Реферат: Теорії Т. Мальтуса відносно народонаселення та економічного зростання

Тема: ТЕОРІЇ Т. МАЛЬТУСА ВІДНОСНО НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»

Харків – 2011

Економічні теорії Т. Мальтуса трактуються сучасними західними економістами-теоретиками як революційні для свого часу. Це стає зрозумілим, коли порівнювати ці концепції з поглядами його попередників. Важливе місце в економічній концепції Мальтуса посідає теорія народонаселення.

Вивчаючи її, слід звернути увагу на те, що ця теорія та її автор стали об’єктами нищівної критики. Мальтуса не безпідставно звинувачували в зайвому песимізмі. Однак ця критика мала дещо однобічний характер: цілком ігнорувалась та обставина, що теорія народонаселення була для Мальтуса лише передумовою для розроблення цілої низки економічних та соціальних доктрин.

Отже, не варто шукати основоположних ідей учення Мальтуса лише в його праці «Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства». Проте навіть і тут міститься кілька положень, що заперечують твердження Сміта про трудове походження суспільного багатства.

У своїх виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабільність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємозалежності економічних та природних факторів. Він визнав, що зовнішні, позаекономічні чинники значною мірою обумовлюють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаючи його, як один із природних ресурсів – факторів економічного розвитку.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. У природі, за Мальтусом, відповідність між чисельністю населення і кількістю засобів існування досягається епідеміями, голодом, війнами, непосильною працею, що винищує величезну масу людей [2, с. 105].

Т. Мальтус сприйняв тезу А. Сміта про те, що зростання багатства може відбуватись необмежено, однак проблему бачив у іншому ракурсі: економічне зростання обмежене небезпекою більш швидкого зростання населення, ніж це допускається зростанням виробництва предметів споживання. Передбачаючи майбутні заперечення, Т. Мальтус не один раз повторював, що він не заперечує проти зростання чисельності населення, але пропонував «встановити між населенням і продовольством таке співвідношення, яке б не викликало боротьби між ними», тобто досягти стану економічної рівноваги суспільства [1, с. 355].

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу. За сприятливих умов (якщо будуть викоренені війни, хвороби, бідність) населення, збільшуючись за принципом геометричної прогресії, буде подвоюватися кожні 20—25 років, а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифметичній прогресії, не зможе примножуватися такими темпами. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не геометричній прогресії (порівняйте 1, 2, 3, 4, ... з 1,2, 4,8,...): через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування як 256 до 9; через три століття — як 4096 до 13 [5, с. 106].

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа. Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факторів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якісного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних. Адже, оскільки чисельність населення зростає швидше, ніж продовольчі ресурси, то, на думку Мальтуса, породжуються злидні, зменшується тривалість життя, тому треба регулювати народжуваність [4, с. 108].

Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері. мальтус теорія населення продовольство

Мальтус насамперед не приписував собі ідею про те, що зростання чисельності населення завжди повинно підтримуватися на нижчому рівні, ніж зростання засобів існування, але ніхто із дослідників, на його думку, не аналізував конкретно ті фактори, які підтримують цей рівень.

Своєю заслугою щодо вивчення біологічної природи людини Т. Мальтус називає два постійно діючі закони:

1) продовольство необхідне для існування людини;

2) пристрасть між статями необхідна і вічна.

Ці два закони слугують для Мальтуса, на думку російського вченого С. Ковальова, головним аргументом проти твердження про шляхи покращення людини і суспільства [3, с. 35].

Подальший розвиток економічної думки був пов'язаний з критикою теорії народонаселення Т. Мальтуса. На думку більшості дослідників, його теорія Т. Мальтуса має наступні істотні недоліки:

1) зосередженість його досліджень лише на біологічній природі людини, про що він сам стверджував. Проте із найвідоміших філософів світу лише Д. Феєрбах вважав природну сторону людини домінуючою щодо соціальної сторони;

2) Т. Мальтус не зумів всебічно оцінити навіть біологічну природу людини і, що найважливіше у цьому контексті – тваринний і рослинний світ. Оскільки Т. Мальтус ігнорує можливість одного виду із цього світу використовувати як їжу інший вид;

3) вважаючи своєю заслугою аналіз механізму підтримки стабільної рівноваги щодо співвідношення чисельності населення і предметів існування, Мальтус надав цьому механізму хижацьку, людиноненависницьку природу, оскільки позитивними засобами стримування приросту населення назвав війни, голод і хвороби, причому своє антилюдське обличчя розповсюдив лише на трудящі верстви населення, хоча сам був священиком. Міркуючи при цьому над наслідками підвищення розмірів допомоги бідним, він заявив, що це не лише зруйнує націю, але й погіршить становище нижчих класів, бо вони будуть багато днів відпочивати;

4) можливо деяким авторам подобаються сформульовані Т. Мальтусом закони, але, на наш погляд, перший з них (продовольство, необхідне для існування людини) позбавлений будь-яких ознак категоріальності щодо поняття «закон». В такому ж контексті можна писати, що для існування людини потрібне повітря, вода та ін., але ніхто не називає це законами. Другий закон (пристрасть між статями необхідна і вічна) не має жодного відношення до економіки, а його обґрунтування є не більш «науковим», ніж першого закону;

5) правильно зазначаючи, що досвід підтверджує правоту теорії, Т. Мальтус вдається до далеких від науки прогнозів. Так, стверджуючи, що зростання кількості населення відбувається у геометричній прогресії, а засобів існування – в арифметичній (Мальтус брав при цьому за одиницю підрахунку 1 мільярд), він дійшов висновку, що через 225 років співвідношення між цими величинами буде складати 512:10, через 300 років – 4096:13 і т.д. Цю залежність Мальтус назвав «законом необхідності, що диктується природою». Нині залишилося близько 20 років до періоду прогнозованої Т. Мальтусом першої дати. Проте практика, яка, на його думку, повинна була підтвердити «теорію», вступила в антагонізм з його пророцтвом. Крім того, методологічно хибно називати цей закон законом природи, бо в дію вступають могутні соціальні чинники, які в процесі еволюції суспільства від нижчих форм до вищих посилюють свій вплив порівняно з природними чинниками. Якраз внаслідок соціальних факторів у найбідніших країнах світу голодують десятки мільйонів людей, але людство в цілому спроможне нині виробити стільки сільськогосподарської продукції, яка здатна прогодувати не лише 6,2 млрд. населення Землі (у 2003 р.), але й значно більшу кількість. На жаль, цьому в наш час заважає найбільшою мірою дискримінаційна глобалізація та існуючих в таких країнах суспільний устрій;

6) Т. Мальтус абсолютизує свої висновки на історії первісного нагромадження капіталу у Великобританії, коли відбувалося тотальне зубожіння населення. Однак, і в даному разі він некоректно використовує дані про існуючу тоді дійсність, оскільки гіперболізує роль природи в цьому процесі. Значною мірою тотожні явища відбуваються в Україні з середини 90-х років ХХ ст., коли сільське господарство було зруйноване і відкинуте на 50-х повоєнних років, з одного боку, і близько 80% національного багатства України зосередилося в руках 20 кланово-олігархічних сімей – з іншого, внаслідок чого чисельність населення за роки реформ скоротилося на 4,5 млн. осіб, а переважна більшість населення України опинились на межі виживання і вживали «грубу» їжу. Тут доречно сказати, що в минулому СРСР, який у негативному контексті часто називає Президент України, переважна більшість населення, за критеріями ООН, проживала не в бідності, оскільки на душу населення споживалось щоденно 3700 кал. (у 2000 Р. – 2560 кал., що є ознакою прихованого голодування);

7) Мальтус зневажливо відноситься до народних мас, зокрема зводить історії людства до історії вищих верств населення. Саме тому його концепція послугувала основою праць Ніцше, Фрейда і Дарвіна. Так, З. Фрейд вважав, що «сутність маси без урахування волі вождя недоступна для розуміння». Аналогічну філософію щодо народних мас сповідував Ніцше. Що стосується Ч. Дарвіна, то наслідування ним концепції Мальтуса цілком закономірне, оскільки він досліджував тваринний і рослинний світ. Тому цілком обґрунтовано Є. Ковальов робить такий висновок: «Теорія Мальтуса, мабуть більше адекватна по відношенню до тваринного світу, ніж до людського суспільства, про що свідчить її разюча подібність з загально-визначеною сучасною теорією популяції тварин»;

8) Т. Мальтус абстрагується від науково-технічного прогресу, на що справедливо звертали увагу класики марксизму;

9) Т. Мальтус повністю ігнорував можливий вплив соціальних чинників на зміну «обґрунтованого» ним закону. Зокрема, він нехтував можливістю досягнення рівності в суспільстві, в тому числі перерозподілом земельної власності на дію цього закону, що охоплює всю живу природу. Як показав досвід розвитку окремих країн Європейського Союзу, а також Швеції, Японії, в яких з них подолана значна нерівність, у них не існує жодної проблеми з повним забезпеченням потреб всіх верств населення, не кажучи вже про те, що уряди цих країн намагаються стимулювати народжуваністю.

Отже, хоча теорія народонаселення Т. Мальтуса породила звинувачування його в зайвому песимізмі, але вона стала фундаментом для ряду наук та поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем.

Література:

1. Ковальчук В.М. Історія економіки та економічної думки: Навч. посіб. / В.М. Ковальчук, М.В. Лазарович, М.І Сарай. – К.: Знання, 2008. – 647 с.

2. Мазурок П.П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. / П.П. Мазурок. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 477 с.

3. Мочерний С.В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка). Навчальний посібник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко / За ред. Мочерного С.В. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2006. – 488 с.

4. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. / – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

5. Юхименко П.І. Історія економічних учень. Навчальний посібник / П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. – К.: Знання-Прес, 2005. – 583 c.