Реферат: Порівняльний аналіз механізмів рефінансування комерційних банків

Реферат: Порівняльний аналіз механізмів рефінансування комерційних банків

Міністерство освіти України

Київський національний економічний університет

Кафедра банківської справи

Реферат на тему:

"Порівняльний аналіз механізмів рефінансування"

Київ 1999

План.

1. Політика рефінансування.

2. Рефінансування комерційних банків через кредитні аукціони.

3. Рефінансування комерційних банків під заставу цінних паперів.

4. Досвід зарубіжних країн щодо політики рефінансування.

Вступ.

          Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвиткуна певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового національного продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

          У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

·   визначення норм обов’язкових резервів;

·   процентну політику;

·   рефінансування комерційних банків;

·   операції з цінними паперами на відкритому ринку;

·   підтримання курсу національної валюти;

·   регулювання імпорту та експорту капіталу.

          Одним із інструментів здійснення грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Цей інструмент тісно пов’язаний з процентною політкою, але має і певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як “кредитора в останній інстанції”. Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів у тому числі і комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, і загальну суму грошей в обігу.

          НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі- продажу держанних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

          Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

1. Політика рефінансування.

Серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерцій­ним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на по­чатку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були і господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і на­давав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав недостачу ресурсів для фінансуван­ня державного сектора економіки.

НБУ застосовував такі методи кредитування:

— адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерцій­ними банками;

— безпосереднє централізоване кредитування міністерств для покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;

— безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту державного бюджету:

— проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;

— надання комерційним банкам облікового й ломбардного кредиту;

— проведення операцій РЕПО.

Хоча зараз НБУ не надає так званих централізованих кредитів і кредитів на покриття дефіциту державного бюджету, заборгованість за ними існує, що потребує проведення відповідної політики. Зок­рема, Мінфіну і НБУ доцільно розглянути питання про переоформлення на державний внутрішній борг заборгованості за централізо­ваними кредитами, наданими окремим галузям економіки, та процен­тів за ними, заборгованості Мінфіну України за централізованими та за іншими кредитами.

Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комер­ційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій із державними цінними па­перами на відкритому ринку типу РЕПО.

Доцільним було б, по-перше, створення двох спеціалізованих державних комерційних банків: реконструкції та розвитку сільсь­кого господарства і реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге, продаж їм емісійних кредитних ресурсів, що виникають унаслідок планових емісій грошей, пов'язаних із об'єктивним зрос­танням грошової маси.

Для формування ресурсів цих банків можна було б застосовувати і такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою яких залуча­ти вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За цими видами депозитів можна встановити заохочувальний процент і державну гарантію повернення. Такі стимули заохочуватимуть комер­ційні банки зберігати свої тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках, котрі, у свою чергу, матимуть можливість викори­стовувати їх для кредитування відповідних галузей господарства.

В Основних напрямах грошово-кредитної політики на 1998 рік ідеться про те, що для підтримання необхідної ліквідності банківсь­кої системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування ко­мерційних банків через:

— операції РЕПО;

— ломбардне кредитування;

— кредитні аукціони.

2.Рефінансування комерційних банків через кредитні аукціони.

Комерційні банки можуть позичити кошти, тобто одержати кре­дити у Національному банку України через закриті кредитні аук­ціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кре­дитних аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.

Кредитні аукціони проводяться періодично. Дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкову процентну ставку визначає правління НБУ.

До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні бан­ки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчас­но подають йому необхідну звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні бан­ки, котрі діяли менше одного року від дати їхньої реєстрації.

Для участі в кредитному аукціоні комерційні банки подають в Аукціонний комітет заявку встановленої форми. Умовою, що дає право комерційному банку брати участь у кредитному аукціоні, є дотримання ним такої вимоги: сума заборгованості за кредита­ми НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на дано­му кредитному аукціоні не може перевищувати п'ятикратного роз­міру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу.

Один банк не може одержати більш як 50 % за­пропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.

Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилають­ся комерційним банкам не пізніш як за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення кредитного аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсут­ність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру знижен­ня запропонованої на них процентної ставки, починаючи з найви­щої. Якщо два або кілька учасників кредитного аукціону пропону­ють однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою про­центною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає Аукціонний комітет.

Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверд­жених Головою правління НБУ результатів кредитного аукціону видається офіційне свідоцтво про купівлю кредитів.

Офіційне свідоцтво про купівлю й усі необхідні для оформлення кредитної угоди документи комерційний банк подає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення такої угоди регіональне управ­ління НБУ переказує гроші на кореспондентський рахунок банку, що отримав кредит НБУ.

Банки-позичальники повинні своєчасно повертати кредити, куп­лені на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за цим між по­зичальником і кредитором укладається угода про забезпечення по­вернення отриманих кредитів.

Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до пору­шення встановлених для комерційних банків економічних нормати­вів. Вони не підлягають пролонгації.

3.Рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів.

Національний банк здійснює регулювання міжбанківського рин­ку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва — ломбардний кредит) і операції РЕПО. Всі аукці­они НБУ з продажу ресурсів, що проводяться останнім часом, здій­снюються тільки за умови укладання РЕПО-угод. Згідно з цими уго­дами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються дер­жавні цінні папери, випущені Мінфіном України. Їх список затверд­жується (а в разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і до­водиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбард­ного кредиту можуть використовуватися інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на строк до ЗО днів у межах лімі­тів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні бан­ки, котрі:

—отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не мен­ше одного року;

—дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обся­зі звітують регіональному управлінню НБУ;

— не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються дер­жавні цінні папери, що відповідають таким вимогам:

— вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебу­вають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

— строк їх погашення не припадає на термін користування лом­бардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через 35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

У загальний комплект документів, які необхідно подати комер­ційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ло­мбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, до­ручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно ре­гіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75 % вартості портфеля цінних паперів, нада­них як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ спи­сує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.

Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентсь­кому рахунку комерційного банку залишок заборгованості за лом­бардним кредитом і процентами по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забез­печення кредиту.

Операції РЕПО — це операції із цінними паперами, які склада­ються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генераль­на угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зо­бов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційно­го банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'яз­ковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підви­щення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерцій­ного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язко­вою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у вста­новлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності бан­ківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного бан­ку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домов­леність із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідом­лення про проведення такого тендера із зазначенням терміну опера­цій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зво­ротної ціни продажу-купівлі державних цінних паперів. Після за­кінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, по­відомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку використовуються такі види операцій:

— нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксуєть­ся на весь термін проведення операції);

— відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);

— строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій перед­бачаються:

— термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;

— перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

— зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним ви­купом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці дер­жавні цінні папери зі зворотним продажем;

— порядок установлення маржі або процентного доходу.

Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мініміза­ції кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з ви­користанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозита­рій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО-повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на де­ржавні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставі ринко­вої оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коли­вань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску зале­жить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу держав­них цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До учас­ті в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували під­приємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію ви­робництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Мініст­рів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефектив­ність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої ді­яльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та ви­значали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення та­кої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний ко­мітет НБУ.

Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому поряд­ку, що й закриті кредитні аукціони.

Зараз НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерцій­ним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансу­вання комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необ­хідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може під­вищити рівень обов'язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукці­они. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фі­ксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлю­ється в розмірі облікової ставки плюс 10%.

Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть ре-фінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переобліку і перезастави векселів.

Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов:

— усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати;

— подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не вра­ховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі — ще й акцепт платника;

— оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи коме­рційного банку, нотаріус або суд;

— має бути ліміт кредитування.

Установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава век­селів, тому що вексельний обіг в Україні не досить розвинений.

4. Досвід зарубіжних країн щодо політики рефінансування.

Центральні банки країн із ринковою еконо­мікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комер­ційних банків та інших кредитних установ. Вони надають коротко­строкові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.

Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через пере­облік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у цент­ральному банку.

У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комер­ційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комер­ційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, каз­начейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'я­зання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відпові­дних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надій­ними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські век­селі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредиту­вання (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні бан­ки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і лом­бардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливі­шим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за феде­ральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Висновки.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інс­танції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звер­таються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аук­ціони; операції РЕПО (купівля-продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і роз­ширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтри­манню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рів­ні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'я­зання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтри­мання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

Література.

1.Національний банк і грошово-кредитна політика. За ред. А.М.Мороза.- К.:1999

2. Вісник НБУ №6 1999.  Механізми та обсяги рефінансування.

3. Багута А.М. НБУ та його функції К.: 1996