Курсовая работа: Методи психодіагностики рис особистості

Курсовая работа: Методи психодіагностики рис особистості

Реферат

Текст – 34 с., таблиці – 4, джерел – 29, додатків – 3.

Проведено теоретичний аналіз основних положень психології рис особистості в науковій літературі. Розглянуті основні підходи до вивчення проблеми психодіагностики рис особистості. Визначені методи дослідження особистості. Досліджені риси особистості в психології.

Описані підходи до діагностики рис особистості та проведені методики «Вивчення ригідності мислення», «Шкала самоповаги Розенберга», «Особова агресивність і конфліктність».

Терміни: Агресія, акцентуації характеру, властивості особистості,  здібності, інтереси, Особистість, потреби, психічні процеси, риси характеру, темперамент, фізичні якості.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ПРОБЛЕМІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ рис особистості

1.1.   Аналіз літератури за проблемою дослідження рис особистості у вітчизняній та зарубіжній літературі

1.2.   Методи дослідження особистості

1.3    Риси особистості  в психології

Висновки до розділу 1

Розділ 2. експериментально-психологічне дослідження особливостей рис особистості

2.1.   Обгрунтовування і характеристика методик дослідження рис особистості

2.2.   Висновки щодо отриманих результатів дослідження психодіагностики рис особистості

2.3.   Практичні рекомендації по розвитку особистісних якостей

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність дослідження: Термін “особистість” має різні значення. Наука про особистості – персонологія – це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких стратегій.

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Сучасна психологія особистості, будучи науковою дисципліною, трансформує умоглядні міркування про природу людини в концепції, що можуть бути підтверджені експериментально. Особистість – це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії.

Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях.

Особистість визначають:

·  неповторні фізичні якості,

·  психічні процеси,

·  темперамент,

·  риси характеру,

·  здібності,

·  її потреби,

·  інтереси.

Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення – значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу. Психодіагностика рис особистості - комплексний прикладний метод вивчення сутності особистості на основі закономірностей її проявів.

Об'єкт дослідження – риси особистості.

Предмет дослідження – методи психодіагностики рис особистості.

Ціль дослідження – підібрати методики та дослідити риси особистості.

Відповідно меті дослідження поставлені такі задачі:

1)  Розглянути основні підходи до вивчення проблеми психодіагностики рис особистості.

2)  Вивчити методи дослідження особистості.

3)  Дослідити риси особистості  в психології.

4)  Провести експериментально-психологічні дослідження рис особистості.

5)  Розробити практичні рекомендації по розвитку особистісних якостей.

Методи (методики) дослідження:

-  аналіз наукової літератури по проблемі дослідження;

-  спостереження;

-  бесіди;

-  психодіагностичні методи («Вивчення ригідності мислення», «Шкала самоповаги Розенберга», «Особова агресивність і конфліктність»);

-  методи обробки даних.

Розділ 1.    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ПРОБЛЕМІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ рис особистості

1.1.   Аналіз літератури за проблемою дослідження рис особистості у вітчизняній та зарубіжній літературі

Основними концепціями особистості, згідно класифікації Д.В. Ольшанського, є: [26, с. 162].

1. Теорія "дзеркального Я". В ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціально обумовленого "Я" людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії: вона дивитися на себе очами інших людей. Із стійких уявлень про людину і інших людей. формується і об'єктивна якість, яка і є особистістю.

2. Рольова теория. Її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись в процесі соціалізації в ті або інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різносторонність особистості визначається багатством "соціального репертуару" - різноманіттям соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.

3. Необіхевіоризм (от англ. Behavior - поведінка). Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результатом навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціально придатних відповідей на сукупність стимулів.

4. Теория соціальної установки. Згідно цієї теорії, особистість є результатом тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденної і постійної дії на індивіда. В процесі накопичення установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.

5. Концепция сукупності социогенних потреб і орієнтацій, які формуються суспільством. Згідно цієї концепції, особистість є змінною з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. В цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (в цілому), так і групові потреби і орієнтації, забезпечуючих варіабельність особистості.

До приведеної класифікації теорій особистості слід додати також теорію референтної групи. Автором терміну "референтна група" вважають американського соціолога Р. Хаймена, який під цим терміном розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім'ї до класу, нації). По тій ролі, яку референтна група грає у формуванні характеристик особистості і її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп. Перша - "компаративні" - це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе і інших. Друга група - "нормативна" - це реальний або уявний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.

До розглянутих теорій слід додати марксистську теорію особистості. Основними її принципами є:

1. Визнання залежність особистості від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльносних особливостей її соціалізації.

2. Виділення як головної характеристики особистості її місця в соціальній типології зумовлюється способом життя.

3. Уявлення про особистість як носія соціальних рис. Сутність особистості складає сукупність всіх суспільних відносин.

Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні і психологічні чинники. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. При народженні людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як віддзеркалення людиною суспільних відносин, що історично склалися, стану матеріальної і духовної культури, певного типу суспільних відносин. Звідси риси особистості обумовлені історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її приналежністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змісту праці. Соціальна структура суспільства відображається у відповідній типології особистості. Головними ознаками типології є природа суспільно-економічної формації, особливості культури суспільства.

Завершує огляд соціологічних теорій особистості розгляд диспозиційних теорії особистості, розроблених В. Ядовим. Головною характеристикою особистості тут признається її диспозиція, схильність особистості до певного сприйняття умов діяльності і певної поведінки в даних умовах. Диспозиції особистості утворюють своєрідну ієрархічно організовану систему.

Вершину ієрархії (вищі диспозиції) утворюють загальна спрямованість інтересів і система ціннісних орієнтацій як продукт дії загальних соціальних умов. Середній рівень (середні диспозиції) складає система узагальнених соціальних установок на багатоманітні соціальні об'єкти і ситуації. Найнижчий рівень (низькі диспозиції) утворюють ситуативні соціальні установки як готовність до оцінки і дії в конкретних умовах діяльності на мікросоціальному рівні.

Рівні диспозиції, взаємодіючи, характеризують соціальну поведінку особистості залежно від підсумкового стану її готовності до певного образу дій. При цьому найвищі диспозиції як стійкі, відповідні більш високій стабільності загальних соціальних умов діяльності особистості (вони відображають стійкі ознаки способу життя великих соціальних співтовариств, активно впливають на диспозиції (ситуативні соціальні установки) на відміну від вищих і середніх (узагальнених соціальних установок) є відносно самостійними. Це забезпечує гнучкість адаптації особистості до змінних умов діяльності при збереженні стійкої цілісності її вищих генеральних диспозицій. Отже, останні регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості, а диспозиції інших рівнів - поведінка в тій або іншій конкретній сфері діяльності, спрямованість вчинків згідно певних соціальних об'єктів і ситуацій. Відзначимо, що роль головної диспозиції бере на себе і (або ті) з них, яка найбільш відповідає даним умовам, меті діяльності і потребі, що актуалізується.

До них належать формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком спільності; вивчення закономірностей взаємозв'язків особстості та її взаємодії із суспільством, групою; проблеми регуляції й саморегуляції соціальної поведінки особистості та ін.

Г. Олпорт розділяв риси особистості на основні й інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є уродженими, генотипічними, а інструментальні оформлюють поведінку і формуються в процесі життя, тобто є фенотипічними утвореннями. Набір цих рис і складає ядро особистості.

Олпорт розробив не тільки свою теоретичну концепцію особистості, але і свої методи системного дослідження психіки людини. Для цієї мети він створює багатофакторні опитувальники. Найбільшу популярність набув опитувальник Міннесотського університету (ММРІ), що використовується в наш час для аналізу сумісності, профпридатності і т.д. Згодом Олпорт дійшов висновку, що інтерв'ю дає більше інформації і є більш надійним методом, ніж анкета, тому що дозволяє в ході бесіди змінювати питання, спостерігати за станом і реакцією обстежуваного. Чіткість критеріїв, наявність об'єктивних ключів для розшифровки, системність вигідно відрізняють усі розроблені Олпортом методи дослідження особистості від суб'єктивни проективних методик психоаналітичної школи.

Теорія Абрахама Маслоу (1908-1970), яку учений виробив до 50-х років XX ст., з'явилася на основі детального знайомства з основними психологічними концепціями, що існували в той період (як і сама ідея про необхідність формування третього шляху, третього психологічного напрямку, альтернативного психоаналізу і біхевіоризму).

Говорячи про необхідність формування нового підходу до розуміння психіки, Маслоу підкреслював, що він не відкидає старі підходи і старі школи, не є антибіхевіористом чи антипсихоаналітиком, але є антидоктринером, тобто виступає проти абсолютизації їхнього досвіду.

Одним найбільших недоліків психоаналізу, з його погляду, є не стільки прагнення принизити роль свідомості, скільки тенденція розглядати психічний розвиток з погляду адаптації організму до навколишнього середовища, прагнення до рівноваги із середовищем. Як і Олпорт, він вважав, що така рівновага є смертю для особистості. Рівновага, укорінення в середовищі негативно впливають на прагнення до самоактуалізації, що і робить людину особистістю.

Маслоу майже не проводив глобальних, великомасштабних експериментів, що характерні для американської психології, особливо для біхевіоризму. Його невеликі, пілотажні дослідження не стільки відшукували нові шляхи, скільки підтверджували те, до чого він прийшов у своїх теоретичних міркуваннях. Саме так він підійшов до дослідження «самоактуалізації» - одного з центральних понять своєї концепції гуманістичної психології.

На відміну від психоаналітиків, яких цікавила головним чином неадекватна поведінка, Маслоу вважав, що досліджувати людську природу необхідно, «вивчаючи її кращих представників, а не каталогізуючи труднощі і помилки середніх чи невротичних індивідуумів». Тільки так ми можемо зрозуміти межі людських можливостей, душевну природу людини, недостатньо повно і чітко представлену в інших, менш обдарованих людях. Дослідження привели його до думки про те, що існує визнана ієрархія потреб людини, що виглядає таким чином:

·  фізіологічні потреби - їжа, вода, сон і т.п.;

·  потреба в безпеці - стабільність, порядок;

·  потреба в любові і приналежності - родина, дружба;

·  потреба в повазі - самоповага, визнання; потреба в самоактуалізації - розвиток здібностей.

Одне зі слабких місць теорії Маслоу полягало в тім, що він стверджував: ці потреби знаходяться в раз і назавжди заданій твердій ієрархії і більш високі потреби (у самоповазі чи в самоактуалізації) виникають тільки після того, як задовольняються більш елементарні. Не тільки критики, але і послідовники Маслоу показали, що дуже часто потреба в самоактуалізації чи в самоповазі була домінуючою і визначала поведінку людини, незважаючи на те, що його фізіологічні потреби не були задоволені, а іноді і перешкоджали задоволенню цих потреб. Згодом і сам Маслоу відмовився від настільки твердої ієрархії, об'єднавши всі потреби в два класи: потреби нужди (дефіциту) і потреби розвитку (самоактуалізації).

Оцінюючи теорію Маслоу, необхідно відзначити, що він був навряд чи не першим психологом, що звернув увагу не тільки на , відхилення, труднощі і негативні сторони особистості. Одним з перших він досліджував досягнення особистого досвіду, розкрив шляхи для саморозвитку і самовдосконалення будь-якої людини.

Карл Роджерс (1902-1987) захопився психологією і роботою практикуючого психолога в Центрі допомоги дітям, яка дала йому цікавий матеріал, який він узагальнив у своїй першій книзі «Клінічна робота з проблемними дітьми» (1939). Книга мала успіх, і Роджерса запросили на посаду професора в університет Огайо. Так почалася його академічна діяльність. У 1957 р. він пише книгу «Воля учитися», у якій відстоює право студентів на самостійність у їхній навчальній діяльності. Однак конфлікт з адміністрацією, яка вважала, що професор надає занадто багато волі своїм студентам, призвів до того, що Роджерс пішов з державних університетів і організував Центр для вивчення особистості - вільне об'єднання представників терапевтичних професій, у якому і.працював до кінця життя.

У своїй теорії особистості Роджерс розгорнув визначену систему понять, у якій люди можуть створювати і змінювати свої уявлення про себе, про своїх близьких. У цій системі розгортається і терапія, що допомагає людині змінити себе і свої відносини з іншими. Як і для інших представників гуманістичної психології, ідея цінності й унікальності людської особистості є центральною для Роджерса. Він вважає, що той досвід, який з'являється в людини в процесі життя і який він називав «феноменальним полем», індивідуальний та унікальний. Цей світ, створюваний людиною, може збігатися чи не збігатися з реальною дійсністю, тому що не всі предмети, що входять у оточення, усвідомлюються суб'єктом. Ступінь тотожності цього поля реальній дійсності Роджерс називав конгруентністю. Високий ступінь конгруентності означає: те, що людина повідомляє іншим, те, що відбувається навколо, і те, що вона усвідомлює і що відбувається, більш-менш збігаються між собою. Порушення конгруентності призводить до зростання напруги, тривожності й у кінцевому рахунку до невротизації особистості. До невротизації призводить і відхід від своєї індивідуальності, відмова від самоактуалізаціїї, яку Роджерс, як і Маслоу, вважав однією з найважливіших потреб особистості.

Говорячи про структуру, Я.Роджерс особливе значення надавав самооцінці, у якій виражається сутність людини, її самість. Роджерс наполягав на тому, що самооцінка повинна бути не тільки адекватною, але і гнучкою, мінливою залежно від ситуації.

У Роджерса, відповідно, був свій особливий підхід до психокорекції. Він виходив з того, що психотерапевт повинен не нав'язувати свою думку пацієнту, а підводити його до правильного рішення, яке останній приймає самостійно. У процесі терапії пацієнт учиться більше довіряти собі, своїй інтуїції, своїм відчуттям і спонуканням. Починаючи краще розуміти себе, він краще розуміє інших. У результаті і відбувається те «осяяння», що допомагає перебудувати свою самооцінку, «переструктурувати гештальт», як говорить Роджерс. Це підвищує конгруентність і дає можливість прийняти себе і оточуючих, знижує тривожність і напругу. Терапія відбувається як зустріч терапевта з клієнтом; у груповій терапії - як зустріч терапевта і кількох клієнтів. Створені Роджерсом «енка-унтер-групи», чи групи зустрічі, є однією із найбільш розповсюджених у наш час технологій психокорекції і навчання.

1.2.  Методи дослідження особистості

Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості.

Формою і умовам проведення розрізняються методи:

1)  експериментальні і неекспериментальні;

2)   лабораторні і клінічні;

3)   прямі і непрямі;

4)   дослідницькі і обслідницькі (психодіагностичні) [19, 218].

Диференціація методів дослідження особистості за змістом визначається принципами інтерпретації предмету психології особистості. Залежно від домінуючого аспекту розгляду виділяються методи дослідження особистості:

1)      як індивідуальності;

2)      як суб'єкта соціальної діяльності і системи міжособових відносин;

3)      як ідеальну представленість в інших людях.

Відповідно першому аспекту виділяються суб'єктна і об'єктна орієнтація в побудові методів. Суб'єктна орієнтація представлена проективними і психосемантичними методиками, направленими на характеристику основних складових індивідуальної свідомості — змісту і значень. Об'єктна орієнтація, що витікає в основному з теорії рис особистості, представлена особовими опитувальниками, шкалами міжособового сприйняття, прийомами оцінки розвитку інтелектуальних якостей і навчення індивіда, сукупністю ряду прийомів оцінки психофізіологічних параметрів індивіда.

Єдність суб'єктних і об'єктних дослідницьких орієнтацій досягається в рамках діяльністного трактування особистості, який витікає з взаємозв'язку стабільного і динамічного в свідомості і діяльності:

1)  генетичні методи вивчення особистості, що формується

2)  методи дослідження установок і диспозицій особистості, надситуативної активності, рівня домагань і ін.

В психології показано, що дані, отримані при дослідженні особистості як індивідуальності, не можна безпосередньо перенести на характеристики особистості як суб'єкта міжособових відносин: індивідуально-типове виступає істотно по-різному залежно від рівня розвитку тієї спільності, в якій інтегрована особистість.

В другому аспекті, у зв'язку з цим, використовуються соціально-психологічні методи дослідження особистості в групах: соціометрія, референтометрія, прийоми вивчення рольової поведінки і ін.

В третьому аспекті побудова і використовування методів дослідження особистості виступає як всередині, так і за межами міжіндивідуальної взаємодії (ідеальна продолженість суб'єкта в інших людях — персоналізація) і ін.

В рамках цієї орієнтації складається особливий принцип дослідження особистості: метод відображеної суб’єктності — аналіз особистості індивіда через його представленість в життєдіяльності інших людей, в їх мотиваціях і ін.

В психоаналізі разом з традиційними використовуються власні методи, основні з яких: метод асоціативний, метод аналізу снів, метод аналізу помилок, методи социометричні, методи психоісторичні.

Стандартизований метод дослідження особистість (СМДО) створений на основі особового багатофазного опитувальника з урахуванням орієнтація на дослідження психічної норми. Включає як повний, так і скорочений варіанти; порівняно з опитувальником, змінений як зміст, так і назви базисних шкал, що носили раніше клінічний характер:

1)  надконтроль;

2)   песимізм;

3) емоційна лабільність;

3)  імпульсивність;

4)   ригідність;

5)   тривожність;

6)   оригінальність;

5)   оптимістичність [19, 219].

Тим самим отримана можливість не тільки виявлення індивідуальних властивостей особистості в нормі і патології, не і фіксації тієї області надмірно виражених рис вдачі, що знаходяться на межі нормального і психопатичного розвитку, — акцентуації характеру.

Широко поширений в різних сферах психологічних досліджень, метод з високою достовірністю виявляє індивідуально-особові особливості, тип реагування на стрес, спрямованість і спонукальну силу мотивації, захисні і компенсаторні механізми і цілий ряд інших властивостей особистості. Математична база формальних показників методики сприяє її успішному застосуванню у сфері комп'ютерної психодіагностики.

1.3.   Риси особистості  в психології

Риси особистості — стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. Їх обов'язкові властивості:

1)      ступінь вираженості у різних людей;

2)      трансситуативність — виявляемість в будь-яких ситуаціях;

3)      потенційна вимірність — доступність вимірюванню за допомогою спеціально розроблених опитувальників і тестів

В експериментальній психології особистості  якнайповніші досліджені такі особові риси, як екстраверсія — інтроверсія, тривожність, ригідність, імпульсивність [19, 589].

Рису особистості слід розуміти як стійку схильність (диспозицію) до певної поведінки, що склалася або через наявність певних потреб, мотивів або інтересів, або через наявність певних схильностей (установок, звичок) — стильових особливостей поведінки. Таким чином, один і той же поведінковий прояв в одному випадку може бути результатом впливу мотиваційної риси, в іншому — результатом впливу стильової риси, в третьому — результатом їх сумісного злагодженого впливу.

Розглянемо, наприклад, таку рису, як «замкнутість». Вона може бути результатом потреби в «самоті», в прагненні людини побути одній і «з самим собою». А може бути, вона виникає як наслідок відсутності комунікабельності (товариськості) — стильової риси, обумовлюючої трудності в спілкуванні, встановленні контакту з малознайомими людьми.

В другому випадку дитина може щиро бажати спілкуватися, але її стильові особливості заважають їй в цьому. Таким чином, по одному-єдиному вчинку (поведінковому симптому) ми явно не можемо судити про те, якого роду риса визначила цей вчинок — мотиваційна або стильова.

Це тим більше неможливо, коли ми маємо справу не стільки з поведінкою, обумовленою зовнішніми стимулами, скільки з повнокровною психічною діяльністю, спонтанною активністю людини, обумовленою безліччю різних внутрішніх чинників [13, 68].

Висновки до розділу 1

Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості. Єдність суб'єктних і об'єктних дослідницьких орієнтацій досягається в рамках діяльносного трактування особистості, яке витікає з взаємозв'язку стабільного і динамічного в свідомості і діяльності.

Риси особистості — стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. В експериментальній психології особистість якнайповніші досліджені такі особові риси, як екстраверсія — інтроверсія, тривожність, ригідність, імпульсивність.

Психодіагностика — це область психологічної науки і одночасно найважливіша форма психологічної практики, яка пов'язана з розробкою і використовуванням різноманітних методів розпізнавання індивідуальних психологічних особливостей людини. Психодіагностику слід вважати найважливішим засобом забезпечення так званого «зворотного зв'язку» — засобом інформаційного забезпечення будь-якої педагогічної дії.

В психології психодіагностика служить своєрідним мостом між наукою і практикою: наукою про індивідуальні психологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикою постановки психологічного діагнозу.

Розділ 2. експериментально-психологічне дослідження особливостей рис особистості

2.1.   Обгрунтовування і характеристика методик дослідження рис особистості

Методика «Вивчення ригідності мислення»

Шкали: ригідність мислення

Призначення тесту

Ригідність – це інертність, негнучкість мислення, коли необхідно перемкнутися на новий спосіб вирішення задачі. Інертність мислення і пов'язана з нею тенденція до переваги репродуктивного, до уникнення ситуацій, в яких потрібно шукати нові рішення – важливий діагностичний показник і для визначення типологічних особливостей нервової системи (інертність нервової системи), і для діагностики особливостей розумового розвитку дитини.

Дана методика годиться для школярів, починаючи з першого класу, і може використовуватися як індивідуально, так і в групі. Експериментальний матеріал складають 10 простих арифметичних задач. Випробовувані письмово вирішують задачі, починаючи з першої.

Інструкція до тесту Перед виконанням завдання педагог звертається до дітей із словами: «На бланку є десять задач, для вирішення яких вимагається виконати елементарні арифметичні операції. Безпосередньо на бланку записуйте застосовані вами послідовно для вирішення кожної задачі (від 1 до 10). Час рішення обмежений».

Тест

1. Дано три судини – 37, 21 і 3 л. Як відміряти рівно 10 л води?

2. Дано три судини – 37, 24 і 2 л. Як відміряти рівно 9 л води?

3. Дано три судини – 39, 22 і 2 л. Як відміряти рівно 13 л води?

4. Дано три судини – 38, 25 і 2 л. Як відміряти рівно 9 л води?

5. Дано три судини – 29, 14 і 2 л. Як відміряти рівно 11 л води?

6. Дано три судини – 28, 14 і 2 л. Як відміряти рівно 10 л води?

7. Дано три судини – 26, 10 і 3 л. Як відміряти рівно 10 л води?

8. Дано три судини – 27, 12 і 3 л. Як відміряти рівно 9 л води?

9. Дано три судини – 30, 12 і 3 л. Як відміряти рівно 15 л води?

10. Дано три судини – 28, 7 і 5 л. Як відміряти рівно 12 л води?

Обробка і інтерпретація результатів тесту

Задачі 1-5 можуть бути вирішені тільки шляхом послідовного віднімання обох менших чисел з більшого. Наприклад: 37 – 21 – 3 – 3 = 10 (перша задача) або 37 – 24 – 2 – 2 = 9 (друга задача) і ін. Вони мають тільки одне рішення (тобто рішення їх завжди раціонально).

Критерієм же раціональності рішення задач 6-10 є використовування мінімального числа арифметичних дій – двох, одної або жодної (тобто відразу дається відповідь).

Ці задачі можуть бути вирішені яким-небудь іншим, більш простим способом.

Задача 6 може бути вирішений так: 14 – 2 – 2 = 10.

Рішення задачі 7 взагалі не вимагає обчислень, оскільки для того, щоб відміряти 10 л води, достатньо скористатися наявною судиною в 10 л.

Задача 8 допускає і таке рішення: 12-3 = 9.

Задача 9 може бути вирішена і шляхом складання: 12 + 3 = 15.

І, нарешті, задача 10 допускає тільки одне, але інше рішення: 7 + 5 = 12.

Шкала самоповаги Розенберга

Шкали: самоповага

Призначення тесту

Діагностика рівня самоповаги випробовуваного.

Опис тесту

Опитувальник створювався і використовувався як одновимірний, хоча, проведений пізніше, аналіз чинника виявив два незалежні фактори: самоприниження і самоповага.

Самоповага існує і у відсутність самоприниження, і разом з ним, в останньому випадку вона виступає в захисній функції. Опитувальник має добру надійність і конструктивну валідність.

Показники по опитувальнику пов'язані з депресивним станом, тривожністю і психосоматичними симптомами, активністю в спілкуванні, лідерством, відчуттям міжособової безпеки, відношенням до випробовуваного його батьків.

Інструкція до тесту

Визначте, наскільки ви згодні або не згодні з приведеними нижче твердженнями, використовуючи для цього наступну шкалу:

a) – повністю згоден;

b) – згоден;

c) – не згоден;

d) – абсолютно не згоден.

Тест

1. Я відчуваю, що я гідна людина, принаймні, не менше, ніж інші.

2. Я завжди схильний відчувати себе невдахою.

3. Мені здається, у мене є ряд добрих якостей.

4. Я здатний дещо робити не гірше, ніж більшість.

5. Мені здається, що мені особливо нічим гордитися.

6. Я до себе добре відношуся.

7. В цілому я задоволений собою.

8. Мені б хотілося більше поважати себе.

9. Іноді я ясно відчуваю свою даремність.

10. Іноді я думаю, що я у всьому нехороший.

Обробка і інтерпретація результатів тесту

№       Варіанти відповідей

         а       b       з       d

1       4       3       2       1

2       1       2       3       4

3       4       3       2       1

4       4       3       2       1

5       1       2       3       4

6       4       3       2       1

7       4       3       2       1

8       1       2       3       4

9       1       2       3       4

10   1       2       3       4

За кожну відповідь випробовуваного нараховуються бали відповідно до ключа.

Рівень самоповаги рівний сумі балів, отриманій випробовуваним.

Методика «Особова агресивність і конфліктність»

Шкали: запальність, наступательність, образливість, непоступливість, компромісність, мстивість, нетерпимість до думки інших, підозрілість; позитивна агресивність, негативна агресивність, конфліктність

Призначення тесту

Методика призначена для виявлення схильності суб'єкта до конфліктності і агресивності як особових характеристик.

Інструкція до тесту

Вам пропонується ряд тверджень. При згоді з твердженням в карті опитування у відповідному квадратику поставте знак «+» («Так»), при незгоді – знак «-» («Ні»).

Тест

1. Я легко гарячуся, але швидко заспокоююся.

2. В суперечках я завжди прагну захопити ініціативу.

3. Мені частіше за все не віддають належне за мої справи.

4. Якщо мене не попросять по-хорошому, я не поступлюся.

5. Я прагну робити все, щоб уникнути напруженості у відносинах.

6. Якщо по відношенню до мене поступають несправедливо, то я про себе накликаю кривднику всякі нещастя.

7. Я часто злюся, коли мені заперечують.

8. Я думаю, що за моєю спиною про мене говорять погано.

9. Я набагато більше дратівливий, ніж здається.

10. Думка, що напад – кращий захист, правильна.

11. Обставини майже завжди сприятливіше складаються для інших, ніж для мене.

12. Якщо мені не подобається встановлене правило, я стараюся його не виконувати.

13. Я прагну знайти таке рішення спірного питання, яке задовольнило б всіх.

14. Я вважаю, що добро ефективніше помсти.

15. Кожна людина має право на свою думку.

16. Я вірю в чесність намірів більшості людей.

17. Мене охоплює лють, коли наді мною насміхаються.

18. В суперечці я часто перебиваю співбесідника, нав'язуючи йому мою точку зору.

19. Я часто ображаюся на зауваження інших, навіть якщо і розумію, що вони справедливі.

20. Якщо хтось корчить з себе важливу персону, я завжди поступаю йому наперекір.

21. Я пропоную, як правило, середню позицію.

22. Я вважаю, що гасло з мультфільму «Зуб за зуб, хвіст за хвіст» справедливий.

23. Якщо я все обдумав, то я не потребую порад інших.

24. З людьми, які зі мною люб'язніше, ніж я міг чекати, я тримаюся насторожено.

25. Якщо хтось виводить мене з себе, я не звертаю на це уваги.

26. Я вважаю нетактовним не давати висловитися в суперечці іншій стороні.

27. Мене ображає відсутність уваги з боку оточуючих.

28. Я не люблю піддаватися в грі навіть з дітьми.

29. В суперечці я прагну знайти те, що влаштує обидві сторони.

30. Я поважаю людей, які не пам'ятають зла.

31. Твердження: «Розум – добре, а два – краще» – справедливо.

32. Твердження: Не «обдуриш – не проживеш» теж справедливо.

33. У мене ніколи не буває спалахів гніву.

34. Я можу уважно і до кінця вислухати аргументи того, хто сперечається зі мною.

35. Я завжди ображаюся, якщо серед нагороджених за справу, в якій я брав участь, немає мене.

36. Якщо в черзі хтось намагається довести, що він стоїть попереду мене, я йому не поступаюся.

37. Я прагну уникати загострення відносин.

38. Часто я уявляю ті покарання, які могли б обрушитися на моїх кривдників.

39. Я не вважаю, що я дурніше інших, тому їх думка мені не указ.

40. Я засуджую недовірливих людей.

41. Я завжди спокійно реагую на критику, навіть якщо вона здається мені несправедливою.

42. Я завжди переконано відстоюю свою правоту.

43. Я не ображаюся на жарти друзів, навіть якщо вони злі.

44. Іноді я надаю можливість іншим узяти на себе відповідальність за рішення важливого для всіх питання.

45. Я прагну переконати іншого прийти до компромісу.

46. Я вірю, що за зло можна відплатити добром, і дію відповідно до цього.

47. Я часто звертаюся до колег, щоб взнати їх думку.

48. Якщо мене хвалять, значить, цим людям від мене щось потрібне.

49. В конфліктній ситуації я добре володію собою.

50. Мої близькі часто ображаються на мене за те, що в розмові з ними я ним рота не даю розкрити.

51. Мене не чіпає, якщо при похвалі за загальну роботу не згадується моє ім'я.

52. Ведучи переговори із старшим за посадою, я стараюся йому не заперечувати.

53. В вирішенні будь-якої проблеми я віддаю перевагу золотій середині.

54. У мене негативне відношення до мстивих людей.

55. Я не думаю, що керівник повинен рахуватися з думкою підлеглих, адже відповідати за все йому.

56. Я часто боюся каверзи з боку інших людей.

57. Мене не обурює, коли люди штовхають мене на вулиці або в транспорті.

58. Коли я розмовляю з кимось, мене так і підмиває швидше висловити свою думку.

59. Іноді я відчуваю, що життя поступає зі мною несправедливо.

60. Я завжди прагну вийти з вагону раніше інших.

61. Навряд чи можна знайти таке рішення, яке б всіх задовольнило.

62. Жодна образа не повинна залишатися безкарною.

63. Я не люблю, коли інші лізуть до мене з порадами.

64. Я підозрюю, що багато хто підтримує зі мною знайомство з користі.

65. Я не умію стримуватися, коли мені незаслужено дорікають.

66. При грі в шахи або настільний теніс я більше люблю атакувати, ніж захищатися.

67. У мене викликають жаль надмірно образливі люди.

68. Для мене не має великого значення, чия точка зору в суперечці виявиться правильною – моя або чужа.

69. Компроміс не завжди є кращим дозволом суперечки.

70. Я не заспокоююся до тих пір, поки не помщуся кривднику.

71. Я вважаю, що краще порадитися з іншими, ніж ухвалювати рішення одному.

72. Я сумніваюся в щирості слів більшості людей.

73. Звичайно мене важко вивести з себе.

74. Якщо я бачу недоліки у інших, я не соромлюся їх критикувати.

75. Я не бачу нічого образливого в тому, що мені говорять про мої недоліки.

76. Будь я на базарі продавцем, я не став би поступатися в ціні за свій товар.

77. Піти на компроміс – значить показати свою слабкість.

78. Чи справедлива думка, що якщо тебе ударили по одній щоці, то треба підставити і іншу?

79. Я не відчуваю себе ущемленим, якщо думка іншого виявляється більш правильною.

80. Я ніколи не підозрюю людей в нечесності.

Обробка і інтерпретація результатів тесту

Ключ до тесту

Запальність

• Відповіді «Так» по позиціях: 1, 9, 17, 65;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 25, 33, 41, 49, 57, 73.

Напористість, наступательність

• Відповіді «Так» по позиціях: 2, 10, 18, 42, 50, 58, 66, 74;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 26, 34.

Образливість

• Відповіді «Так» по позиціях: 3, 11, 19, 27, 35, 59;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 43, 51, 67, 75.

Непоступливість

• Відповіді «Так» по позиціях: 4, 12, 20, 28, 36, 60, 76;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 44, 52, 68.

Безкомпромісність

• Відповіді «Так» по позиціях: 5, 13, 21, 29, 37, 45, 53;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 61, 69, 77

Мстивість

• Відповіді «Так» по позиціях: 6, 22, 38, 62, 70;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 14, 30, 46, 54, 78.

Нетерпимість до думки інших

• Відповіді «Так» по позиціях: 7, 23, 39, 55, 63;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 15, 31, 47, 71, 79.

Підозрілість

• Відповіді «Так» по позиціях: 8, 24, 32, 48, 56, 64, 72;

• Відповіді «Ні» по позиціях: 16, 40, 80.

Сума балів по шкалах «наступательність (напористість)» і «непоступливість» дає сумарний показник позитивної агресивності суб'єкта.

Сума балів, набрана по шкалах «нетерпимість до думки інших» і «мстивість», дає показник негативної агресивності суб'єкта.

Сума балів по шкалах «безкомпромісність», «запальність», «образливість», «підозрілість» дає узагальнений показник конфліктності.

Обробка результатів тесту

За кожну відповідь «Так» чи «Ні» відповідно до ключа до кожної шкали нараховується 1 бал. По кожній шкалі випробовувані можуть набрати від 0 до 10 балів.

2.2.   Висновки щодо отриманих результатів дослідження психодіагностики рис особистості

Спочатку доцільно розглянури вибірку респондентів. Результати дослідження вібірки викладемо в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Характеристика вибірки респондентної групи

Перша методика за якою буде проведене дослідження рис особистості це методика «Вивчення ригідності мислення». Результати дослідження приведені в таблиці 2.2, протоколи дослідження надані в Додатку А.

Таблиця 2.2

Інтегровані рузельтати після проведення дослідження за методикою «Вивчення ригідності мислення»

Продовження таблиці 2.2

Після проведення дослідження за методикою «Вивчення ригідності мислення» всі респонденти показали достатній рівень гнучкості мислення.

Друга  методика за якою буде проведене дослідження рис особистості це методика «Шкала самоповаги Розенберга». Результати дослідження приведені в таблиці 2.3, протоколи дослідження надані в Додатку Б.

Таблиця 2.3

Інтегровані рузельтати після проведення дослідження за методикою «Шкала самоповаги Розенберга»

Після проведення дослідження за методикою «Шкала самоповаги Розенберга» всі респонденти показали достатньо виской рівень самоповаги.

Третя методика за якою буде проведене дослідження рис особистості це методика «Особова агресивність і конфліктність». Результати дослідження приведені в таблиці 2.4, протоколи дослідження надані в Додатку В.

Таблиця 2.4

Інтегровані рузельтати після проведення дослідження за методикою «Особова агресивність і конфліктність»

Після проведення методики «Особова агресивність і конфліктність» можна зробити загальний висновок, ніхто з респонденті не виявив повищених показників негативних проявів таких як «показник негативної агресивності» та «загальний показник конфліктності» всі респонденти показали середній рівень за цими показниками.

2.3.   Практичні рекомендації по розвитку особистісних якостей

психодіагностика риси особистість

Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини — потребою в самоутвердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, затвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власній думці.

Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Самооцінка може бути оптимальною і неоптимальною. При оптимальній, адекватній самооцінці особистість правильно співвідносить свої можливості і здібності, достатньо критично відноситься до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі і успіхи, прагне ставити перед собою досяжну мету, яка можна здійснити на ділі. До оцінки досягнутого вона підходить не тільки з своїми мірками, але і прагне передбачати, як до цього віднесуться інші люди: товариші і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без дуже великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є якнайкращою для конкретних умов і ситуацій. До оптимальної відносяться самооцінки «високого рівня» і вище середнього рівня» (особистість заслужено цінує, поважає себе, задовола собою), а також «середній рівень» (людина поважає себе, але знає свої слабі сторони і прагне самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною — надмірно завищеною або заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки виникає неправильне уявлення про себе, своєї особистості і можливостей, яка ідеалізується, своєї цінності для оточуючих, для загальної справи. В таких випадках людина йде на ігнорування невдач ради збереження звичайної високої оцінки самої себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» всього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, відношення до неї стає неадекватним — чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів діяльності — як несправедливо занижена. Неуспіх предстає як наслідок чиїхсь підступів або обставин, що несприятливо склалися, жодною мірою не залежних від дій самого студента.

Особистість із завищеною неадекватною самооцінкою не бажає визнавати, що все це — слідство власних помилок, лінощів, браку знань, здібностей або неправильної поведінки. Виникає важкий емоційний стан — афект неадекватності, головною причиною якого є стійкість стереотипу завищеної оцінки своєї особистості. Якщо ж висока самооцінка пластична, міняється відповідно реальному стану справ — збільшується при успіху до знижується при невдачі, то це може сприяти розвитку особистості, оскільки їй доводиться прикладати максимум зусиль для досягнення поставленої мети, розвивати свої здібності і волю [27, 282].

Самооцінка може бути і заниженою, тобто нижче за реальні можливості. Звичайно це приводить до невпевненості в собі, боязкості і відсутності дерзань, неможливості реалізувати свої здібності. Такі особистості не ставлять перед собою серйозних цілей, обмежуються рішенням буденних задач, дуже критичні до себе.

Дуже висока або дуже низька самооцінка порушують процес самоврядування, спотворюють самоконтроль. Особливо це помітно в спілкуванні, де особистості із завищеною і заниженою самооцінкою виступають причиною конфліктів. При завищеній самооцінці конфлікти виникають через зневажливе відношення до інших людей і неуважного поводження з ними, дуже різких і необгрунтованих висловів на їх адресу, нетерпимості до чужої думки, прояву зарозумілості і зарозумілості. Низька критичність до себе заважає їм навіть помічати, як вони кривдили інших зарозумілістю і незаперечністю думок.

При заниженій самооцінці конфлікти можуть виникати через надмірну критичність  людей. Вони дуже вимогливі до себе і ще більш вимогливі до інших, не прощають жодного промаху або помилки, схильні постійно підкреслювати недоліки інших. І хоча це робиться з якнайкращих спонук, все ж таки стає причиною конфліктів внаслідок того, що трохи можуть терпіти систематичне «пиління». Коли в тобі бачать тільки погане і постійно указують на це, то виникає неприязнь до джерела таких оцінок, думок і дій.

Вище згадувалося про афект неадекватності. Цей психічний стан виникає як спроба особистості із завищеною самооцінкою захистити себе від реальних обставин і зберегти звичайну самооцінку. На жаль, це приводить до порушення відносин з іншими людьми. Переживання образи і несправедливості дозволяє відчувати себе добре, залишатися на належній висоті у власних очах, вважати себе потерпілим або скривдженим. Це прославляє людину в її власних очах і виключає незадоволеність собою.

Потреба в завищеній самооцінці задовольняється, і відпадає необхідність змінити її, тобто упритул зайнятися саме управлінням. Це не кращий спосіб поведінки, і слабкість подібної позиції виявляється негайно або через деякий час. Неминуче виникають конфлікти з людьми, які мають інші уявлення про цього студента, його здібності, можливості і цінність для суспільства. Афект неадекватності — це психологічний захист, він є тимчасовою мірою, оскільки не вирішує основної задачі, а саме — радикальної зміни неоптимальної самооцінки, виступаючою причиною виникнення несприятливих міжособових відносин. Психологічний захист годиться як прийом, як засіб рішення найпростішої задачі, але не підходить для просування до головного, стратегічної мети, розрахованої на все життя.

Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки оточуючих і, ставши стійкою, міняється дуже поволі, то змінити її можна, змінивши відношення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх оточуючих людей. Особливо важливо допомогти підняти неадекватно занижену самооцінку, допомогти повірити у себе, в свої можливості, в свою цінність [27, 283].

Оскільки кожна людина прагне позитивного образу «Я», низька самоповага переживається як неприємний стан, а ухвалення себе асоціюється із звільненням від травмуючих переживань. Це спонукає людей поступати так, щоб зменшувати суб'єктивну вірогідність самознищення і підвищувати суб'єктивну вірогідність ухвалення себе. Люди, сильніше інших страждаючі від самоприниження, відчувають потребу в тому, щоб своєю поведінкою змінити цей стан. Тому людей, в цілому приймаючих себе, завжди значно більше, ніж запобігаючих собі, схильних до самоприниження.

Висновки до розділу 2

Для дослідження рис особистості було обрані наступні методики: «Вивчення ригідності мислення», «Шкала самоповаги Розенберга» та «Особова агресивність і конфліктність». Після проведення дослідження були сформовані практичні рекомендації щодо формування рис особистості.

По проведенню методик дослідження були отримані наступні результати:

«Вивчення ригідності мислення»: після проведення дослідження за методикою всі респонденти показали достатній рівень гнучкості мислення.

«Шкала самоповаги Розенберга»: після проведення дослідження за методикою всі респонденти показали достатньо виской рівень самоповаги.

«Особова агресивність і конфліктність»: після проведення методики можна зробити загальний висновок, ніхто з респонденті не виявив повищених показників негативних проявів таких як «показник негативної агресивності» та «загальний показник конфліктності» всі респонденти показали середній рівень за цими показниками.

Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини — потребою в самоутвердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, затвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власній думці.

Висновки

Для дослідження проблем рис особистості психологія використовує ряд соціологічних категорій, наприклад, структура особистості, соціальна активність, адаптація, соціалізація, норми, інтереси, мотиви, проблеми, ціннісні орієнтації, установки, поведінка, діяльність, типи особистості. Однією з найважливіших серед них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність.

У сучасній психології намітилося кілька підходів до дослідження структури рис особистості. Один з них можна визначити як “культурологічний” (або культурно-діяльнісний). Найважливішими компонентами структури особистості згідно з таким підходом є пам'ять, культура і діяльність. Пам'ять розуміється як система знань, що їх особистість засвоїла, інтегрувала в процесі життєвого шляху. Пережита реальна дійсність відбита в пам'яті у вигляді як наукових, так і щоденних знань. Ті й інші оформлені залежно від характеру цілей, який добивається особистість.

Культура особистості розглядається як сукупність соціальних норм і цінностей, практичної діяльності.

Діяльність розуміється як взаємодія людини з навколишньою природою з метою реалізації своїх потреб та інтересів.

Наступний підхід позначається як нормативний. Його сутність полягає у виділенні сукупності найважливіших рис ідеальної особистості, до досягнення яких слід прагнути. Такими нормативними елементами структури особистості є світогляд, духовне багатство, моральність. Такі нормативні структури мали “особистості комуністичного типу”, “всебічно розвинені особистості” та ін. Проте такі підходи малопридатні для реальної виховної роботи.

І, нарешті, функціональний підхід, сутність якого полягає у виділенні тих якостей структурних елементів рис особистості, якими вона наділена як реальних суб'єкт життєдіяльності. Такими елементами, завдяки яким особистість функціонує в оточуючому світі, є соціальний статус, соціальна роль і спрямованість особистості.

Під соціальним статусом особистості в психології розуміють її співвідносне положення в суспільній структурі. Вживання поняття “соціальний статус” у психологічному розумінні пов'язують з англійським істориком С. Мейном, а розвиток соціологічних теорій соціального статусу – з іменами Р. Лінтона, Ф. Мерілла.

У західній соціології соціальний статус визначає положення особистості в суспільстві згідно з віком, статтю, походженням, добробутом, професією, освітою, сімейним станом.

Усі теорії соціального статусу визнають виконання індивідом, що займає статус, певної соціальної ролі. Під соціальною роллю, як правило, розуміють нормативний взірець поведінки індивіда згідно з соціальною позицією, яку він займає, і виконання ним відповідних функцій. Із соціальною роллю звичайно пов'язують певні права та обов'язки індивіда. Зазначимо, що ступінь реалізації ролей залежить не лише від їх змісту. а й від можливостей і якостей самого індивіда. У разі невідповідності між роллю і набором якостей особистості може виникнути соціальний конфлікт. Причиною цього конфлікту може бути також невідповідність рольових вимог одночасно виконуваних індивідом ролей.

Не слід забувати. стверджує Я. Щепанський, що “з точки зору загальної теорії поведінки індивіда і поведінки спільноти біологічні, а особливо біопсихічні, рушійні елементи особистості та їх психологічні механізми важливі, і соціолог не може нехтувати знанням їх”. [43, 66].

Список використаної літератури       39

1.  Абрамова Г.С. Практическая психология / Г.С.Абрамова - Екатеринбург: Деловая книга, 1998. - 368с.

2.  Андрющук А.О. Реалізація на персональному комп'ютері визначення "Коефіцієнту інтелекту" за Г. Айзенком / А.О. Андрющук, Б.І. Горбачов; Східноукр. держ. ун-т.- Луганськ: Східноукр. держ. ун-т, 1998.- 57с.

3.  Бурлачук Л.Ф., [словарь-справочник по психодиагностике] / Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов – СПб.: Питер, 2001. – 528 с.

4.  Вереина Л.В. Практикум по психодиагностике: [учебное пособие ] / Л.В. Вереина, С.В. Баранова – Луганск: Изд-во ВНУ им. В.Даля, 2002. – 184 с.

5.  Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого потенціалу особистості / О.В. Губенко // Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - №10. - С.1-5.

6.  Деркач А.А. Психология развития личности: развитие познавательных способностей / А.А.Деркач, В.С.Лазаренко; Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ.- Луганск: Шлях, 1998.

7.  Дружинин В.Н. Экспериментальная психология / В.Н. Дружинин – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 320с.

8.  Дьяченко М.И. Психология: Словарь-справочник / М.И. Дьяченко - Минск: Хэлтон, 1998. – 399 с.

9.  Кон И.С. Психология ранней юности / И.С. Кон – М.: Просвещение, 1989. – 255с.

10.  Краткий психологический словарь / [ред.-сост. Л.А. Карпенко; под общ. ред. А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского]. - Ростов-н/Д.: Феникс, 1998. – 512 c.

11.  Методы исследования в психологии: квазиэксперимент: [учебное пособие для вузов]. – М.: Издательская группа «ФОРУМ» - «ИНФРА-М», 1998. – 296с.

12.  Немов Р.С. Психология: [учебник для вузов] В 3 кн. / Р.С. Немов Кн.3. Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование с элементами математической статистики. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 632с.

13.  Непомнящая Н.И. Психодиагностика личности: Теория и практика / Н.И. Непомнящая – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 20001. – 192с.

14.  Основы психодиагностики: [учеб. пособие / под общ. ред. А.Г. Шмелева]. - Ростов/н Д.: Феникс, 1996. – 544 с.

15.  Основы психодиагностики: Учеб.пособ./ Под общ. ред. А.Г.Шмелева.- Ростов/н Д.: Феникс, 1996.- 544с.

16.  Овсянецька Л. Творчий потенціал людини: соціально-психологічна парадигма / Л. Овсянецька // Соціальна психологія. - 2004. - №2. - С.140-145.

17.  Определение направленности личности (ориентационная анкета): ТЕСТ // Персонал. - 2004. - №9. - С. 79

18.  Психологическая помощь и консультирование в практической психологии / М.К.Тутушкина, Е.Г.Булгакова, М.А.Гулина и др.; Под ред. М.К. Тутушкиной. - СПб: Дидактика Плюс, 2001.- 347с.

19.  Психологический словарь / [авт.-сост. В.Н. Копорулина, М.Н. Смирнова, Н.О. Гордеева, Л.М. Балабанова; Под общ. ред. Ю.Л. Неймера]. – Ростов/н-Д.: Феникс, 2003. – 640 с.

20.  Психология: Словарь / [под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского ]. - М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

21.  Прутченков А.С. Социально-психологический тренинг в школе / А.С. Прутченков. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 640с.

22.  Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: [учеб. пособие / В.Д.Балин, В.К. Гайда, В.К. Гербачевский и др.; Под общ. ред А.А. Крылова, С.А. Маничева]. - СПб: Питер, 2000.- 560с.

23.  Психологические тесты: В 2 т. Т.1./ Под ред. А.А. Карелина. - М.: ВЛАДОС, 1999. – 312с.

24.  Психологические тесты: В 2 т. Т.2./ Под ред. А.А. Карелина. - М.: ВЛАДОС, 1999. – 247с.

25.  Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: [учеб.пос.] / Е.И. Рогов - М.: Владос, 1995. – 529 c.

26.  Скребец В.А. Психологическая диагностика: [учеб. пособие] / В.А. Скребец. – К.: МАУП, 1999. – 120с.

27.  Столяренко Л.Д. Основы психологии: [практикум. для студентов вузов] / Л.Д. Столяренко - Ростов-н/Д.: Феникс, 2003. – 704 с.

28.  Столяренко Л.Д. Основы психологии: [учеб. пособие] / Л.Д. Столяренко - Ростов-н/Д: Феникс, 2002. – 672с.

29.  Фанти С. Практический словарь по психоанализу и микропсихоанализу / С. Фанти. – М.: "ЦПП", 1997. – 224с.

30.  Шильштейн Е.С. Глубинное переживание "Я": содержание и функциональное значение / Е.С. Шильштейн // Вестник МГУ, сер. 14 "Психология". - 2003. - №3. - С. 3-14.

Додаток А

Протокол дослідження №1

Результати проведення методики: «Вивчення ригідності мислення»

Респондент 1

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Вивчення ригідності мислення».

Продовження додатку А

Протокол дослідження №2

Результати проведення методики: «Вивчення ригідності мислення»

Респондент 2

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Вивчення ригідності мислення».

Продовження додатку А

Протокол дослідження №3

Результати проведення методики: «Вивчення ригідності мислення»

Респондент 3

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Вивчення ригідності мислення».

Продовження додатку А

Протокол дослідження №4

Результати проведення методики: «Вивчення ригідності мислення»

Респондент 4

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Вивчення ригідності мислення».

Продовження додатку А

Протокол дослідження №5

Результати проведення методики: «Вивчення ригідності мислення»

Респондент 5

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Вивчення ригідності мислення».

Додаток Б

Протокол дослідження №6

Результати проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга»

Респондент 1

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга».

Разом балів = 25 балів, це високий рівень самоповаги.

Продовження додатку Б

Протокол дослідження №7

Результати проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга»

Респондент 2

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга».

Разом балів = 22 бали, це високий рівень самоповаги.

Продовження додатку Б

Протокол дослідження №8

Результати проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга»

Респондент 3

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга».

Разом балів = 21 бал, це високий рівень самоповаги.

Продовження додатку Б

Протокол дослідження №9

Результати проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга»

Респондент 4

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга».

Разом балів = 23 бали, це високий рівень самоповаги.

Продовження додатку Б

Протокол дослідження №10

Результати проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга»

Респондент 5

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Шкала самоповаги Розенберга».

Разом балів = 21 бал, це високий рівень самоповаги.

Додаток В

Протокол дослідження №11

Результати проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність»

Респондент 1

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність».

Продовження додатку В

Протокол дослідження №12

Результати проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність»

Респондент 2

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність».

Продовження додатку В

Протокол дослідження №13

Результати проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність»

Респондент 3

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність».

Продовження додатку В

Протокол дослідження №14

Результати проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність»

Респондент 4

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність».

Продовження додатку В

Протокол дослідження №15

Результати проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність»

Респондент 5

Експериментатор:

Самопочуття респондента: задовільне

Дата проведення: 29.04.2010

Аналіз результатів після проведення методики: «Особова агресивність і конфліктність».