Реферат: Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя

Приватний вищий навчальний заклад

Харківський інститут екології і соцзахисту

Кафедра соціології та соціальної роботи

Спеціальність "Соціальна робота"

Реферат

Дисципліна "Соціальна гігієна і основи здорового способу життя"

Тема: Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя

Харків, 2010

Зміст

Вступ

1. Проблеми формування здорового способу життя

2. Фізична культура в соціальному захисті людей

Висновок

Список літератури

Вступ

У своєму рефераті на тему «Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя» я хочу розглянути проблеми збереження й зміцнення здоров'я людей і більш докладно зупинитися на понятті фізична культура, для того що б побачити яку роль грає фізичне виховання у формуванні здорового способу життя.

Дана робота складається із вступу, основної частини, що включає 2 питання й висновку. У вступі обґрунтовується актуальність теми. У першому питанні основної частини розкривається поняття: здоровий спосіб життя, розглядаються умови й фактори, що сприяють гармонічному розвитку й зміцненню здоров'я людей. У другому питанні більш докладно розкривається величезне значення фізичної культури у формуванні здорового способу життя.

Я вважаю, що в наш час, час науково-технічної революції значно змінилися умови праці: механізуються способи пересування, скорочуються фізичні навантаження, однієї з головних стає розумова діяльність. Всі ці обмеження провели до занепаду сил. І, саме, масова фізична культура стала основним засобом подолання невідповідності між потребою в м'язовій активності й умовами життя.

Я вибрала цю тему саме для того, що б зрозуміти, яке значення грає фізична культура для здоров'я людини. Для того, що б це було легше зробити, необхідно розкрити такі поняття, як: здоровий спосіб життя й фізична культура; поглибитися в історію розвитку фізичної культури, розглянути існуючі типи й функції фізичної культури.

Поняття «спосіб життя» трактується як тип життєдіяльності людей, обумовлений особливостями суспільно-економічної формації. Основними параметрами способу життя є праця (навчання для підростаючого покоління), побут, суспільно-політична й культурна діяльність людей, а також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їхня організація й зміст сприяють зміцненню здоров'я, тобто підстави говорити про реалізації здорового способу життя, якому можна розглядати як сполучення видів діяльності, що забезпечує оптимальна взаємодія індивіда з навколишнім середовищем. По філософському визначенню Маркса, хвороба є життя, стиснуте у своїй волі, тоді як здоровий спосіб життя, спрямований на попередження виникнення якого-небудь захворювання, забезпечує повноцінний розвиток і реалізацію можливостей індивіда, сприяє формуванню активної життєвої позиції (у медико-генетичному аспекті) і є необхідною умовою виховання гармонічно розвитий особистості.

1. Проблеми формування здорового способу життя

Поняття здорового способу життя містить у собі раціонально організований, фізіологічно оптимальна праця, морально-гігієнічне виховання, виконання правил і вимог психогігієни, раціонального харчування й особистої гігієни, активний руховий режим і систематичні заняття фізичною культурою, ефективне загартовування, продуману організацію дозвілля, відмова від шкідливих звичок.

Здоровий спосіб життя - це єдиний стиль життя, здатний забезпечити відновлення, збереження й поліпшення здоров'я населення. Тому формування цього стилю життя в населення - найважливіша соціальна технологія державного значення й масштабу.

Всю свою діяльність по формуванню здорового способу життя соціальний педагог повинен проводити з обліком вікових і індивідуальних морфофізиологічних і психологічних особливостей дітей і дорослих. При цьому особлива увага варто приділяти таким віковим етапам, як дошкільний, підлітковий і юнацький, коли має місце особливо інтенсивне зростання й перебудова функціонального стану всіх систем життєдіяльності організму, що розвивається.

У програми, спрямовані на формування здорового способу життя, входять наступні напрямки роботи: раціональний режим праці (навчання) і відпочинку, заснований на індивідуальних біоритмологічних особливостях; оптимальна й систематична фізична активність; ефективне, науково обґрунтоване загартовування; нормальне харчування відповідно до концепції адекватного харчування; комплекс психогігієнічних і психопрофілактичних впливів; облік і корекція впливу на здоров'я навколишнього середовища; шкода й користь самолікування; аргументована й діюча пропаганда шкідливих для здоров'я факторів - алкоголізму, паління, наркоманії й токсикоманії; формування правильних подань у дітей і підлітків про полове дозрівання, знань і мер профілактики СНІДу; навчання заходам щодо попередження вуличного й побутового травматизму й правилам особистої гігієни.

Якщо запитати про те, що найважливіше в збереженні й зміцненні здоров'я людини, то багато хто відповість однозначно - виконання раціонального режиму дня. Однак не всі можуть відповісти на запитання: Чому так важливо дотримувати режиму?

Наукове обґрунтування ролі режиму як провідного фактора в зміцненні здоров'я отримано лише в останні роки й зв'язано в основному з успіхами розвитку двох наук - біоритмології й нейрофізіології.

Саме циклічність процесів життєдіяльності й обумовлює необхідність виконання режиму, що представляє собою раціональний розпорядок дня, оптимальна взаємодія й певна послідовність періодів підйому й зниження активності, пильнування й сну.

Наукові праці по біоритмології з'явилися лише на початку XIX в. В 1801 р. німецький лікар Аутенрит, протягом декількох днів, що спостерігав за частотою скорочень серця, виявив її закономірні зміни в динаміку доби. Через якийсь час подібні явища були відзначені в динаміку газообміну при подиху, температури тіла.

В останні роки біоритмологія одержала бурхливий розвиток, у результаті чого встановлене наступне кардинальне положення: практично всі відомі до теперішнього часу процеси, що протікають в організмі людини, мають певну ритмічність, що виступає як універсальна життєва закономірність із найширшим діапазоном проявів - від діяльності окремих кліток до форм інтелектуальної активності людини.

Наукові дослідження показали, що такі фізіологічні функції, як температура тіла, артеріальний тиск, частота пульсу й інші параметри, істотно розрізняються по своїй добовій динаміці в осіб різних біоритмологічних типів: жайворонки - уже з раннього ранку характеризуються високим рівнем основних функцій, вони вже настроєні на роботу, у той же час у сов спостерігається низький рівень цих показників, що проявляється в загальмованості, неважливому настрої, зниженні працездатності.

У зв'язку із цим на перший план повинна виступати раціональна організація режиму дня з урахуванням цих особливостей. Як приклад розглянемо питання про взаємозалежність режиму харчування й добових біоритмів. Відомо, що потреба в їжі має ритмічний характер і залежить від багатьох факторів. При цьому в режимі харчування варто враховувати циклічні зміни потреб у живильних речовинах. Важливо не тільки те, що і як людина їсть, але й коли приймається їжа. Який повинна бути раціональна організація харчування з урахуванням індивідуальних особливостей біоритмів? Якщо для жайворонків підходить відомий афоризм: «сніданок з'їш сам, обід розділи з товаришем, а вечерю віддай ворогу », то для аритмиків і особливо для сов він не годиться. Останнім потрібен не щільний сніданок, а гарна вечеря, тому що саме в цей час у них більше витрачається енергії.

Особливу значимість для раціональної організації режиму дня мають добові коливання працездатності. Зрозуміло, що умови трудової й навчальної діяльності для жайворонків краще зробити більше напруженими в першій половині дня, тоді як для сов у другий. Це положення рівною мірою ставиться й до організації режиму навчальних навантажень для дітей, включаючи старших дошкільників.

Що ж стосується ролі рухів для фізичного й психічного розвитку дитини, то про це говориться майже у всіх книгах про виховання дітей. Дійсно, неможливо представити здорову дитину нерухомою, хоча, на жаль, малорухомих дітей можна все частіше й частіше зустріти серед вихованців дитячих садів, не говорячи про школярів. Не випадково в останні роки однієї з головних тем більшості популярних книг і статей медико-біологічного характеру стало обговорення негативного впливу на стан здоров'я фізичного навантаження, що різко знизилося у двадцятому сторіччі. Із цього приводу в медичній літературі використається узагальнений термін - гипокінезія (від греч. hypo знижений і kinesis - рух), що включає весь комплекс симптомів, що розвиваються в організмі в умовах дефіциту рухової активності. У таких випадках відбуваються несприятливі зміни в серцево-судинній системі, знижується газообмін, значно погіршується самопочуття, порушується сон.

Про те, що рух впливає на всі без винятку психічні функції, відомо давно. У дослідженнях видатних радянських і закордонних психологів Л. С. Виготського (1956), А. В. Запорожця (1967), Ж. Піаже (1956), Дж. Брунера (1981) показана наявність прямого кореляційного зв'язку між характером рухової активності й проявами сприйняття, пам'яті, мислення й емоції у дітей різного віку. Загальний механізм цих взаємин можна представити в такий спосіб. Кожний руховий акт здійснюється в просторі й часі, тому що коли активно пересувається дитина-дошкільник, він одержує можливість придбати в одиницю часу більший обсяг інформації, що й сприяє прискореному формуванню його психіки. Наприклад, установлена взаємозалежність рухової активності й розвитку мови. Рухи дітей, зокрема вправи для пальців рук, є потужним стимулюючим фактором не тільки для своєчасного (на 2-м року життя) виникнення мови, але й подальшої її вдосконалювання в дошкільному віці. Рухова активність збільшує словникову розмаїтість дитячої мови, сприяє більше осмисленому розумінню слів, формуванню понять, що поліпшує психічний розвиток дитини.

Таким чином, у здоровому способі життя пояснюється все, що сприяє виконанню індивідом тих або інших суспільних і побутових функцій у найбільш оптимальні для систем організму, що розвивається, умовах. У цей час установлено, що дотримання принципів здорового способу життя дозволяє збільшити її тривалість на 10 років і більше.

Здоровий спосіб життя - єдиний засіб захисту від всіх хвороб відразу. Він спрямований на запобігання не кожної хвороби окремо, а всіх у сукупності. Тому він особливо раціональний, економічний і бажаний.

Раціональний режим, що включає розумний розподіл часу, відведеного для прийому їжі й сну і правильне чергування фізичних, розумових і емоційних проявів у життєдіяльності дітей забезпечують умови для оптимальної ритмічності процесів у зростаючому організмі, сприяють всебічному й гармонічному розвитку здорової дитини.

2. Фізична культура в соціальному захисті людей

Фізичне виховання відіграє найважливішу роль у формуванні здорового способу життя.

Під поняттям «фізична культура» прийнято розуміти комплекс заходів щодо зміцнення здоров'я, розвитку фізичних і психічних властивостей людини за допомогою рухових вправ у сполученні з раціональним використанням природних факторів природи й проведенням гігієнічних заходів. Діюче оздоровче значення фізична культура здобуває тоді, коли вона містить у собі сукупність різних рухових навантажень, систематично виконуваних дітьми й підлітками у вільний від навчання час, а зовсім не тільки в процесі занять фізкультурою в організованих колективах (групах дитячих садів, класах шкіл).

Фізична культура - це сукупність досягнень суспільства в справі створення й раціонального використання спеціальних засобів, методів і умов для цілеспрямованого фізичного вдосконалювання людини.

Фізична культура - це частина загальної культури, тому рівень її розвитку залежить від рівня соціального й економічного розвитку суспільства.

Фізична культура має безліч функцій. Варто знати про такі функції, як:

- нормативна, що полягає в закріпленні раціональних норм діяльності;

- інформаційна, що відбиває властивість накопичувати культурну інформацію, бути засобом її поширення й передачі від покоління до покоління;

- комунікативна, що характеризує властивість сприяти спілкуванню, установленню міжособистісних контактів;

- естетична, пов'язана із задоволенням естетичних потреб особистості;

- біологічна, пов'язана із задоволенням природних потреб людини в русі, поліпшенням його фізичного стану й забезпечення необхідного рівня дієздатності для повсякденного життя, виконання обов'язків члена суспільства.

Ці функції лежать в основі класифікації видів фізичної культури, що може бути представлена як базова фізична культура, спорт, прикладна й оздоровча фізична культура.

Пам'ятники древньої культури, знайдені при розкопках, наскальні зображення й малюнки, предмети побуту й культові приналежності, усні перекази, сказання й легенди дозволяють нам судити про культуру древньої людини, і про фізичну культуру в тому числі. Цікаву інформацію дали спостереження за життям племен, що зберегли до нашого часу первіснообщинні відносини.

Стосовно до питань фізичного виховання ці спостереження й дослідження дозволили вченим затверджувати, що це явище було замічено людьми ще в далекій давнині. Фізичні вправи виникли на основі трудової й військової діяльності, а фізичне виховання у зв'язку з необхідністю підготовки мисливця, воїна.

Виділення виховань, у тому числі фізичного, у самостійну сферу діяльності стало можливим тільки завдяки суспільній праці. Для того щоб фізичне виховання зложилося в систему, необхідний досить високий рівень матеріальної й духовної культури суспільства.

У первіснообщинному ладі заставлялися лише зачатки системи фізичного виховання. Роль фізичної підготовленості кожної людини в той період була досить велика, потреба у фізичній підготовці диктувалася суворими умовами життя, але створити систему в нашому сучасному розумінні не дозволяв низький матеріальний рівень.

Рабовласницька формація породила цікаві системи фізичного виховання. І сьогодні людство вправі пишатися системою древніх еллінів, спрямованою на гармонійний фізичний розвиток людини. Але це була система, що служила винятково своєму класу - рабовласникам. Тільки їм призначалися прекрасні гімназії й стадіони, для них проводилися всілякі ігри. Їм пропонувалося бути сильними для того, щоб тримати в покорі величезну кількість рабів.

Феодальний лад створив свою систему фізичного виховання. Найбільше чітко, з вираженою військовою спрямованістю, виявилася система фізичного виховання лицарів і дворянського стану, яким належали світська влада, величезні володіння й інші цінності. Розподіл на стани поширювалося на всі сфери життя, і на фізичне виховання в тому числі.

У капіталістичному суспільстві значно ускладнюються взаємини класів. Ця складність поширюється і на мети, засоби й методи виховання. В області фізичного виховання протиріччя полягають у тім, що турботи про фізичний розвиток і здоров'я трудящих аж ніяк не турбують владу мающих. Але їм потрібні спритні, сильні й умілі солдати, потрібні люди, здатні продуктивно працювати на промислових підприємствах. Фізична культура, і особливо спорт, використаються як засіб пропаганди своїх ідей, способу життя і як засіб відволікання молоді від політичної боротьби.

Досоціалістичний період у розвитку фізичної культури не може бути зведений лише до створення системи фізичного виховання, бажаної правлячим класам. У цей час продовжували існувати самобутні народні методи й практика фізичного виховання, які хоча й не зложилися в закінчену струнку систему, але створили передумови для виникнення такої системи після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. У середині буржуазного суспільства зріли ідеї соціальної перебудови на принципах рівноправності, волі й братерства. Ідеї великих гуманістів, соціалістів-утопістів поширювалися й на фізичне виховання. Зокрема, ідеї російських революціонерів-демократів зіграли значну роль у формуванні теорії фізичного утворення П. Ф. Лесгафта - самої передової для свого часу. Але в капіталістичному суспільстві передові, гуманні ідеї могли існувати тільки на рівні теорії, тому що реалізація якої-небудь системи виховання, і фізичного виховання в тому числі, вимагає матеріальної основи, витрати засобів і підтримки уряду.

Внаслідок глибоких соціально-економічних і політичних змін у нашій країні фізична культура й спорт перетворилися в глобальний культурно-соціальний феномен.

Соціальне, політичне, культурне й виховне значення фізичної культури й спорту зростає в процесі розвитку сучасних продуктивних сил. Одночасно підсилюється роль фізичної культури й спорту в боротьбі прогресивних сил за збереження й зміцнення миру, за розширення співробітництва між народами, що передбачає взаємоповагу й розуміння.

Фізична культура й спорт, являючи собою суб'єктивний і об'єктивний аспект життя людей, відіграють величезну роль у формуванні умов праці й життя людини. Фізична культура й спорт допомагають збереженню й зміцненню здоров'я й працездатності людей, дають їм можливість підніматися до вершин фізичної, духовної й культурної досконалості. Тим самим вони збагачують творчі здатності людей, культуру, утворення, виховання, вселяють у них життєрадісність, підвищують трудову активність, є зробленим чинником формування способу життя кожної людини окремо й усього суспільства в цілому.

Історія показує, що суспільство відчуває потребу формувати необхідні в житті людини рухові навички (ходьба, біг, плавання і т.п.), розвивати до оптимальних рівнів його фізичні здатності (силу, витривалість, спритність і т.п.) в інтересах праці, оборони, активного відпочинку й інших видів діяльності. Всі ці потреби суспільства задовольняє такий вид активної діяльності, як фізична культура й спорт.

Роль рухової активності в зміцненні здоров'я людини була відома давно. Давньогрецький філософ Платон уважав рух цілющою частиною медицини.

Варто особливо підкреслити саму головну соціальну роль, що грає кожна людина: він повинен бути готовим не просто до умов виробництва неорганічного тіла цивілізації, але й до відтворення людини. Звідси й високий борг батьків виховати дітей гідними членами суспільства, у якому їм має бути жити. Для цього мало піклуватися тільки про розумовий і духовний розвиток, естетичне і трудове виховання дитини. Треба ще виростити сина або дочку фізично сильними, міцними, гарними. Непорушна істина - здоров'я кожного нового покоління по всіх параметрах повинне бути краще, ніж здоров'я попередніх.

Можливості фізичної культури в сфері соціального захисту людей безмежні. Розкрити тут всю методику реабілітаційної або рекреаційної роботи за допомогою фізичної культури не представляється можливим. Але перелічити основні напрямки й практичну значимість просто необхідно:

1. Останнім часом, по даним Всесвітньої організації охорони здоров'я, одержали особливий розвиток неінфекційні захворювання: серцево-судинні, остеохондроз хребта, втрати від яких у багато разів перевищують втрати від інфекційних захворювань, виробничих і транспортних травм і навіть втрати від воєн, разом узятих. Особливе місце в профілактиці цих захворювань займають спеціальні програми фізичних вправ, оскільки вони безпосередньо впливають на ті фізіологічні механізми, порушення яких приведе до виникнення й розвитку хвороби.

2. Соціальний захист інвалідів як найбільш защемлених у соціально-економічному й морально-психологічному відношенні верств населення вимагає цілеспрямованої діяльності держави й інших суб'єктів в області формування цивілізованих умов життя, які обов'язково містять у собі й заняття фізичними вправами. Це, крім підвищення рейтингу залишкового здоров'я інвалідів, дозволяє успішно справлятися з навчальним навантаженням, із професійною діяльністю, налагоджувати міжособистісні контакти, одержувати позитивні емоції. Одним із провідних напрямків у відновленні втрачених можливостей нормальних рухових актів є застосування сучасних тренажерних пристроїв. Тренажерні системи чи не єдиний засіб для відновно-реабілітаційних і фізкультурно-оздоровчих занять інвалідів.

3. Особливості сучасного виробництва й виробничих відносин жадають від людини високих функціональних можливостей організму: уваги, пам'яті, оперативного мислення, швидкості реакцій, стійкості до несприятливих факторів, високій працездатності й т.д. Все це можливо розвити й підтримувати на високому рівні за допомогою так названої професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП). Кращим доказом даного висновку є підготовка космонавтів, де ППФП приділяється левина частка часу із загального строку підготовки до польоту.

Підводячи підсумки, необхідно вказати загальні цілі й засоби фізичної культури у формуванні здорового способу життя:

1. Принцип оздоровчої спрямованості - один з основних принципів масової фізкультурної діяльності, що випливає із цілей і завдань фізичної культури в суспільстві. Це фізичний розвиток підростаючого покоління й молоді, фізичне вдосконалювання дорослого зайнятого населення, збереження гарної фізичної форми людей літнього віку.

2. Тому що фізична культура є засобом активного повноцінного відпочинку людей, особливо важливе загально гігієнічне значення мають заняття фізичними вправами на лоні природи, тобто її види, які сприяють регуляції вегетативних функцій організму.

3. Нарешті, фізична культура для багатьох стає формою самовираження. Фізична культура - природний спосіб прояву особистості в суспільстві. У більшості видів спорту ми маємо справу не просто із проявом фізичної сили або витривалості, а із цілісним вираженням людської особистості або сили колективу. У цьому плані спорт дає людині багатобічну задоволеність від прояву своїх сутнісних сил. Як і мистецтво, спорт постійно розкриває нові людські здатності й можливості.

4. Мабуть, важко знайти більше ефективний засіб для зниження соціальної напруженості в суспільстві, для профілактики асоціального поводження молоді, чим заняття фізичними вправами й залучення її в коло осіб, зацікавлених спортом.

Для рішення цих проблем соціальному працівникові необхідно працювати в тісному контакті з фахівцями фізичної культури: тренерами дитячих спортивних шкіл, керівниками спортивних суспільств і організацій, викладачами по фізичній культурі навчальних закладів, тренерами за місцем проживання. У співдружності з ними необхідно вирішувати й завдання по зміцненню матеріально-технічної бази для занять фізичною культурою й спортом у регіоні.

Необхідність радикальної перебудови фізичного виховання продиктована різким загостренням питання про здоров'я населення.

Щодня у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю люди не виходять на роботу, хворіють на респіраторні захворювання, близько 20% мають надлишкову вагу, страждають різними хронічними захворюваннями. Кількість здорових дітей за роки навчання в школі скорочується в чотири рази.

Значна частина молоді не одержує достатнього утворення в сфері фізичної культури, у неї не формується потреба в регулярних заняттях фізичними вправами, масовим спортом. Рівень фізичної підготовленості молоді в цілому не відповідає сучасним соціально-економічним вимогам до розвитку особистості.

Інтегральною метою фізичного виховання всіх щаблів системи утворення є фізична культура особистості як органічна єдність знань і переконань, ціннісних орієнтацій сфери, фізичного досконалості й практичної діяльності. Система знань і переконань, ціннісні орієнтації особистості організують і направляють її пізнавальну й практичну діяльність, визначають активно позитивне відношення до фізичної культури, сформовану потребу в повсякденних заняттях фізичними вправами, націленість на здоровий спосіб життя й фізичну досконалість, прояв у них самодіяльності.

Корінна перебудова системи фізичного виховання підростаючого покоління припускає організацію безперервного процесу фізичного виховання з обліком конкретних соціальних ситуацій, починаючи з раннього дитячого віку, проведення його в різних мікросередовищах: у родині, класі, групі, секції, клубі й т.д.; за участю всіх суб'єктів виховання: педагогів, батьків, соціальних педагогів, тренерів, громадськості, інструкторів і т.д.

Перебудова системи фізичного виховання здійснюється на основі наступних вимог: оптимізація режиму шляхом реалізації рекомендує по структурі й обсягу рухового режиму;

- розширення спектра пропонованих систем фізкультурно-спортивних занять із максимальним охопленням всіх проживаючих у мікрорайоні дітей і підлітків, а також їхніх батьків, родин у цілому;

- упорядкування організаційної структури керування фізкультурно-оздоровчою й спортивно-масовою роботою з населенням за місцем проживання.

Експериментальні дослідження із проблеми комплексного виховання учнів з акцентованою увагою на питання фізичного виховання проводяться на базі:

- вивчається рівень фізичного розвитку й фізичної підготовленості випробуваних осіб у результаті впливу комплексних заходів з акцентованим впливом засобів фізичної культури;

- впроваджуються розробки по спрямованому використанню засобів фізичної культури з метою підготовки й професійної орієнтації молоді до конкретних видів трудової діяльності (сільські школи й ПТУ);

- розробляються анкети, пов'язані з мотивацією занять фізичними вправами, відношенням дітей, підлітків, їхніх батьків до цієї ділянки роботи з місця проживання.

- розробляються й експериментально перевіряються методики занять фізичними вправами осіб допризовного віку, вивчається вплив різних варіантів рухової активності на показники здоров'я дітей і підлітків.

Як показники ефективності організації фізкультурно-оздоровчої діяльності в соціумі використаються:

- зміна показників стану здоров'я (по динаміці захворюваності);

- зміна показників фізичної підготовленості дітей і підлітків;

- зміна рівня соціальної відповідальності населення за стан фізкультурно-оздоровчої роботи у своєму мікрорайоні, за стан матеріально-технічної бази фізичної культури;

- зміна активності населення в заняттях фізичними вправами, участі в змаганнях, спортивних святах і т.д.;

- зміна соціальної стійкості підлітків (зменшення кількості правопорушень і ін.).

Отже, прискорення темпу життя, посилення потоку інформації, активна суспільна діяльність викликають велику психічну напругу, що вимагає розрядки, і, саме, фізична культура допомагає збереженню й зміцненню здоров'я й працездатності людей.

Любий соціальний працівник повинен знати про позитивні сторони фізичної культури, що має величезне значення в зміцненні здоров'я й соціальної підтримки населення.

Висновок

фізичний культура здоров'я соціальний захист

Поняття «здоровий спосіб життя» містить у собі раціонально побудований режим навчання, праці, відпочинку, фізичні вправи, об'єднані в оптимальному руховому режимі, правильне харчування, загартовування, відсутність шкідливих звичок, комплекс гігієнічних навичок, психофізичні заходи.

Фізична культура, будучи однієї із граней загальної культури людини, його здорового способу життя, багато в чому визначає поводження людини в навчанні, на виробництві, у побуті, у спілкуванні, сприяє рішенню соціально-економічних, виховних і оздоровчих завдань.

Таким чином, фізична культура спрямована на охорону, зміцнення й розвиток здоров'я населення як психофізичної основи життєдіяльності.

Науково-технічна революція докорінно змінює умови праці: значно скорочуються фізичні зусилля (у першу чергу м'язова діяльність), зменшується рухова діяльність у побуті, механізуються способи пересування, що превалює стає розумова діяльність. Обмежена рухова активність приводить до занепаду сил, утрудняє психічну діяльність. Масова фізична культура стає основним засобом подолання невідповідності між потребою в м'язовій активності й умовами життя.

Прискорення темпу життя, посилення потоку інформації, розширення кола спілкування, активна трудова й суспільна діяльність викликають психічну напругу, що вимагає розрядки. Регулярна активна фізична діяльність сприяє самовідновленню психічної дієздатності людини. Також немаловажне постійне відчуття бадьорості й життєрадісності при регулярних заняттях фізичними вправами. Психічно позитивним є, крім того, відчуття сили волі до занять, спрямованим на фізичне вдосконалювання. Введення в програму свого повсякденного життя цього необхідного компонента способу життя, дозволить більш організовано виконувати свої обов'язки в праці, побуті, суспільній діяльності.

Список літератури

1. Яркина Т.Ф. Теория и практика социальной работы том 1. Москва-Тула, 1993 г.

2. Яркина Т.Ф. Теория и практика социальной работы том 2. Москва-Тула, 1993 г.

3. Павленок П.Д. Основы социальной работы. М. Инфра, 1998 г.

4. Шияна Б.М. Теория и методика физического воспитания. М. Просвещение, 1988 г.

5. Змановский Ю.Ф. Воспитаем детей здоровыми. М. Медицина 1989 г.

6. Яркина Т.Ф. Теорія й практика соціальної роботи. М. Т, 1993 р.