевої поведінки та порнографії. Так, в Україні прийнятий Закон «Про захист суспільної моралі», який забороняє виробництво і ввезення в Україну творів, зображень інших предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження, їх виготовлення перевезення чи інше переміщення, реклама, збут чи розповсюдження [9]. Щоб запобігати негативному впливу порнографії, Верховна Рада України Законом від 11 червня 2009 р. внесла зміни до ст. 301 КК України, де поряд з ввезенням, виготовленням, збутом, розповсюдженням передбачила відповідальність за зберігання порнографічної продукції [7].

Слід зазначити, що заміна цінностей в суспільстві під впливом перегляду порнографії пояснюється механізмом десенсибілізації – поступової заміни в системі цінностей, коли раніше неприйнятні форми сексуальної поведінки стають звичними під дією регулярного впливу сексуальної інформації. Відповідно до зазначеного неадекватні і збочені форми сексуальної активності сприймаються як цілком нормальні, відповідно замінюються морально-етичні стандарти.

Зміна поведінки може приймати деструктивні форми у вчиненні сексуальних злочинів-копій, особливо у осіб з підвищеною навіюваністю і слабкою інтелектуальною діяльністю [8, с. 344]. Неодноразовий перегляд сцен сексуального насильства дозволяє людині більш терпимо ставитись до насильства в житті, а це призводить до послаблення стримуючих етичних факторів.

Таким чином, вищенаведений негативний вплив засобів масової інформації та порнографії на формування злочинної поведінки, дає підстави віднести їх до умов вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх.

З наведених причин і умов статевих злочинів, вчинених щодо неповнолітніх, можна сказати, що сваволя особи, яка вчинила статеві злочини проти неповнолітніх, проявляється у тому, що особа бажає задовольнити свої сексуальні потреби шляхом посягання на статеву недоторканість неповнолітніх. Дії досліджуваного злочинця суперечать природному стану розвитку найбільш незахищеної категорії населення.

Виходячи з семантичного тлумачення терміну ілюзія – видимість, уявність, обман почуттів [6, с. 42] та розглянутих причин і умов статевих злочинів щодо неповнолітнього ми прийшли до висновку, що ілюзія проявляється у тому, що у особи сформувалося уявлення про допустимість (можливість) задоволення своїх статевих потреб шляхом використання неповнолітнього. Усе це призводить до соціальної патології осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, яка формується через відсутність соціальної культури та свідчить про наявність комплексу сваволі й ілюзій.

Таким чином, низький рівень соціальної культури суспільства виступає визначальним чинником формування злочинної поведінки осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, оскільки на основі нього в осіб сформувався комплекс сваволі та ілюзій, який і є причиною досліджуваних злочинів.

Визначення розглянутих у досліджені детермінант, які впливають на формування злочинної поведінки досліджуваної категорії осіб, у подальшому сприятиме виробленню ефективних заходів протидії вчиненню статевих злочинів щодо неповнолітніх в Україні.

злочин поведінка соціальний статевий

Література

1.  Осипов П.П. Квалификация половых преступлений / П.П. Осипов // Вестник Ленинград. ун-та. – 1966. – №5. – С. 152–157.

2.  Осипов П.П. О гуманистической сущности учета личности при назначении наказания / П.П. Осипов // Человек и общество. – Л.: 1973. – Вып. 12. – С. 201–208.

3.  Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальних систем: [Американская социологическая мысль] / под. ред. В.И. Добренькова. – М.: 1992.

4.  Пилипенко В.Є. Спеціальні та галузеві соціології: [Навч. посіб.] / Пилипенко В.Є., Вишняк О.І., Куценко О.Д. – К.: Каравела, 2003. – 304 с.

5.  Пусторослев П.П. Русское уголовное право. Общая часть / Пусторослев П.П. – Юрьев: Тип. К.: Маттисена, 1912. – Випуск 1 – С. 256.

6.  Петрушенко В.Л. Філософія: [Навчальний посібник, 2-е видання, виправлене і доповнене] / П.П. Петрушенко. – К.: «Каравела», 2002 – 544 с.

7.  Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву [Курс советского уголовного права. Общая часть] / А.А. Пионтковский. – М.: Ин-т гос. и пр. Акад. Наук СССР, 1961. – 136 с.

8.  Питання боротьби зі злочинністю6: [Збірник наук. Праць]. / Ред. кол.: Ю.В. Баулін та ін. – Х.: «Кроссроуд», 2007. – Випуск 14 – 284 с.

9.  Побегайло Э.Ф. Криминологическая характеристика и предупреждение насильственной преступности / Э.Ф. Побегайло // Российский криминологический взгляд. – 2007. – №3 – С. 103.

10.  Поволоцька С.Г. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх з досвіду Великобританії / С.Г. Поволоцька // Проблеми злочинності в Україні: роль правоохоронних органів та громадськості у їх запобіганні: [Матер. кругл. столу]. – Х.:     НУВС, 2003. – 320 с.

11.  Подольська Є.А. Філософія [Підручник] / Є.А. Подольська. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 669 с.

12.  Познышев С.В. Криминальная психология: Преступные типы. О психологическом исследовании личности преступника в частности / С.В. Познишев; [сост. и предисл. В.С. Овчинский, А.Ф. Федорова]. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 302 с.

13.  Постанови Пленуму Верховного Суду України 1985–2008 / [за заг. ред. В.В. Онопенка, Ю.Л. Сеніна]. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2009. – 592 с.

14.  Постанова Пленум Верховного Суду України Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. – №.5 від 30 травня 2008 року. – Режим доступу: www.scourt.gov.ua /crients/vs.nsf.