Курсовая работа: Особливості процесу мислення

Курсовая работа: Особливості процесу мислення

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення мислення

1.1 Поняття мислення

1.2 Теорії мислення

1.3 Розумові дії та операції мислення

1.4 Форми мислення та його різновиди

1.5 Процес мислення і розуміння

1.6 Індивідуальні особливості мислення

Розділ 2. Експериментальні вивчення особливостей мислення

2.1 Описання використаних методик

2.2 Результати дослідження особливостей мислення

2.3 Аналіз результатів дослідження особливостей мислення

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Тема мислення розкриває таємниці складного пізнавального процесу, характерного тільки людині. Існує багато літератури, описуючої особливості та розвиток мислення, яке є важливим для існування особистості у світі. Людське мислення відкриває можливість глибокого та широкого пізнання світу, пізнання відносин та закономірних зв’язків між предметами та явищами навколишнього середовища, закономірності психіки людини. Мислення відіграє велику роль у пізнанні. У цій роботі можна вивчити будову мисленевої діяльності, умови виникнення та умови порушення функцій мислення. Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їх істотних зв’язках і відношеннях. Мислення вивчається не лише психологією, а ще й багатьма іншими науками.

Об’єкт дослідження – мислення як пізнавальний процес.

Предмет дослідження – індивідуальні особливості мислення.

Мета курсової роботи – дослідити на теоретичному рівні сутність людського мислення, розглянути існуючі теорії, які пояснюють особливості процесу мислення.

Завдання курсової роботи – розглянути поняття мислення, розумові дії та операції мислення, його форми та різновиди, зрозуміти різницю між процесом мислення та розуміння і охарактеризувати індивідуальні особливості мислення кожної людини.

Метод дослідження – аналіз та використання теоретичного матеріалу із різних джерел літератури та два методи, які складаються з тесту «Логічно-понятійне мислення», а також тесту «Логічність умовиводів».

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення мислення

1.1  Поняття мислення

Пізнавальна діяльність мислення людини починається з відчуттів і сприймань. Мислення вивчає не лише психологія. Філософію цікавлять дуже прості запитання: що є первинним – матерія чи мислення?

Для філософії мислення постає передусім як суспільно-історичний процес, як історичний розвиток пізнавальних можливостей людства, як родове мислення людства, а в конкретно-психологічному аспекті акцент ставлять на мисленні конкретних людей, звичайно, зумовленого історичним розвитком.

А психологію цікавить сам процес породження та збереження продуктів пізнавальної роботи.

Психологічна наука в процесі свого історичного розвитку поступово відокремлювалася від філософії, тому не випадково, що в поле зору психологів передусім потрапили ті види мислення, які спочатку привертали увагу філософів. Це теоретичне, міркувальне мислення.

Один із видатних філософів Р.Декарт висунув формулу «Я мислю, отже, я існую»[1, с. 351]. Якщо залишити осторонь філософський зміст формули і розглядати його лише в конкретно-психологічному аспекті, то стає зрозумілим, що ця формула вочевидь висуває мислення на перший план у психічному житті людини, вважаючи мислення ознакою існування людини.

І цілком справедливо: ніщо так переконливо не доводить існування людини, як акт мислення.

Суттєвим є питання про диференціацію формально-логічного і психологічного аспектів у дослідженнях мислення. Об’єктом формально-логічного дослідження є основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи. Відокремлення цих форм, їх систематизація і класифікація – важливе завдання формально-логічного дослідження мислення. На відміну від психології, логіка має справу насамперед із продуктами індивідуальної роботи, оскільки її цікавить правильне, істинне мислення. Психологія ж вивчає, як реально здійснюється мислення, яке не обов’язково є правильним.

Психолога цікавлять не лише ті ситуації, коли людина адекватно відтворює у своєму мисленні реальні особливості об’єкта, який вивчається, а й ті випадки, коли об’єкту приписують певні якості, яких він реально не має. Побільше, психологія вивчає порушене, викривлене мислення, яке виникає при певних захворюваннях. Аналіз мислення входить у компетенцію таких галузей психологічної науки, як нейропсихологія та патопсихологія.

Поняття «помилка» взагалі важко застосовувати до характеристики пошуку розв’язання завдання: те, що є «помилковим» з погляду кінцевого етапу, виконує часто дуже корисну підготовчу функцію [1, с.352].

Предмет психології мислення розміщений ніби на перетині двох галузей: тієї, що належить до компетенції психологічного вивчення, і тієї, яка становить предмет комплексних досліджень мислення. З цим пов’язана складність виокремлення предмета психології мислення, оскільки воно чітко не відмежоване від інших психологічних явищ, а психологічний підхід до його вивчення тісно переплітається з підходами інших наук. Виникає питання, з чим, власне кажучи, мають справу психологи, коли вони вивчають мислення. Ця реальність не є однорідною, оскільки існують різні види мислення, а також відмінності у підходах до його визначення, які реалізують різними науками.

Мислення, особливо в XX ст., інтенсивно вивчають і в межах природничих наук. Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає динаміку нервових процесів, з допомогою яких реалізуються акти людського мислення. Фізіологів цікавить насамперед динаміка нервових процесів, котрі забезпечують реалізацію функцій мислення. Психолог може абстрагуватись від цієї динаміки і вивчати будову самої мисленневої діяльності, її динаміку, умови виникнення, умови порушення тощо, це відносно автономне завдання.

Отже, на одному й тому ж нервовому субстраті, умовно кажучи, можуть розігруватись зовсім різні психологічні процеси мислення. Саме тому психологічний аналіз відносно незалежний від аналізу фізіологічного.

В останні десятиріччя мислення інтенсивно вивчали і продовжують вивчати у кібернетиці, в межах якої склались різні галузі, серед яких найбільший інтерес зумовлює та, яку називають «штучним інтелектом» [1, с.353].

Кібернетика розглядає мислення людини як інформаційний процес, фіксує те загальне, що є в роботі електронно-обчислюваних машин та в мисленні людини. А психологію насамперед цікавить специфіка людського мислення, його відмінності від інформаційних процесів, які реалізуються через сучасні технічні пристрої.

Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, людина одержує різноманітну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості в гамі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших образів.

Але вичерпні знання про невідчутні, але істотні властивості та ознаки предметів дійсності людина одержує за допомогою мислення.

Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їх істотних зв’язках і відношеннях.

Особливості мисленнєвого відображення дійсності є такими:

- мислення виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності. Опосередкування можуть мати різний ступінь складності залежно від особливостей пізнавального завдання та предмета пізнання;

- мислення відображає істотні ознаки, які виражають сутність предметів і явищ, їхні причинно-наслідкові залежності;

- мислення має узагальнений характер відображення.

За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому аспекті предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями.

Мислення людини нерозривно пов’язано з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки, оскільки у слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використовує.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає змогу:

-  наукового пізнання світу;

-  передбачення й прогнозування розвитку подій;

-  практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам та інтересам.

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формуваннями її розумових та інших властивостей. Рівень його розвитку визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі, як вона опановує обставини та себе.

Мислення кожної людини розвивається і формується в процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також і в потребах суспільства, в характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване. Мислення як складний пізнавальний процес давно цікавить людство та різноманітні науки. Кожна наука розглядає його зі своєї точки зору. Без мислення людина не може існувати, бо відчуття та сприймання замало для відображення навколишнього середовища.

1.2 Теорії мислення

Розглянемо найвідоміші теорії, які пояснюють процес мислення. Їх можна поділити на дві великі групи:

-  теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;

-  теорії, в основу яких покладене уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.

Концепції, за якими інтелектуальні здібності й сам інтелект визначають як сукупність внутрішніх структур, що забезпечують сприйняття й переробку інформації з метою здобування нового знання, становлять одну групу теорій мислення. Вважають, що відповідні інтелектуальні структури існують у людини від народження в потенційно готовому вигляді, поступово виявляючись у міру дорослішання організму.

Інші концепції інтелекту припускають визнання невродженності розумових здібностей, можливість і необхідність їхнього прижиттєвого розвитку. Вони пояснюють мислення, виходячи з впливу зовнішнього середовища, з ідеї внутрішнього розвитку чи суб’єкта взаємодії того й іншого.

Своєрідні концепції мислення подано в таких напрямках психологічних досліджень: в емпіричній суб’єктивній психології; у гештальтпсихології; у біхевіоризмі; у психоаналізі.

Інтроспективна теорія розглядає мислення як сукупність чистих операцій, тобто безсловесних, безобразних актів і свідчень видатних мислителів. Це мислення без внутрішнього мовлення.

Генетична теорія пов’язує мислення з причинно-наслідковими зв’язками, розвитком мислення у філогенезі та онтогенезі.

Мислення в асоціативній емпіричній психології в усіх його виявах зводилося до асоціацій, зв’язків слідів минулого і вражень, отриманих від дійсного досвіду. Активність мислення, його творчий характер були основною проблемою, що її не змогла розв’язати ця теорія. Тому її прихильникам не залишалося нічого іншого, як оголосити розумові творчі здібності апріорними, що не залежать від асоціацій із вродженими здібностями розуму.

У біхевіоризмі мислення розглядали як процес формування складних зв’язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов’язаних із розв’язанням завдань. У гештальтпсихології його розуміли як інтуїтивне прийняття відшукуваного рішення за рахунок виявлення потрібного для нього зв’язку чи структури. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення, а в руслі гештальт-теорії особливу увагу почали звертати на моменти інтуїції і творчості в мисленні. Певні заслуги у розв’язанні проблем психології мислення є й у психоаналізі. Вони пов’язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини. Як своєрідні форми мислення в людини можна розглядати захисні механізми, що також уперше почали спеціально вивчати в психоаналізі.

Гештальтпсихологічна теорія – висуває ідею апріорно існуючих інтелектуальних здібностей – задатків. Ця ідея, найчіткіше представлена в гештальт-теорії мислення, відповідно до якої здатність формувати і перетворювати структури, бачити їх у реальній дійсності і є основою інтелекту.

У сучасній психології вплив ідей наведених теорій простежується в понятті схеми. Давно зауважено, що мислення, якщо воно не пов’язано з якимось конкретним, зовні детермінованим завданням, внутрішньо підкоряється певній логіці. Цю логіку, з якої випливає думка, що не має зовнішнього опертя, називають схемою.

Передбачається, що схема народжується на рівні внутрішньої мови, а потім керує розгорненням думки, додаючи їй внутрішньої стрункості, послідовності і логічності. Схема не є чимсь раз і назавжди заданим, вона має власну історію розвитку. Якщо певну схему використовують досить часто без особливих змін, то вона перетворюється на автоматизовану навичку мислення, на розумову операцію.

Інформаційна теорія мислення. За даними досліджень, творче мислення виявляє себе вже під час постановки завдання і має своєрідний перебіг. Як і процес мислення взагалі, воно проходить такі етапи: створення образу; операції аналізу, синтезу і передусім узагальнення; знаходження принципу розв’язування; одержання результату. Проте в цьому разі зміст кожного етапу відзначається особливою складністю. Крім того, цей вид мислення ґрунтується на високій інтелектуальній активності та ставленні до творчості як до цінності.

Гальперін П.Я. розробив теорію формування мислення, яка одержала назву концепції планомірного формування розумових дій. Гальперін виокремив етапи інтеріоризації зовнішніх дій, визначив умови, котрі забезпечують їх найповніший та найефективніший переклад у внутрішні дії із заздалегідь заданими властивостями. Процес переносу зовнішньої дії всередину відбувається поетапно, проходячи чітко визначені стадії. На кожному етапі відбувається перетворення заданої дії за низкою параметрів. Автор теорії стверджує, що повноцінна дія, тобто дія вищого інтелектуального рівня, не може скластися без опори на попередні способи виконання тієї самої дії, в остаточному підсумку – на його вихідну, практичну, наочно-діючу, найбільш повну і розгорнуту форму.

Є такі чотири параметри, за якими перетворюється дія при її переході ззовні всередину: рівень виконання, ступінь узагальнення, повнота фактично виконуваних операцій і ступінь освоєння. Щодо першого із зазначених параметрів, то дія може міститися на трьох підрівнях: дія з матеріальними предметами, дія в плані голосної мови і дія подумки. Три інших параметри характеризують якість сформованої на визначеному рівні дії: узагальненість, скороченість і освоєння.

Нейропсихологічна теорія. Мислення ґрунтується на спільній роботі різних систем мозку. При цьому, як й інші пізнавальні процеси, воно має динамічну і системну локалізацію.

Зокрема, наочно-образне мислення обслуговують тім´яно- потиличні відділи лівої півкулі і лобової частки мозку. При ураженні перших порушується можливість об’єднання елементів інформації у цілісні схеми. Хворі цієї групи не можуть зрозуміти логіко-граматичного формулювання умов завдання (співвідношення на зразок «у стільки-то разів», «на стільки-то одиниць») [1, с.357]. Вони не здатні також побудувати конструкцію з кубиків за заданим зразком, хоча й розуміють загальний принцип побудови і мають відповідний намір. Ураження інших не позначається на розв’язуванні завдань, які передбачають пошук потрібних просторових відношень, проте хворі втрачають здатність орієнтуватись в умовах завдання, міркувати. Завдання втрачає для них сенс. Не можуть вони оцінювати й сам процес розв’язування. У словесно-логічному мисленні беруть участь майже всі функціональні блоки мозку, серед яких переважає блок прийому, переробки і збереження інформації. Кожна з теорій зробила величезний внесок, розглядаючи мислення по-різному.

1.3 Розумові дії та операції мислення

Предметом мислення людей є актуальні проблеми їхньої життєдіяльності. Розкриття суті предметів і явищ, істотних зв’язків і відношень між ними відбувається за допомогою низки розумових і практичних дій.

Розумові дії – це дії з предметами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Вони відбуваються подумки за допомогою мовлення.

Залежно від того, які образи відіграють при цьому провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мисленнєвими.

У розумових діях можна виокремити їх головні складові елементи, або процеси – розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Аналіз – це розчленування предметів і явищ у свідомості, виокремлення в них їх частин, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об’єктивної дійсності. Об’єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості.

Синтез – це мисленнєва операція об’єднання окремих частин, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів у єдине, якісно нове ціле.

Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез – це головні мисленнєві операції, які в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Порівняння – це встановлення подібності й відмінності між предметами та явищами. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання чи змісту порівнюваних об’єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

Абстрагування – це уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів та явищ від інших їхніх рис і від самих предметів, яким вони властиві. Виокремлення в процесі абстрагування ознак предмета і розгляд їх незалежно від інших його ознак стають самостійними операціями мислення. Зокрема, спостерігаючи переміщення в просторі різних за характером об’єктів – машини, людини, птаха, хмар, небесних тіл, ми виокремлюємо рух як спільну для них властивість і осмислюємо його як самостійну категорію.

Абстрагування готує грунт для глибокого узагальнення.

Узагальнення виявляється в мисленнєвому об’єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими в процесі абстрагування.

Узагальнення – це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово здійснює свою узагальнювальну функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відношень, які є в об’єктах. Узагальнення виокремлених рис предметів та явищ дає змогу групувати об’єкти за видовими, родовими й іншими ознаками.

Класифікація – це групування об’єктів за видовими, родовими та іншими ознаками. Її здійснюють з метою розмежування і подальшого об’єднання предметів на підставі їх спільних істотних ознак; класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінні їх смислової структури. Щоб здійснити класифікацію, потрібно чітко визначити її мету, а також ознаки об’єктів, що підлягають класифікації, порівняти їх за істотними ознаками, з’ясувати загальні підстави класифікації, згрупувати об’єкти за визначеним принципом.

Систематизація – це упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об’єктів. Систематизація забезпечує розмежування та подальше об’єднання не окремих предметів, як це відбувається при класифікації, а їх груп і класів.

Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

1.4 Форми мислення та його різновиди

Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження – це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв’язку чи відношення між предметами та явищами. Характерною властивістю судження є те, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте судження та речення – речі не тотожні. Судження – це акт мислення, що відображає зв’язки, відношення речей, а речення – це граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення. Кожне судження включає суб’єкт і предикат.

Суб’єктом є предмет судження, про який йдеться і який відображається в нашій свідомості.

Предикат – відображення тих відносин, ознак, властивостей, які ми стверджуємо. Наприклад: «Усі солдати ворожої сторони – мої вороги», де «всі солдати ворожої сторони» – це суб’єкт, а «мої вороги» – предикат [1, с.362].

Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відношення, які існують в об’єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними («Пан Кравченко – мій начальник»), частковими («Деякі начальники виявляють нетактовність»), загальними («Усі чиновники – бюрократи»). Це прості судження [1, с.362].

Судження, що складаються з кількох простих суджень, називають складними (наприклад: «Сьогодні мій день народження, мама готує святковий стіл, запрошено гостей – отже, я буду з друзями веселитися») [1, с.362]. Залежно від того, стверджуємо ми чи заперечуємо наявність певних ознак і відношень в об’єктах, судження бувають ствердними або заперечними. Істинність наших знань чи суджень ми можемо з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, зіставляючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування – це низка пов’язаних суджень, скерованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні і за аналогією.

Індуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі окремих фактів, посилань, конкретного, часткового роблять узагальнення. Наприклад: «Срібло, залізо, мідь – метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються» [1, с.363].

Дедуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі загальних висновків і положень здобувають знання про часткове, конкретне. Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються; срібло – метал: отже, срібло при нагріванні розширюється» [1, с.363].

Умовивід за аналогією ґрунтується на подібності окремих істотних ознак об’єктів, і на цій підставі роблять висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками. Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях.

Поняття – це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотні ознаки – це такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших об’єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не можуть існувати. Наприклад, істотна ознака всіх літальних апаратів полягає в тому, що вони здатні підніматися в повітря.

Поняття завжди існує і виявляється в слові, через слово воно повідомляється іншим людям. Поняття і слово становлять собою єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям його утворення. Поняття – елемент думки, слово – елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово – це поняття. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття – це відображене в ньому коло об’єктів.

Зміст поняття – це відображення в ньому сукупності їх істотних ознак.

Поняття з більшим обсягом називаються родовими. Щодо понять із меншим обсягом ознак, то вони є видовими. Поняття, що мають ширший обсяг, мають назву категорії. Поняття поділяють на загальні та одиничні. Ті поняття, які відображають істотні ознаки одиничних об’єктів, називають одиничними. Поняття, які відображають ознаки цілих класів предметів, є загальними. Поняття поділяють на конкретні та абстрактні.

У конкретних поняттях відображаються певні предмети, явища та зв’язки між ними.

В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів. Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція має місце в утворенні кожного поняття.

Предметом мислення людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістовне підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних і поняттєвих компонентів у їх розв’язанні. Залежно від цього розрізняють три головних різновиди мислення.

Наочно-дійове мислення – розв’язання завдання безпосередньо включається в саму діяльність. Особливо необхідне воно в тих випадках, коли найбільш ефективне розв’язання завдання можливе саме в процесі практичної діяльності.

Наочно-образне мислення виявляється в тому, що людина оперує образами предметів та явищ, аналізуючи, порівнюючи чи узагальнюючи у них істотні ознаки. Основна характеристика наочно-дійового мислення відображена в назві: розв’язання завдання здійснюється внаслідок реальної видозміни ситуації за допомогою рухового акту, який спостерігається.

Функції образного мислення пов’язані з уявленням ситуацій і змін в них, які людина хоче одержати в результаті своєї діяльності, конкретизуючи загальні положення. За допомогою образного мислення повніше відтворюється вся різноманітність різних фактичних характеристик предмета. В образі може бути зафіксовано одночасно бачення предмета з кількох точок зору. Дуже важлива особливість образного мислення – встановлення незвичних, неймовірних поєднань предметів та їх якостей. На відміну від наочно-дійового мислення, при наочно-образному мисленні ситуація змінюється лише в плані образу.

Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає змогу їй змістовніше і різноманітніше відображати реальність. Розвиток наочно-образного мислення відбувається в діяльності, характер якої вимагає оперування образами різного ступеня узагальнення, схематичного зображення предметів та їх символічного відображення.

Словесно-логічне мислення відбувається у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого відчуттю і сприйняттю. Саме цей різновид мислення дає змогу виявляти загальні закономірності природи й суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв’язувати завдання, будувати наукові теорії і гіпотези.

Це мислення сьогодні виокремлюють як один з основних видів мислення, для якого притаманне використання понять, логічних конструкцій, що існують і функціонують на основі мови, мовних засобів.

Наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне мислення є щаблями розвитку мислення в онтогенезі та філогенезі.

На сьогодні у психології розрізняють теоретичне і практичне мислення за типом розв’язуваних завдань і залежних від цього структурних та динамічних особливостей.

Теоретичне мислення – це пізнання законів, правил.

Відкриття періодичної системи Менделєєва – продукт його теоретичного мислення. Основне завдання практичного мислення – підготовка фізичної зміни дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Теоретичне мислення найбільш послідовно вивчається в контексті психології наукової творчості.

Одна з важливих особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах гострого дефіциту часу. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення інколи ще складнішим, ніж мислення теоретичне.

Теоретичне мислення інколи порівнюють із мисленням емпіричним. Тут використовують такий критерій: характер узагальнень, з якими має справу мислення, в одному разі це наукові поняття, в іншому – побутові, ситуативні узагальнення.

Існує також відмінність між інтуїтивним та аналітичним мисленням. Переважно використовують три ознаки: часову, структурну, рівень перебігу. Аналітичне мислення розгорнуте у часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості самої мислячої людини. Для інтуїтивного мислення притаманна швидкість перебігу, відсутність чітко виражених етапів, воно мінімально усвідомлене.

У психології існує ще один важливий поділ мислення – на реалістичне та аутистичне. Перше спрямоване в основному на зовнішній світ, регулюється логічними законами, а друге пов’язано з реалізацією бажань людини. Інколи використовують термін егоцентричне мислення, і для останнього характерна насамперед неможливість прийняти думку іншої людини.

Важливим є поділ мислення на продуктивне і репродуктивне. Дослідниця Калмикова З.І. базує цю відмінність на ступені новизни, яку одержуємо в процесі мисленнєвої діяльності продукту щодо знань об’єкта. Необхідно також розрізняти невимушені мисленнєві процеси від вимушених. Наприклад, невимушені трансформації образів сну і цілеспрямоване розв’язання мисленнєвих завдань. Зазначені різновиди мислення перебувають і виявляються в певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їх діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.

Наприклад, Калмикова З.І. виокремлює словесно-логічні та інтуїтивно-практичні компоненти практичного мислення. Загалом співвідношення між різними видами мислення ще не виявлено. Проте зрозуміло головне: терміном мислення у психології позначають якісно різнорідні процеси.

1.5 Процес мислення і розуміння

Мислення часто розгортається як процес розв’язання завдання. Процеси аналізу, прогнозування та передбачення досліджував учений Брушлінський О.В. Учений зазначав: «Мислення – це завжди пошук і відкриття суттєво нового»[1, с.366]. Ці завдання можуть належати до сфери природи, громадського життя або до самої людини, до її власного мислення. Завдання можуть виникати під час виконання тієї чи іншої практичної діяльності чи бути навмисно створеними: навчальні та ігрові завдання. І в тому і в іншому разі завдання постає як об’єкт, як предмет розумової роботи людини. Завдання має певну об’єктивну структуру, одним із параметрів якої є складність. Завдяки мисленню особистість здобуває розуміння предметів і явищ, обов’язку, честі, гідності, відповідальності, політики, економіки, сенсу свого життя.

Розуміння – це складна аналітико-синтетична діяльність інтелекту, яка скерована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв’язків, відношень, залежностей, які в ній відображаються.

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають за умов проблемної ситуації. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об’єктивно необхідним для успішного розв’язання поставленого завдання. Одна з популярних у літературі схем організації стадій розв’язання завдання припускає виокремлення чотирьох стадій: підготовка, дозрівання рішення, натхнення, перевірка знайденого рішення.

Процес розв’язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке потрібно визначити, виходячи з конкретних умов проблемної ситуації.

Формулювання питання – один з найскладніших етапів у процесі розв’язання завдання.

Формулювання гіпотез дає людині змогу передбачити напрями розв’язання завдання й можливі результати.

Розв’язання завдання – завершальний етап процесу – може відбутися по-різному. Можливі випадки, коли людина діє методом проб і помилок.

Розв’язання завдання може ґрунтуватися на таких стратегіях: використання відомих способів розв’язання завдання; застосування аналогій у нових умовах проблемної ситуації; творча побудова нової стратегії розв’язання, шляхом подолання інертності мислення. Розв’язання завдання іноді виникає раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт, здогад, відкриття. Тут має місце інтуїтивне, не до кінця усвідомлене в процесуальному аспекті знаходження рішення. Розв’язання завдання часто полягає у виборі певного елемента з багатьох і виборі певної дії з цим елементом. Характеризуючи об’єктивне значення, варто розрізняти значення, яких набув елемент за певних змін ситуації, оскільки це значення може бути як явним, так і неявним, прихованим. Задум виражає деяке можливе перетворення наявної ситуації, встановлення певної визначеної взаємодії. Без цієї взаємодії завдання не можна розв’язати. Розв’язуване завдання завжди зумовлює певне ставлення суб’єкта до нього, певну його оцінку, має для суб’єкта особистісний зміст, у ньому і виявляються особливості мотивації мислення. Під час розв’язання завдання пізнавальні мотиви не просто взаємодіють із зовнішніми мотивами, але мають свою власну логіку розвитку. До структури завдання, яке розв’язує суб’єкт, входять не лише словесно сформульовані вимоги, а й ті потреби, які не опредмечені в словесно сформульованих знаннях. Вербалізоване і невербалізоване психічне відображення впливає на організацію пошуку розв’язання завдання. Вони різною мірою можливі для переміщення з однієї ситуації в іншу.

1.6 Індивідуальні особливості мислення

Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:

-  самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв’язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей;

-  критичність мислення, яка виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них;

-  гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язку аналогічних завдань;

-  глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних виявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів;

-  широта мислення, що виявляється в здатності охопити широке коло питань;

-  послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності при висловлюванні суджень;

-  швидкість мислення – це здатність оперативно розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його.

Усі якості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна і відповідним чином організована діяльність сприяє всебічному розвиткові цінних якостей мислення особистості.

мислення пізнавальний розуміння

Розділ 2. Експериментальні вивчення особливостей мислення

2.1. Описання використаних методик

У своїй роботі я використовувала дві методики для вивчення особливостей мислення.

1. Тест «Логічно-понятійне мислення. Утворення складних аналогій»

Хід опиту. В «Зразки» розміщені 6 пар слів, кожній з яких притаманні певні відношення, наприклад, «Вівця – стадо» - частина і ціле, «Малина – ягода» - визначення, «Море – океан» - розрізняються в кількісному співвідношенні і т.д. У частині «Матеріал» розташовані пари слів, принцип зв’язку яких досліджувані повинні порівняти з одним із цих зразків, наприклад, «Глава – роман» аналогічно «Вівця – стадо» (указати номер аналогічного зразка: «Глава – роман» - 1).

Зразок: 1. Вівця – стадо

2. Малина – ягода

3. Море – океан

4. Світло – темрява

5. Отруєння – смерть

6. Ворог – неприятель

Матеріал:

1.  Переляк – утеча

2.  Фізика – наука

3.  Правильно – вірно

4.  Грядка – огород

5.  Пара – два

6.  Слово – фраза

7.  Похвала – лайка

8.  Бадьорість – в’ялість

9.  Свобода – незалежність

10.  Помста – підпал

11.  Десять – число

12.  Святковість – неробство

13.  Глава – роман

14.  Спокій – рух

15.  Радість – печаль

16.  Крапля – дощ

17.  Спів – мистецтво

18.  Обман – недовіра

Ключ дивіться в кінці опитів (таблиця 3).

2. Тест «Логічність»

Хід опиту. Досліджуваним зачитуються завдання. У них два зв’язаних між собою судження і вивід. Деякі ствердження вірні, а інші неправильні. Треба визначити, які виводи правильні, а які помилкові. Час на роздум кожного завдання – 10 секунд.

Матеріал:

1. Всі метали проводять електрику. Ртуть – метал. Отже, ртуть проводить електрику.

2. Усі араби смугляві. Ахмед смуглявий. Отже, Ахмед – араб.

3. Деякі капіталістичні країни – члени НАТО. Японія – капіталістична країна. Отже, Японія – член НАТО.

4. Всі герої Радянського Союзу нагороджувались орденом Леніна. Іванов нагороджений орденом Леніна. Отже, Іванов – Герой Радянського Союзу.

5. Особи, які займаються шахрайством, притягуються до уголовної відповідальності. Петров шахрайством не займався. Отже, Петров не притягувався до уголовної відповідальності.

6. Всі студенти вищої школи вивчають логіку. Смірнов вивчає логіку. Отже, Смірнов – студент вузу.

7. Деякі працівники 2-го управління – юристи. Фомін – юрист. Отже, Фомін – працівник 2-го управління.

8. Всі громадянине Росії мають право на труд. Іванов громадянин Росії. Отже, Іванов має право на труд.

9. Всі метали куються. Золото – метал. Отже, золото кується.

10. Коли йде дощ – криши домів мокрі. Криши домів мокрі. Отже, йде дощ.

11. Всі комуністи виступають проти війни. Джонс виступає проти війни. Отже, Джонс – комуніст.

12. Всі корінні жителі Конго – негри. Мухамед – негр. Отже, Мухамед – житель Конго.

13. Всі студенти 3-го курсу виконали норми ГТО другого ступеня. Володя виконав норму ГТО другого ступеня. Отже, Володя – студент 3-го курсу.

14. Деякі капіталістичні держави входять до складу Загального ринку. Австрія – капіталістична держава. Отже, Австрія входить до складу Загального ринку.

Ключ дивись в кінці опитів (таблиця 4).

2.2 Результати дослідження особливостей мислення

В результаті тестування п’ятьох людей у мене вийшли такі результати. У таблиці 1 наведені результати тестування рівня розвитку логічно-понятійного мислення, а у таблиці 2 результати логічності умовиводів. У додатках 5, 6 результати цих досліджень наведені у вигляді діаграм, щоб краще було зрозуміти відсоткове співвідношення рівнів проявлення розвитку понятійного мислення та рівня логічності. Додатки у вигляді діаграм дивись в кінці опитів.

1)  Тест «Логічно-понятійне мислення»

Результати дослідження понятійного мислення

Таблиця 1

2)  Тест «Логічність умовиводів».

Результати дослідження рівня логічності мислення

Таблиця 2

2.3 Аналіз результатів дослідження особливостей мислення

В результаті аналізу двох тестів виходить, що логічність вище середнього рівня лише у 20 % респондентів. Середній рівень коливається між 60 % і 40%, що свідчить про нормальний результат розвитку мислення. Низький рівень між 40 % та 20 %. Проте низький рівень може свідчити про велику перевтому, або коли українська мова не являється рідною і респондент не розрізняє різниці між поняттями. Має перевагу середній та низький рівень логічності, таким чином можна зробити висновок, що більшість респондентів здатні логічно думати, виконуючи незначні помилки. Рівень вище середнього зустрічається рідше, тому як на вирішення завдань впливають індивідуальні особливості процесу мислення та накопичений досвід респондентів.

Висновки

Мислення – вища форма відображення мозком навколишнього середовища, найбільш складний пізнавальний психічний процес, властивий лише людині. Людина відображає у свідомості не тільки предмети та явища, а ще й закономірні зв’язки між ними. Можливість глибокого та широкого вивчення світу відкриває людське мислення. Мислення дає можливість міркувати та знати про те, чого людина не спостерігає, не сприймає. Воно дозволяє передбачити наставання тих явищ, які в даний момент не існують. Мислення переробляє інформацію, яка міститься в відчуттях та сприйманнях, а результати мисленнєвої роботи перевіряються та застосовуються на практиці. Рівень його розвитку визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі.

В цій роботі мислення було розглянуто як процес вирішення задач, які види мислення можуть бути використані залежно від індивідуальних особливостей людини, дізналися з чого починається мислення. Без мислення неможливе існування людини, бо людина одержує за допомогою мислення знання про невідчутні властивості та ознаки предметів. Людина багато знає про навколишнє середовище, відображає не лише предмети та явища, а ще й зв’язки між ними. Можливість пізнання світу за допомогою аналізаторів дуже обмежена. Мислення дає можливість зрозуміти закономірні зв’язки між предметами та явищами. Для того щоб виявити їх, людина звертається до мисленнєвих операцій – порівнює, зіставляє факти, аналізує їх, узагальнює, робить умовиводи, висновки. В навчальній діяльності відіграє велику роль така операція мислення як порівняння. Порівнюючи людина глибше пізнає особливості предметів та явищ. Аналіз і синтез – це найважливіші мисленнєві операції, вони дають повне знання дійсності.

Таким чином, розглянувши цю тему, я можу сказати, що мислення відіграє дуже важливу роль у житті людини, даючи їй можливість краще пізнавати та відображати особливості навколишнього середовища. Завдяки мисленню ми маємо можливість вирішувати складні завдання, робити висновки із накопиченого опиту практичної діяльності. Мислення займає важливе місце в структурі психічних явищ.

Ключ до тесту Логічно-понятійне мислення

Тест 1. Логічно-понятійне мислення. Утворення складних аналогій

Таблиця 3

Ключ до тесту Логічність

Тест 2. Логічність

Номера висновків, які слід признати вірними: 1, 8, 9. Всі інші висновки слід визнати помилковими, невірними. Якщо у респондента висновки оцінені інакше, це оцінюється як помилки. Оцінка результатів наводиться у таблиці 4

Таблиця 4

Малюнок 5. Діаграма логічно-понятійного мислення

1 – рівень вище середнього

2 – середній рівень

3 – нижче середнього

Малюнок 6. Діаграма логічності

1 – рівень вище середнього

2 – середній рівень

3 – низький рівень

Список використаної літератури

1.  Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник для студентів психол. і педагог. Спеціальностей. - 2-ге вид., випр.. і доп. - К.: Центр учбової літератури, 2007. – 968с.

2.  Зінченко В.П. Роздуми про розвиток мислення // Прикладна психологія. – 2001. - №1. с. 1 – 17. Мислення як дія // Прикладна психологія. – К.: Либідь, 1991. – 117с.

3.  Косма Т.В. Мислення учнів молодшого шкільного віку. – К.: Рад.шк., 1968. – 206с.

4.  Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 242с.

5.  Мироненко В.В., Петровський М.П. Загальна психологія. – М.: Просвітництво, 1987. – 408с.

6.  М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2000. – 299-321

7.  Немов Р.С. Психологія: В 3 кн. – М.: Владос, 1999. – с.273 – 311.

8.  Пальм Г.А. Загальна психологія: Навч.пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 256с.

9.  Петухов В.В. Психологія мислення. – М.: Вид-во МДУ, 1987. с.5 - 19.

10.  Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології: В 2т. –М.: Педагогіка, 1989. – Т.1. – 364с.

11.  Солсо Р.Л. Когнітивна психологія. - М.: Трівола, 1996. – 458с.

12.  Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 504с. (Альма – матер)

13.  Столяренко Л.Д. Основи психології. Практикум. – М.: Фенікс, 1999. – 292с.

14.  Тихомиров О.К. Психологія мислення. – М.: МДУ, 1984. – с.6 - 16; с.211 - 231.