Контрольная работа: Проблеми мотивації поведінки

Контрольная работа: Проблеми мотивації поведінки

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Факультет соціальних технологій

Кафедра психології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Проблеми мотивації поведінки

Київ – 2009

1. Характеристика моваційної сфери особистості

Існуючі концепції мотивації розрізняються не лише теоретичними і термінологічними установками, але й тим, що в них слугує об’єктом дослідження, тому в питанні, що саме складає мотиваційну сферу особистості і що повинна пояснювати психологія мотивації немає бажаної єдності. Щоправда, ці думки мають деякі спільні риси і розходяться, головним чином, в більш чи менш розширеному розумінні цієї сфери окрім центрального, загальновизнаного феномена.

Насамперед до мотиваційної сфери відносять все те, що призводить до реально здійснюваної активності: узагальнені і більш конкретні життєві цілі, заради яких людина вчиться, працює, виховує дітей, захоплюється подорожами – тобто досягнення, яким людина присвячує своє життя. К. Обухівський, наприклад, визначає мотив як “вербалізацію мети і програми, яка дає можливість даній особі розпочати певну діяльність” Обуховский К. Психология влечений человека. – М., 1971. – С. 19. , Х. Хекхаузен пропонує розуміти мотив як “бажаний цільовий стан в рамках відношення “індивід – середовище”, а мотиваційну сферу як те, що “визначає цілеспрямованість дії” Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. – М., 1956. – Т. 1. – С. 34. . Передбачається, що все, що робить людина – як різні види систематичної діяльності, так і велика кількість заздалегідь не запланованих і залежних від обставин щоденних дій - має свої мотиваційні підстави; коли, скажімо, по дорозі людина зупиняється, щоб на щось подивитися, відповісти на питання зустрічного або привести до ладу свій одяг, ці ситуативні дії визначаються допитливістю, ввічливістю, бажанням виглядати охайним і іншими подібними мотивами.

В психологічній науці досить популярною також є думка, що мотиваційне значення має також значне коло явищ, які актуально діяльності не породжують, але можуть породжувати, тобто являють собою потенційні мотиви Ковалёв В.И., Дружинин В.Н. Мотивационная сфера личности и её динамика в процессе профессиональной подготовки // Психологический журнал. – 1992. – № 6. – С. 33. Одна з характерних особливостей соціального життя полягає в тому, що багато необхідних для людини умов і благ, наприклад, обігрів квартири, навчання дітей, правовий захист, створюються організацією суспільства і іншими людьми при частковій участі

індивіда, або зовсім без неї. Очевидно, було б невірним відмовити такого роду благам в мотиваційному значенні на тій підставі, що через суспільний поділ праці сама людина їх не створює, особливо, якщо врахувати, що по відношенню до них особистість не повністю бездіяльна. Не беручи прямої участі в їх створенні, вона зазвичай слідкує за цим процесом і виявляє готовність при необхідності активно в нього включитися: при хворобі дитини батько сідає з ним за уроки, почувши про порушення законності громадянин приєднується до вимог її відновлення і т.п.

Не вимагати активності людини може не лише те, що створюється іншими, але також й те, що вже створено нею самою. Такі продукти її діяльності в минулому, як професійні досягнення, особисті якості, дорослі діти, складають окремий клас мотиваційно значущих явищ, які проте не викликають зовнішньої активності. Життєві цілі, котрі колись активно переслідувалися людиною не можуть, напевне втрачати своє мотиваційне значення з тієї причини, що вони стали досягнутими (або виявилися лише частково досяжними) і отримали результативний вираз Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – С. 25.

У всякому разі такі екс-мотиви часто слугують предметом інтенсивних спогадів і внутрішніх відношень (гордості, невдоволення), а при певних умовах, як і інші мотиви, можуть стати актуальними: будь-яка зроблена колись справа, наприклад, вирощений сад, може знову вимагати повної віддачі людини при загрозі його знищення.

Окрім означених вище мотиваційно значущих явищ, котрі об’єднує те, що в їх досягненні немає необхідності, в структурі мотиваційної сфери окремо можна виділити різновид потенційних мотивів, для досягнення яких людина не має можливості. Причини такої неможливості достатньо різноманітні. По-перше, в умовах суспільства життя людей регламентується цілою низкою законів, традицій, писаних і неписаних правил, і те, чому людина готова була б віддати свою енергію і час, з точки зору цих правил може бути просто неприпустимим. По-друге, сама людина може відмовитися від своїх планів через відсутність впевненості у тому, що для їх досягнення у неї виявиться достатньо здібностей, енергії, наполегливості, здоров’я і т.п. Нарешті, по-третє, одне з основних протиріч людського життя полягає в тому, що маючи, як правило, велику кількість різноманітних захоплень і інтересів, людина як суб’єкт діяльності залишається в однині, тому присвячення себе якійсь справі часто автоматично виключає можливість зайняття іншими. Внаслідок цього в структурі мотиваційної сфери може одночасно існувати декілька мотивів, що в принципі не заперечують один одного, але водночас суб’єкт опиняється перед необхідністю вибору одного мотиву для активного досягнення і переводу інших в ранг потенційних.

Які б причини – об’єктивні або суб’єктивні – ні робили б неможливим досягнення потенційних мотивів, з плином часу вони можуть зникнути або змінитися, відкриваючи перед особистістю нові перспективи і примушуючи вирішувати питання: чи не слід спрямувати діяльність на досягнення мотивів, які стали можливими внаслідок змін, що відбулися. Таким чином, потенційною мотивацією визначаються ніби резервні варіанти життя – те, чи буде воно змінюватися (і як) у випадку появи у людини нових можливостей (наприклад, змінити роботу, місце проживання, коло спілкування і т.п.). У усталених умовах життя така мотивація грає важливу роль в розвитку мрій, може впливти на художні смаки або творчість. Мотивація людини не вичерпується пристрасним відношенням до кола явищ, які безпосередньо стосуються її життя. На основі співчуття іншим людям, розуміння складного комплексу причин, від яких залежить їхнє життя, мотиваційного значення набувають узагальнені соціальні цінності, система переконань і моральних норм, завдяки яким особистість можуть глибоко хвилювати події, які відбуваються, скажімо, на іншому боці планети і які прямого відношення до її життя не мають. Область спорту являє тільки найбільш яскраві приклади співчуття людини діяльності інших людей як характерного виду її активності. Настільки ж пристрасно людина може “хворіти”, цікавлячись політичними подіями, розвитком техніки, боротьбою з міжнародним тероризмом – всім тим, про що щоденно повідомляють засоби масової інформації Владимирова Е.К. Исследование ценностной ориентации личности // Вопросы психологии. – 2001. - № 4. – С. 66. .

Таким чином, можна констатувати, що мотив – це предмет (матеріальний або ідеальний), що збуджує і породжує вибір спрямованості дій заради його досягнення. Мотиваційну ж сферу можна визначити як сукупність усвідомлених причин, які лежать в основі вибору дій і загальної спрямованості діяльності особистості.

Організація мотиваційної сфери особистості

В мотиваційній сфері поряд з порівняно автономними механізмами, які спеціалізовані по відношенню до окремих потреб і забезпечують вказування за допомогою відповідних емоцій на предмети, що безпосередньо їм відповідають існують універсальні, як це підкреслював У. Макдауголл, мотиваційні механізми, здатні проявлятися в будь-якій діяльності незалежно від її спрямованості на конкретні потреби Макдауголл У. Различение эмоции и чувства // Психология эмоций. – М., 1984. – С. 107.

Типовий приклад такої універсальної мотиваційної системи являють собою механізми, що забезпечують виникнення емоцій успіх-неуспіху. Надія або тривога з приводу мети, яку слід досягти, лише за інтенсивністю залежить від її мотиваційного значення, тоді як якістю – від перебігу діяльності і досвіду суб’єкта в даній ситуації: “Надією ми називаємо складне почуття, що виникає в нас під дією будь-якого сильного бажання і при передбаченні успіху; ...в міру зменшення сприятливості обставин, почуття, яке міститься в нашому бажанні, змінюється непомітними градаціями від надії до тривоги і далі

– до відчаю” Макдауголл У. Различение эмоции и чувства // Психология эмоций. – М., 1984. – С. 111. . Можна сказати, що механізм емоцій успіху-неуспіху є релевантним не потребам, а діяльності як такій і суб’єкту, що її організує.

Мотиваційна система, яка відповідає за емоційне ставлення людини до навколишнього світу, не лише забезпечує формування і збереження емоціонального відношення до інших людей, але й містить цілий реєстр потенційних реакцій на їх стан і поведінку.

Такий тип організації мотиваційних систем, що регулює специфічні форми поведінки, не є несподіваним і принципово новим, так як має аналоги в механізмах регуляції поведінки тварин. Тип організації інстинкту, що розгалужується, на основі якого, наприклад, здійснюється насиджування яєць птахами, відрізняється саме одночасною готовністю відповідати специфічними реакціями на різні стимули; ці реакції виконуються в довільному порядку в залежності від послідовності ключових подразників. З боку механізмів мотивації такий інстинкт, як і мотиваційні системи людини, являє собою сукупність одночасно актуалізованих установок.

По відношенню до діяльності, яку суб’єкт регулює довільно можуть бути виділені три види сукупного прояву мотиваційного процесу Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – С. 105. .

В першому з них процес розвивається виключно або переважно під впливом пізнавальної активності суб’єкта, зв’язків і залежностей, що виділяються нею, тобто процес керується суб’єктом. Погодження між суб’єктом і емоціями, що виникають, не обов’язково повинно бути абсолютним, між ними можуть бути розходження і компроміси. Так, людина, поступаючись емоції, може з повною внутрішньою згодою відкласти в сторону набридлу роботу, хоча раніше вона мала намір довести її до кінця. Такого роду розходження між інстанцією суб’єкта і нею не керованими, але тим не менш санкціонованими емоціями не означають конфронтації між ними і не викликають роздвоєння прагнень. Спосіб розв’язання мотиваційних завдань суб’єктом в таких умовах може бути виділений як “розумний” Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – С. 105..

Другий вид прояву мотиваційного процесу відрізняється відносною автономністю від намірів суб’єкта і здатністю формувати альтернативні збудження. Зазвичай це спостерігається при дії сильних провідних збуджень або в несподіваних, непередбачуваних суб’єктом ситуаціях, при відчутті ним ускладнень в пошуках адекватного виходу. Специфічні мотиваційні системи в таких випадках ніби перехоплюють ініціативу і намагаються нав’язати суб’єкту те чи інше розв’язання ситуації, котре, на протилежність попередньому, може бути назване емоційним Там само. – С. 106..

Здатність специфічних механізмів мотивації нав’язувати людині певні вчинки пов’язана з включеністю у ланцюги похідних емоцій збуджуючих переживань. Такі емоції, як страх, гнів, заздрість, ревнощі, захоплення, вдячність, повага, симпатія не являють собою суто оціночних станів, з них випливають певні, часом дуже сильні бажання. А оскільки бажання є “не що інше, як саме прагнення діяти” Спиноза Б. Этика // Избранные произведения. – М., 1957. – Т. 1. – С. 570., похідні емоції, що виникають примушують людину в ситуації вдавалися до певних дій.

Кожний приклад, коли людина відчуває деяке бажання, в той же час розуміючи, що реалізувати його в даній ситуації не слід або “просто не можна”, коли перед нею виникає дилема, вчиняти так як “хочеться”, чи так, як “треба”, можна розглядати як доказ здатності похідних емоцій до прояву, незалежному від планів і намірів суб’єкта, можливості паралельного розвитку санкціонованої і несанкціонованої ситуаційної мотивації. Часто роздвоєний розвиток ситуативних збуджень виражає протиріччя між дальньою мотивацією, яка підтримується і розвивається суб’єктом, і безпосередніми емоційними реакціями на ситуацію.

Утримуючись від ініційованого емоцією вчинку, людина тим не менше може виявитися нездатною встояти перед натиском мрій і міркувань, що відволікають її від виконуваної діяльності і знижують її продуктивність.

Проблема різноманітних наслідків і ефектів даного, відволікаючого впливу похідних емоцій трактується у психології як стан стресу Вилюнас В., Овчининкова О. К теоретической постановке проблемы стресса // Контроль состояния человека-оператора. Материалы VI семинара. – М.; Тюмень, 1972. – С. 127-128.

Третій вид прояву мотиваційного процесу відрізняється крайнім ступенем його незалежності від довільної регуляції діяльності, домінуванням над нею. В даному разі мова йде про розвиток афектів, здатність яких нав’язувати людині певні дії іноді використовується як істотна ознака їхнього визначення: “Афект – це емоційний процес, що протікає стрімко і швидко, який може дати не підконтрольну свідомому вольовому контролю розрядку в дії”; “дія у стані афекту, тобто афективна дія, ніби виривається у людини, і не цілком регулюється нею” Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М., 1946. – С. 495.

Афект часто вступає в протиріччя з усією мотиваційною сферою особистості і її звичайною цілеспрямованою діяльністю, не дарма здатність афекту нав’язувати розв’язання ситуації отримала визнання в карному законодавстві, яке передбачує меншу відповідальність за соціально небезпечні дії, скоєні в стані афекту Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М., 1988. – С. 301. Однак в організації мотиваційної сфери виявлення афекту є, можна сказати, передбаченим, так як з біологічної точки зору він являє собою універсальну закріплену в еволюції “аварійну” реакцію на екстремальну ситуацію, яка не отримала розв’язання, а з боку мотиваційної регуляції означає повернення до інстинктивної поведінки у випадку, коли механізми онтогенетично розвинутої мотивації не здатні забезпечити більш досконалий її розв’язок Вилюнас В.К. Психологические механизмы биологической мотивации. – М., 1986. – С. 108.. Саме цим пояснюється визнання афекту, що свідчить про відсторонення інстанції суб’єкта від регуляції активності – гальмування інших психічних процесів, так зване звуження свідомості, гранична концентрація уваги на предметі афекту та ін. Особливо яскраво вони виявляються у випадку паталогічного афекту Калашник Я.М. Патологический аффект // Проблемы судебной психиатрии. – М., 1941. – С. 166.

Звичайно, усе розмаїття організації мотиваційної сфери не можна зводити до виділених видів проявів мотиваційних процесів. Однак ці три види презентують ключові моменти тієї повної динаміки, а часом і драматизму змагальності, в умовах якої вищі інстанції регуляції прагнуть впоратися з механізмами ситуативного розвитку мотивації і цілеспрямовано їх використовувати. Феноменологія невротичних симптомів Кемпинский А. Психопатология неврозов. – М., 1975. – С. 93. , сили “Я” Бассин Ф.В. О «силе Я» и «психологической защите» // Вопросы философии. – 1969. – № 2. – С. 29. значною мірою визначаються підсумками і успішністю цих прагнень.

Механізми мотиваційної фіксації

мотивація психологічна ситуаційна

Зміст і стан проблеми фіксації мотиваційних відносин можна передати наступними словами К.Д. Ушинського: “Признаючи, що в прагненні є необхідним пригадування один або декілька разів знаного нами почуття, ми повинні визнати, що відчування, як і уявлення, що вийшли з нашої свідомості, залишають в нас сліди, котрі потім відроджуються при згадуванні. Збереження в нас, несвідомо для нас самих цих слідів почуттів, як і слідів уявлень, є однаково таємничим і однаково не підлягає сумніву” Ушинский К.Д. Собрание сочинений. – М., 1950. – Т. 9. – С. 403.

Дійсно, сам по собі факт онтогенетичного розвитку мотивації, набуття і збереження предметами мотиваційного значення, котрого вони раніше не мали, свідчать про закономірність фіксації в деякій формі цього значення в досвіді індивіда, і в цьому сенсі здатність мотиваційної події залишати сліди не підлягає сумніву. Що ж стосується таємничості, то цей феномен не повно висвітлений і сьогодні. Це пов’язане передусім зі складністю диференціювання в процесах накопичення, збереження і відтворення досвіду власне мотиваційних і пізнавальних моментів Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1990. – С. 120. Як за формальними ознаками, так і за суттю фіксація в досвіді слідів мотиваційних впливів тісно пов’язана з процесами пам’яті і навчання. Багаті традиції експериментального вивчення цих процесів використовувалися, зокрема, для виявлення ролі, котру в них відіграють емоціонально-мотиваційні фактори. Згідно з однією з оглядових робіт “...емоційні фактори помітно впливають на пам’ять. Цей вплив проявляється не лише в обсязі відтворення заученого матеріалу, але позначається також і в його впізнанні і переучуванні, так само як і у відтворенні і впізнанні свого власного досвіду, часу реакції при асоціаціях і відтворенні, послідовності матеріалу при відтворенні, асоціативних реакціях, він проявляється в помилках відтворення, обмовках і т.п.” Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. – М., 1979. – С. 121.

Для посилення цього висновку можна додати, що в експериментальному вивченні пам’яті, особливо у випадку використання здатності людини до довільного запам’ятовування, можливий певний розрив між мотивацією цього процесу (навіщо запам’ятовується, наприклад, склади без певної системи) і його змістом (що саме запам’ятовується), який послаблює вплив на нього емоційно-мотиваційних факторів. В природному житті такий вплив виражений значно більше, так як в ньому з очевидних причин запам’ятовуватися (заучуватися) повинне передусім те, що має відношення до потреб і процесу їх задоволення (і в силу цього викликає емоції). Про це свідчать, зокрема, описані З. Фрейдом факти мотивованого забування, а також дослідження мимовільної пам’яті, в проявах якої мотиваційні фактори, визначаючи будову і характер активності, грають не лише важливу, а й головну роль Зейнгарник Б.В. Воспроизведение незавершённых и завершённых действий // Хрестоматия по общей психологии. – М., 1979. – С. 108.

Однак такого роду дослідження, показуючи безперечний і різноманітний вплив емоцій на запам’ятовування, збереження і відтворення зв’язаного з ними пізнавального змісту, являють собою досить невизначені дані про фіксації в досвіді індивіда самих емоцій, про те, чи актуалізується разом з відтворенням пізнавального матеріалу його мотиваційне значення. Це пояснюється перш за все відмінностями у можливості об’єктивного контролю в експериментах обох складових досліду: якщо збереження пізнавального матеріалу легко встановлюється на основі відтворення, то для висновків про збереження емоцій зазвичай доводиться використовувати значно менш надійні суб’єктивні звіти. Об’єктивні показники (мімічні, фізіологічні) дозволяють контролювати, як відомо, лише грубі, відносно виражені і тривалі емоційні стани.

Для прикладу можна розглянути конкретне ствердження піддослідного: “С. сильно перелякав мене хибним повідомленням про смерть мого сина, і з тих пір я уникаю його, хоча він хороша людина” Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения. – М., 1979. – Т. 2. – С. 157. . Які експериментальні процедури в даному випадку могли б допомогти відновити з точністю увесь комплекс пережитих піддослідним емоцій – переляк і відчай, потім радісне полегшення, і, нарешті, обурення джерелом такої страшної помилкової інформації – і тим більше визначити внесок кожної з них у формування підсумкової мотивації – не бачити людину, котру піддослідний, однак, вважає хорошою? Але це ще не всі ускладнення.

Очевидно, що запах квітки приємний не тому, що ми пам’ятаємо задоволення, яке цей запах колись допоміг відчути. Звичайно, людина, побачивши квітку здалеку, може передбачити задоволення, налаштуватися на нього, тобто деякий вплив минулого досвіду тут можливий, однак своїм головним складом емоційне сприйняття запаху відбувається кожного разу ніби знову, відносно незалежно. Але згідно когнітивістським уявленням подібним чином емоція виникає і в розглядуваному прикладі. За цими уявленнями має місце наступна послідовність подій: при побаченні людини піддослідному спочатку чисто пізнавально згадується історія з хибним повідомленням про смерть, а емоція виникає вторинно як реакція на цю згадку, на факт і джерело дезінформації.

Але в такому разі тут взагалі відсутнє “запам’ятовування” емоцій: пам’ять відтворює когнітивні факти, які, як і квітка викликають емоції відносно незалежно. Так це чи навпаки – спочатку виникають емоції а потім викликані ними згадки – визначити в кожному конкретному випадку складно, а в реальному струмені свідомості, на тлі багатьох образів, що чергуються, скоріш за все, і неможливо.

Взагалі, можна сказати, що найбільш запам’ятовується і, отже, найбільш значима для механізму мотиваційної фіксації подія, що має сильне емоційне забарвлення. Згідно з П.П. Блонським “можна вважати цілком обґрунтованим наступний висновок: довше за все запам’ятовується емоційно збуджувальна подія” Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения. – М., 1979. – Т. 2. – С. 149.

Однак існують дані, які не дозволяють абсолютизувати це положення. У дорослої людини інтенсивність емоцій не завжди є показником їх важливості, серйозності, що відображено, наприклад, у прислів’ї “Милі сваряться – лише тішаться”. Згідно з Д.В. Каширським емоції незалежно від їх сили, можуть в різній пропорції поєднувати ознаки “серйозних” і “ігрових” переживань Каширский Д.В. Мотивационно-потребностная сфера подростков с психологическими проблемами // Вопросы психологии. – 2002. – № 6. – С. 73. “Свари милих” належать до таких “напівсерйозних” емоцій, так як і переживання на сцені актора або юнацькі захоплення.

Ускладнення, аналогічні відзначеним, виникають і при спробі розглянути мотиваційну фіксацію по даним досліджень в області навчання Лишин О.В., Чернышева О.А., Ящук С.Л. Подросток в школе: система отношений, мотивация деятельности // Мир психологии. – 2001. – № 3. – С. 234. Швидкість і інші особливості виникнення нових мотиваційних відносин залежать від пізнавального відображення зв’язку між умовним і безумовних подразником. В тих випадках, коли зв’язок є очевидним, коли для його виявлення не потрібно виробітку нового вміння, навички, перцептивної дії, обумовлювання, тобто мотиваційне переключення і фіксація, здатне відбутися дуже швидко або одразу. Однак в більш складних випадках, в котрих нові мотиваційні відносини є сумарним результатом пізнавального виявлення зв’язку і переключення по цьому зв’язку мотивації, розрізнити обидва моменти навчання буває складно.

Використана література

1. Інтернет-ресурси