Курсовая работа: Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра митного та адміністративного права.

Курсова робота з дисципліни

Митне право України на тему:

«Режим робочого часу та житлове забезпечення в системі соціального захисту працівників митної служби України»

м. Дніпропетровськ 2008 рік

План

Вступ

Розділ І. Режим робочого часу як соціальна гарантія працівників митної служби України

1.1 Поняття режиму робочого часу та його різновиди

1.2 Режим робочого часу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях

1.3 Основні проблеми правового регулювання робочого часу в митних органах та шляхи їх вирішення

Розділ ІІ. Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України в системі соціального захисту

2.1 Правове регулювання житлового забезпечення посадових осіб митної служби України

2.2 Проблеми житлового забезпечення посадових осіб митної служби України та шляхи їх вирішення

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Соціальний захист посадових осіб митних органів є сукупністю нормативно закріплених економічно-матеріальних гарантій, що надають їм додаткові пільги чи права та забезпечують механізм реалізації та захисту цих пільг і прав. Соціальному захисту посадових осіб митної служби України присвячено главу 67 МК. Відповідно до ч.1 ст.427 МК держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення.[2] До соціального захисту можна віднести режим робочого часу, до матеріально-побутового забезпечення – оплату праці, та житлове забезпечення. Виходячи, з того, що ні режим робочого часу, ні житлове забезпечення не находять свого нормативного закріплення в митному законодавстві, пропонуємо розглянути ці елементи соціального захисту.

Житлове забезпечення посадових осіб митних органів займає важливе місце у системі їх матеріального забезпечення, так як саме цей вид забезпечення разом із грошовим є тими стимулами, які заохочують даних осіб до високоефективної службово-трудової діяльності, надають змогу відчути турботу та захист держави їх соціальних інтересів. Важливість цього виду матеріального забезпечення полягає також у тому, що на працівників ДМСУ розповсюджуються певні обмеження та заборони, наприклад займатися підприємницькою діяльності у різних її проявах, які визначені у ст.ст.1 і 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Отже у сфері житлового забезпечення працівники митної служби можуть розраховувати лише на державу. Звідси, право на житлове забезпечення працівників митних органів кореспондується з обов’язком держави щодо його реалізації. Крім того, піклуючись про матеріальне забезпечення працівників ДМСУ, держава тим самим піклується про забезпечення правопорядку й законності у своїх сферах життєдіяльності.

Проте сьогодні відсутнє комплексне дослідження цієї проблематики, що у свою чергу обумовлює актуальність обраного напрямку наукового пошуку. Метою роботи є удосконалення теоретичних та практичних аспектів житлового забезпечення працівників ДМСУ. Для її досягнення необхідно розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють житлове забезпечення працівників ДМСУ, проаналізувати проблемні питання у цій сфері, окреслити перспективні напрямки удосконалення житлового забезпечення посадових осіб митних органів, зокрема і шляхом внесення відповідних змін та доповнень до нормативно-правових актів із зазначених питань.

Виконуючи роботу, слід перш за все визначити поняття робочого часу, так як воно не передбачено на законодавчому рівні. Для цього слід звернутися до теорії трудового права, в якій можна визначити різні думки щодо цього питання. Існує певна кількість науковців, до чиїх думок слід за необхідне звернутися під час написання роботи. Це перш за все І.Я. Кисельов, Александрова С.П., Іванов С.А., Болотіна Н.Б. та Щербина В.І..

В даній роботі досліджується не лише теоретичне поняття режиму робочого часу та його різновиди, а також його вплив на діяльність митних органів. Проблеми режиму робочого часу в митних органах є досить вагомими і невирішеними на сьогоднішній день.

Дані питання є актуальними і важливими сьогодні, адже робота митників впливає на діяльність усієї митної служби. Багато уваги слід надати новітнім режимам робочого часу, які склалися в країнах Заходу. Такі режими є досить перспективними на сьогоднішній день, а тому в роботі розглядається ряд пропозицій щодо запровадження нових режимів робочого часу в митних органах. Засоби для стимулювання працівника практично не відповідають тим зусиллям, які він так часто покладає на користь держави.

Розділ І. Режим робочого часу як соціальна гарантія працівників митної служби України

1.1 Поняття режиму робочого часу та його різновиди

Основним зі складових соціального захисту працівників митної служби України є режим робочого часу. Те, що даний аспект є елементом соціального захисту вище зазначених працівників є безспірним, адже режим робочого часу визначає період, протягом якого особа виконує свою трудову функцію. Відповідно до цього більш уточнюється час для відпочинку. Тобто, посадова особа митної служби чітко знає свій обов’язок працювати на робочому місці протягом визначеного часу, і відповідно – право на відпочинок. В ч.1 ст.3 КУ проголошується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.[1] Як зазначено в ч.4ст..43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…[1]. Якщо режим робочого часу не встановлено, то можна дійти висновку, що людина може працювати стільки, скільки цього бажатиме керівництво, а така праця може привести до знесилення працівника, зменшення його трудової активності, погіршення здоров’я. А як зазначено вище здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, отже режим робочого часу є елементом соціального захисту митників. Режим робочого часу повинен бути збалансованим, щоб працівник мав можливість достатньо попрацювати і відпочити.

Також значення даної категорії полягає в тому, що працівник у вільний від роботи час має право на використання останнього на свій розсуд. Так ч.1 ст.32 КУ говорить, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Тому, посадова особа митної служби повинна чітко виконувати свою трудову функцію під час свого графіку роботи, але після його закінчення – ніхто не має права втручатися в її життєдіяльність.[1]

Визначення поняття робочого часу представляє як теоретичний так і практичний інтерес. З’ясування цього питання важливе для того, щоб можна було ті чи інші періоди роботи вважати виконанням трудової функції.

Для того, щоб визначити поняття робочого часу необхідно перш за все зазначити, що родовою ознакою робочого часу є те, що це – частина доби, виражена в годинах. Видовими ознаками виступають:

- обмеження часу конкретними рамками, які визнаються державою або сторонами колективного договору робочим часом;

- обов’язок власника надати в межах робочого часу працівникові роботу, обумовлену трудовим договором.

Легального визначення поняття робочого часу в КЗпП не міститься, тому слід звернутися до визначень, які сформульовані вченими.

Так, В. І. Щербина наводить визначення, відповідно до якого робочий час – це час встановлений законом або колективним чи трудовим договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свою трудову функцію. Стичинський Б.С., Зуб І.В., вважають, що робочий час – час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством.[21]. Ми схиляємося до першого визначення, бо друге є досить вузьким і чітко не пояснює того, що робочий час повинен бути чітко визначений законом, тут лише пояснюється те, що працівник повинен трудитися згідно з трудовим договором або законом, а це не дає достатнього уявлення про робочий час.

Тривалість робочого часу повинна бути чітко визначна, тобто повинна існувати норма його тривалості. Така норма являє собою норматив робочого часу. Тому, норматив робочого часу являє собою встановлений законом або на його основі норму постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.

Найбільш поширеним стандартом для економічно розвинених країн є 40-годинний робочий тиждень, за законодавством, та 35-40-годинна неділя за колективними договорами. У розвинених країнах нормальна продовжуваніть робочої неділі вище і досягає в деяких країнах 48 годин.[17].

Відповідно ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.[3].

Надурочні роботи як, правило, компенсуються підвищеною заробітною платою (у відсотках до основної тарифної ставки), але є країни (Франція, Італія, Данія, Швейцарія), де законом чи колективним договором встановлено, що при визначених умовах надурочні роботи можуть компенсуватися відгулом.

З розвитком економічних та технологічних відносин стала поширеною робота зі змінами. Найбільш поширеною є робота у дві зміни, але на деяких підприємствах робота проводиться у три зміни і більше. Багатозмінна робота забезпечує більшу ефективність і рентабельність роботи за рахунок збільшення коефіцієнта використання обладнання.

Змінна робота, особливо у вечірній і нічний часи, пов’язана з великими незручностями, додатковим нервовим напруженням і, як показали дослідження, негативно відображається на здоров’ї працівників, їх сімейному житті, вихованні дітей. Це вимусило посилення стимулювання таких робіт, здатного компенсувати негативні сторони багато змінності і визвати у людей погодження на такий режим праці. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

При введенні безперервної багатозмінної роботи багато колективів встановлюють скорочену продовжуваність робочої неділі (35-30 годин), обов’язковий медичний огляд осіб, зайнятих на багатозмінній роботі. Багатозмінний режим праці нерідко викликає активний або пасивний протест робітників, які сприймають його як замах на якість життя, як фактор, підсилюючий напруженість праці, передчасне пониження продуктивності робочої сили. Подальше розширення застосування такого режиму можливе тільки за умови скорочення тривалості робочого часу до 30-20 годин у тиждень. Якщо здійсняться прогнози футурологів про те, що саме такою буде продовжуваність робочого тижня в деяких країнах в ХХІ ст., багатозмінна робота, супроводжувана перебудовою режимів праці і відпочинку, стилю і способу життя, набуде, певно, більш широкого поширення.[22].

Як зазначено в ч.4ст..43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…[1]. З цього випливає, що повинні бути створені належні умови праці, для того, щоб кожен зміг працювати. Крім нормування робочого часу існує також режим робочого часу. Режим роботи є істотною умовою праці, що впливає на роботоздатність працівника. Так, наприклад, протягом робочого дня працівник повинен відпочити, пообідати, адже він в першу чергу людина, яка має підтримувати свої життєві сили. Раціональне використання робочого часу набуває великого значення саме тепер, в умовах розвитку ринкових відносин і ускладнення господарських зв’язків при необхідності збільшення масштабів виробництва. Підвищується значення кожної години, кожної хвилини робочого часу, суворого дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

Режим роботи на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Як визначає Бабаскін А.Ю. «Режим робочого часу – порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду.», таке ж визначення наводить П.Д. Пилипенко. В.І. Прокопенко взагалі виходить з того, що режим робочого часу – це початок і закінчення щоденної роботи, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку.[23]. Кожне з наведених понять не вичерпують зміст режиму робочого часу. Тому, ознайомившись з думками вчених, хочу запропонувати таке визначення даного поняття: режим робочого часу – це порядок розподілу норми робочого часу протягом певного календарного періоду, визначений законодавством або локальним нормативно-правовим актом (правилами внутрішнього трудового розпорядку).Режим робочого часу передбачає структуру робочого тижня (5,6 днів), тривалість щоденної роботи, початок і закінчення робочого дня, час і тривалість перерви для відпочинку і харчування, кількість змін на протязі облікового періоду.

Розрізняють загальні й спеціальні режими робочого часу. До загальних режимів належать п'ятиденний тиждень і шестиденний тиждень. За загальним правилом, встановленим у законодавстві. В Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При цьому тривалість щоденної роботи визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку або графіках змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним профспілковим органом. На тих підприємствах, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем (ст. 52 КЗпП).

До спеціальних режимів робочого часу належать такі:

1) змінна робота;

2) гнучкий графік роботи;

3) роздроблений робочий день;

4) ненормований робочий день;

5) вахтовий метод організації роботи.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами відповідно до ст. 59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи час перерви на обід). У тих випадках, коли тривалість зміни більше 8 годин, міжзмінний відпочинок компенсується збільшенням тривалості щотижневого безперервного відпочинку. Не допускається призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Графіки змінності встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового договору.

Як зазначає І.Я. Кіселєв на Заході спостерігається тенденція зростання застосування багатозмінних робіт. Найбільш поширена робота у дві зміни, хоча застосовується навіть 5-змінна робота. Багатозмінна робота забезпечує велику ефективність і рентабельність виробництва, але викликає опір з боку працюючих. Тому передбачається значне стимулювання багатозмінного режиму. Перш за все це підвищена оплата у вигляді надбавки в розмірі від 10 до 30 % залежно від виду зміни. Встановлено додаткову відпустку за роботу у вечірню чи нічну зміну, скорочену тривалість нічної зміни, заборону залучення до таких робіт осіб похилого віку. Подальше поширення такого режиму пов'язується з необхідністю скорочення тривалості робочого тижня до 30—20 годин на тиждень.[17].

Гнучкий графік роботи — форма робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи перерви.

Наступного року цей режим роботи було рекомендовано застосовувати й для інших працівників.

Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.[18]. Так, слід звернути увагу на французький Закон від 28 лютого 1986р. про гнучкий робочий час, який дає адміністрації підприємств право протягом усього року залежно від необхідності виробництва змінювати продовжуваність робочого тижня від 37 до 44 годин, тобто, по суті, вводить сумований облік робочого часу на основі одного року. В 1985 р. в ФРН робота «за викликом» була легалізована і отримала певну законодавчу регламентацію. По-перше, встановлено, що згодою сторін повинна бути певна недільна продовжуваність робіт «за викликом». Якщо такий договір відсутній, продовжуваність робочого тижня – 10 годин. По-друге, відомо, що працівник повинен вийти на роботу «за викликом», якщо був попереджений про це за 4 години. При кожному виході на роботу він повинен бути залученим протягом 3 годин підряд. Дана модель режиму є досить перспективною вона враховує як потреби виробництва, так і працівника. Адже, кожен має індивідуальне навантаження (протягом дня, тижня, місяця, кварталу, року, усієї трудової діяльності), залежно від специфіки особистості (біологічних особливостей, генетичного коду, статі, віку, сімейного стану, психіки, життєвого ритму).

Найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стиснутий » робочий тиждень, головним чином в США.

При «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням йог бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня («час обов’язкової присутності») всі працівники повинні знаходитись на роботі. На початку і в кінці робочого дня кожен працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період (неділя, місяць, квартал, іноді рік) не перевищує нормального числа робочих годин (сумований облік робочого часу). Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників).

При «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів).

Режим роботи з роздробленим робочим днем передбачає поділ робочого дня на частини, між якими є перерва тривалістю більше 2 годин, або є дві та більше перерв, включаючи й перерву на обід. При цьому загальна тривалість робочого дня не може бути більшою від встановленої законодавством або графіком змінності [16]. Такий режим роботи рекомендується вводити для зручності обслуговування населення, зокрема на підприємствах, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня: підприємствах торгівлі, громадського харчування, комунального та побутового обслуговування населення, підприємствах зв'язку, для водіїв міського транспорту та ін. Роздроблений режим роботи встановлюється роботодавцем за згодою з виборним органом профспілки. За роботу в таких умовах встановлюється доплата до заробітної плати. Умови її надання визначаються у відомчих нормативно-правових актах про особливості оплати праці в окремих галузях або колективному договорі підприємства, установи, організації.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Колективним договором встановлюється конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад. Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 р. № 794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 р., а також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 р. № 147[23]. Як зазначає Кривой В.І. вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання. На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, — 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівникам соціально-побутові умови — проживання, транспорт, спецодяг, щоденне гаряче харчування, медичне обслуговування.[19].

Отже, підводячи підсумки, слід зазначити, що легального визначення поняття режиму робочого часу немає в Україні. Враховуючи різні думки, наведені вченими (І.Я. Кисельовим, Александровою С.П., Івановим С.А., Болотіною Н.Б. та Щербиною В.І.), можна зробити висновок про те, що робочий час – це час встановлений законом або колективним чи трудовим договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свою трудову функцію.

Режим робочого часу є досить різноманітним в Україні, найбільш поширеними є загальні й спеціальні режими робочого часу. В Україні установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. До спеціальних режимів робочого часу належать такі: змінна робота, гнучкий графік роботи, роздроблений робочий день, ненормований робочий день, вахтовий метод організації роботи.

Як зазначає І.Я. Кіселєв на Заході розвивається тенденція до індивідуалізації режиму робочого часу, з’явилися нові режими, а саме: найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стиснутий » робочий тиждень, головним чином в США. В наступній главі буде розглянуто перелічені режими робочого часу в контексті належної організації діяльності митних органів.

житлове забезпечення митна соціальна

1.2 Режим робочого часу в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституція забезпечує реалізацію права на працю як шляхом роботи на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності і господарювання, так і шляхом вступу на державну службу. Частина 2 ст. 38 Конституції гарантує громадянам рівноправний доступ до державної служби.[1]

Слід зауважити, що в органах і установах митної служби України зайняті працівники, правовий статус яких визначається різними нормативними актами. Так, ст.3 Кодексу законів про працю України (КЗпП) вказує, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Але правовий статус працівника митних органів України має свої особливості, які визначаються Митним кодексом, Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу» та трудовим законодавством. [5].

Як вже зазначалося вище, режим робочого часу є істотною умовою парці, адже більшу частину свого життя працівник проводить на своєму робочому місці. Режим робочого часу повинен бути найбільш зручним для праці людини, бо коли він підібраний невдало у працівника швидко зношуються як фізичні, так і духовні сили.

Відповідно до ст. 407 МК посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.[2]

Посадовими особами митної служби України є: Голова Державної митної служби України та його заступники, керівники, їх заступники та працівники структурних підрозділів, а також інші працівники центрального апарату Держмитслужби, керівники та заступники керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, керівники їх структурних підрозділів та працівники цих підрозділів, інші працівники, які на підставі Митного кодексу, Закону «Про державну службу», інших законів та нормативно-правових актів мають відповідні посадові повноваження щодо здійснення митної справи, інших організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.

До другої категорії працівників митних органів можна віднести науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти. Частина 2 ст. 419 МК вказує, що на цю категорію працівників митних органів поширюються обов'язки, права та пільги, встановлені для посадових осіб митної служби України.[2]

Третю категорію працівників митних органів представляють робітники і службовці, які працюють за трудовим договором і на яких у повному обсязі поширюється трудове законодавство. Йдеться про технічний та обслуговуючий персонал (прибиральниці, електрики та ін.).

Тривалість робочого часу посадових осіб митної служби України є різною. Це залежить від виду режиму робочого часу, який є досить різноманітний. Відповідно до ст. 411 МК тривалість робочого часу посадових осіб митних органів визначається відповідно до законодавства України про працю. Відповідно до ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу посадових осіб митної служби становить 40 годин на тиждень. Для виконання невідкладних заходів з митного контролю, митного оформлення, боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил та інших службових завдань посадові особи митних органів України за розпорядженням керівника митного органу або його заступника можуть залучатися до роботи в надурочний, а також у нічний час, у святкові і неробочі дні. Оплата праці посадових осіб митних органів України у надурочний, нічний час, а також у святкові і неробочі дні провадиться відповідно до чинного законодавства.[3]

Для працівників митних органів установлюється, як правило, п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням керівника митного органу та профспілкового комітету на основі типових правил або графіками змінності, які затверджує керівник митного органу за погодженням з профспілковим комітетом з додержанням установленої тривалості робочого тижні

З урахуванням специфіки роботи деяких підрозділів (наприклад, на безперервно діючих питних постах та пунктах пропуску на кордоні), де за характером умов роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є неможливим або недоцільним, і відповідно не може бути додержана щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлюється за погодженням з профспілковим комітетом митного органу змінний режим роботи із запровадженням підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період (місяць, рік) не перевищувала нормального числа робочих годин. При цьому працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому Правилами внутрішнього трудового розпорядку митного органу. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Отже, більшість посадових осіб митної служби працюють за загальним режимом, тобто за п'ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями. При цьому тривалість щоденної роботи встановлюється у правилах внутрішнього трудового розпорядку (за законодавством - по 8 годин за робочий день). Такий режим робочого часу притаманний посадовим особам регіональної митниці, митниці, спеціалізованих митних установ і організацій, митних лабораторій. Дані організації можуть функціонувати з припиненням роботи на деякий час, а тому діяльність даних організацій може відбуватись без запровадження спеціальних режимів робочого часу.

Для вдосконалення законодавства про службу в митних органах необхідно розглянути окремі види спеціального режиму робочого часу в митній службі України.

Залежно від того чи може функціонування окремих підрозділів митної служби зупинитися на деякий час, останні працюють за різними режимами робочого часу. Так наприклад митний пост «Аеропорт-Дніпропетровськ» працює зі змінним режимом (24 години на добу з перервою у 3 дні), в даному підрозділі затверджуються графіки черговості, які оформлюються на кожен рік по одному місяцю, з кількістю 2002 години для відпрацювання протягом року, Це пояснюється тим, що даний митний пост не може припинити своє функціонування на деякий час, тому що рейси відлітають цілодобово. Посадові особи пунктів пропуску працюють за спеціальним режимом робочого часу.

Так як в обов’язок митної варти входить охорона територій, будівель, споруд та приміщень митних органів, охорони та супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного контролю, то виходить, що даний структурний підрозділ також працює зі спеціальним режимом робочого часу – змінно. Прикладом може бути діяльність оперативних чергових Дніпропетровської митниці, які працюють змінно (24 години на добу з перервою у 3 дні), адже в їх обов’язки входить охорона будівлі, в якій розташована митниця, а виходячи з того, що остання постійно знаходиться на одному місці, її постійно слід охороняти. Отже, можна зробити висновок про те, що посадові особи митних постів, пунктів пропуску, митної варти працюють змінами.

Але слід врахувати те, що митний пост може функціонувати з перервами, наприклад митний пост «Дніпродзержинськ» займається митним оформленням транспортних засобів або митний пост «Нікополь» здійснює митне оформлення. Дані структурні підрозділи можуть працювати за нормальним режимом робочого часу, тому що суб’єкти мають змогу оформлюватись протягом робочого дня (з 9 до 18 години). Відділ контролю за переміщенням товарів Дніпропетровської митниці працює за спеціальним режимом робочого часу (змінно), це пояснюється тим, що переміщення товарів також неможливо зупинити на певний час, тому відділ повинен працювати цілодобово.

До посадових осіб митної служби України може застосовуватись режим з вахтовим методом (вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива). Прикладом застосування такого режиму є період залучення митників до транспортного експедирування.

Отже, з переліченого випливає, що в митній службі України застосовуються загальний режим робочого часу (8 годин на день, 40 годин на тиждень), змінні роботи (24 години на добу з перервою у три дні), вахтовий спосіб організації роботи. Митники не працюють за гнучким графіком робои (за вийнятком вагітних жінок або жінок, що мають дітей до трьох років), роздробленим робочим днем, ненормованим робочим днем. Дані режими робочого часу є непідходящими для функціонування митних органів. Хоча над таким твердженням слід ще подискутувати.

1.3 Основні проблеми правового регулювання робочого часу в митних органах та шляхи їх вирішення

Залишилася величезна кількість не вирішених проблем у сфері правового регулювання режиму робочого часу працівників митної служби України. Працюючи у будь-якому підприємстві, установі чи організації, працівнику важко захистити свої права. Роботодавець завжди мав і має більше прав порівняно з працівником.

Правове регулювання режиму робочого часу в митних органах є недосконалим також. У митників постійно збільшується трудова функція, а гарантії їх захисту залишаються без змін. Постійно збільшуються попит на висококваліфікованих митників, а правовий захист даних працівників під час виконання трудової функції залишається беззмінним. Відомо, що митник зобов'язаний працювати за для блага усього народу, усієї держави. То й держава повинна його поважати і оцінювати його вклад належним чином.

Проблемою є те, що посадова особа митної служби не завжди фізично встигає виконати покладену на неї трудову функцію. І справа не в тому, що вона некваліфікована чи безвідповідальна, причиною є те, що розмір її трудвої функції не відповадає тривалості робочого часу (8 годин на добу). Так наприклад, посадові особи, які працюють в відділі митного оформлення іноді працюють понад встановлену норму. Це пояснюєтся тим, що суб’єкти, які підлягають оформленню не завжди встигають вчасно отримати дозволи з різноманітних інстанцій, для проведення оформлення. А тому, митнику необхідно залишатися довше на робочому місці для того, щоб суб’єкт нарешті отримав відповідне оформлення. З часом, дану проблему вирішили таким чином: частина працівників працюють з 9 до 18 години, а інша – з 11 до 20 години. Дана організація праці є більш ефективна порівняно з попередньою за умови, що процівники виходитимуть на роботу о 9 та 11 годині почергово.

Часто бувє і те, що працівник залишається на роботі довше встановленої норми, виконує роботу у вихідні, при чому, добровільно. І йому немає на що скаржитись, він же по власній провині не може виконати план. Але як тоді з правової точки зору визначити дану працю? Хіба така робота є надурочною? Звичайно ні, бо відомо, що за законодавством України про працю надурочною вважається лише та робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. З ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується. Що ж робити у даній ситуації, невже ніхто не помітить витрачених зусиль?

Тому, можливо доцільно запропонувати деякі спеціальні режими робочого часу, які б можливо створили працю митників більш зручною, а в результаті – ефективнішою і діяльність митної служби.

Західній Європі розвивається тенденція до індивідуалізації режимів роботи. В перспективі сформується зовсім новий режим робочого часу – «індивідуальний робочий час», котрий буде враховувати як потреби виробництва, так і специфічні потреби особистості.[17]. Гнучкий графік роботи — форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу — не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві — не більше 12 годин, включаючи перерви.

Гнучкий графік роботи є ефективним режимом робочого часу, який враховує інтереси як працівника, так і роботодавця, і може бути рекомендований для широкого кола застосування. Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийнятті на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з виборним органом профспілки, що діє на підприємстві, або іншим представником трудового колективу.[18]. Так, слід звернути увагу на французький Закон від 28 лютого 1986р. про гнучкий робочий час, який дає адміністрації підприємств право протягом усього року залежно від необхідності виробництва змінювати продовжуваність робочого тижня від 37 до 44 годин, тобто, по суті, вводить сумований облік робочого часу на основі одного року. В1985 р. в ФРН робота «за викликом» була легалізована і отримала певну законодавчу регламентацію. По-перше, встановлено, що за згодою сторін повинна бути певна недільна продовжуваність робіт «за викликом». Якщо такий договір відсутній, продовжуваність робочого тижня – 10 годин. По-друге, відомо, що працівник повинен вийти на роботу «за викликом», якщо був попереджений про це за 4 години. При кожному виході на роботу він повинен бути залученим протягом 3 годин підряд.[17]. Дана модель режиму є досить перспективною вона враховує як потреби виробництва, так і працівника. Адже, кожен має індивідуальне навантаження (протягом дня, тижня, місяця, кварталу, року, усієї трудової діяльності), залежно від специфіки особистості (біологічних особливостей, генетичного коду, статі, віку, сімейного стану, психіки, життєвого ритму).

Найбільше поширення отримав «слизький» графік роботи, особливо в європейських країнах, і «стисла» робоча неділя, головним чином в США.

При «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням його бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня («час обов’язкової присутності») всі працівники повинні знаходитись на роботі. На початку і в кінці робочого дня кожен працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період (неділя, місяць, квартал, іноді рік) не перевищує нормального числа робочих годин (сумований облік робочого часу). Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників).

Чому б не відійти від застарілих моделей режиму робочого часу, і не звернутися до перелічених вище пропозицій. Ми вважаю, що досить перспективно було б запровадити «слизький» режим робочого часу в регіональних митницях, митницях, спеціалізованих митних установах і організаціях, митних лабораторіях. Чому всі посадові особи митної служби в даних установах повинні працювати по 8 годин на день, 40 годин на тиждень? Для однієї особи зручно буде приходити на роботу рано вранці, а для іншої – в обід. Для когось краще сьогодні довше попрацювати, щоб завтра витратити більше часу на особисті проблеми. Для нас такі пропозиції є досить незвичними, бо всі звикли працювати по 8 годин на день, 40 годин на тиждень з двома вихідними днями, влаштовуючи власне життя за принципом режиму робочого часу.

При «стислій» робочій неділі митник зможе витратити більше часу на працю, і при цьому більше відпочити. Так, наприклад, протягом трьох днів, працюючи по 10 годин, працівник відпочиватиме 2 дні.

Такі режими робочого часу допоможуть покращити темпи праці, працездатність посадових осіб митної служби, адже вони не у великій мірі будуть витрачати свої сили, хоча у цілому кількість відпрацьованих годин буде загальноприйнятою, також, покращиться діяльність митного органу, і усієї митної служби.

Нажаль, зараз відсутні гарантії для посадових осіб митної служби. Введення ненормованого режиму робочого часу хоча б якимось чином надавало певні гарантії (надання додаткової щорічної відпустки). Сьогодні, праця багатьох працівників оцінюється неналежним чином.

Є трудові проблеми і на митних постах, і на пунктах пропуску. Так відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 року № 260 «Про затвердження Державної програми «Контрабанді – СТОП» на 2005-2006рр» та розпорядження від 22 грудня 2006р.№630-р «Про здійснення організаційних заходів щодо створення вантажних митних комплексів» Державна митна служба України зобов’язана забезпечити разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади створення вантажних митних комплексів, які працюватимуть за принципом «єдиного офісу».[12] Інша проблема, що пов’язана з реалізацією завдань, визначених названою вище постановою, це проблема вдосконалення механізму функціонування пунктів пропуску через державний кордон. За цією програмою передбачаєтся: забезпечення пунктів пропуску через державний кордон відповідним обладнанням, зокрема встановлення систем спостереження та електронного зчитування номерних знаків транспортних засобів, електронних ваг та спеціальних рентгенівських установок для сканування транспортних засобів і вантажів, іншого високотехнологічного устаткування; скорочення кількості контролюючих органів у пунктах пропуску через державний кордон, усунення їх розпорошеності шляхом передачі функцій попереднього документального контролю митним органам та прикордонній службі; створення системи оформлення документів на митному кордоні за принципом “єдиний офіс"; створення мережі вантажних митних комплексів на митному кордоні та найбільших залізничних вузлових станціях.

Постає питання: які наслідки для посадових осіб митної служби тягнуть за собою зміни в організації виробництва і праці визначені цими розпорядчими і нормативними актами? Позитивні наслідки: оптимізація роботи, використання технічних засобів, що підвищує рівень цивілізованості митного контролю, мінімізація безпосередніх контактів працівників митної служби з суб’єктами, які підлягають митному оформленню, що робить ці процедури більш об’єктивними і неупередженими. Негативні наслідки: по-перше, йдеться про розширення трудової функції працівників, зайнятих митним оформленням товарів і транспортних засобів; по-друге, розширення трудової функції вимагає від митника наявності у нього значно ширшого кола знань, вмінь і навичок, але за рахунок зниження глибини і досконалості володіння ними; по-третє, об’єктивно збільшується напруженість роботи, бо багатофункціональність завжди передбачає посилення напруженості розумових, вольових, фізичних, а інколи й моральних зусиль; по-четверте, відсутність науково обґрунтованих норм праці з такою формою організації трудової діяльності посадових осіб призведе до перевантаження працівників, бажання мінімізувати ризики при прийнятті рішень, пов’язаних з контролем та оформленням товарів і транспортних засобів. Визначальною проблемою організації праці на митних постах є залучення до роботи лише двох митників, що також збільшує їх напруження. Дуже важко виконувати таку величезну кількість функцій двом працівникам протягом доби, відповідаючи за власні рішення персонально. В даному випадку слід збільшити кількість митників на тих митних постах, де це вкрай необхідно. Прикро дізнаватися про те, що навіть бувають випадки, коли в даному підрозділі працює не дві, а одна особа.

Тому, для вирішення цієї проблеми необхідно: по-перше, раціонально провести розподіл кадрів по місцям роботи в митних органах; по-друге, запровадити до посадових осіб митної служби ненормований робочий час, якщо їхня трудова функція не відповідатиме нормальному режиму робочого часу; по-третє, як можна краще забезпечити працівників технічним оснащенням для більш якісної та продуктивної праці, по-четверте, змінити застарілі принципи організації режимів робочого часу, і звернутися до нових тенденцій роботи, які склалися на Заході («стисла» неділя, «слизький» графік роботи).

Отже, розглядаючи режим робочого часу в митній службі України, можна дійти висновку, що він є недосконалим, висвітлилося безліч проблем організаційно-правового забезпечення діяльності митних органів. Режим робочого часу осадових осіб митної служби не знаходить звого закріплення на правовому рівні. Митний кодекс містить тільки посилання на ст.50 КЗпП, ми вважаємо цього недостатньо для правового регулювання даного питання, адже митники працюють за різними нормативами, а ст.50 КЗпП пердбачає лише 40-годинний робочий тиждень. На посадових осіб митної служби України покладено величезні обов’язки, які повинні бути, безумовно, виконані. Таким чином, прцівники збільшують свою розумову, фізичну і моральну напруженість, що може призвести до фізичного зменшення їх трудової активності.

Ознайомившись з новітніми режимами робочого часу в різних країнах, ми дійшли висновку, що існують більш зручні режими порівняно з тими, що передбачені законодавством України. Так, наприклад, при «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням його бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня всі працівники повинні знаходитись на роботі. Працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період не перевищує нормального числа робочих годин. Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників). А при «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів). Чому б нам не відійти від застарілих поглядів на працю, і не створити для себе більш зручні умови проходження служби в митних органах, адже кожна людина витрачає більшу частину свого життя саме на працю, витрачає на неї свої сили і вміння.

Таким чином, ми зможемо підвищити продуктивність праці митників, які виконують діяльність усієї митної служби України. З покращенням функціонування Державної митної служби, бюджет України буде краще поповнюватись, а збільшення державного бюджету – це запорука поліпшення економічного становища держави.

Розділ 2. Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України в системі соціального захисту

2.1 Правове регулювання житлового забезпечення посадових осіб митної служби України

Соціальний захист являє собою ряд економічно-матеріальних гарантій, що закріплені на рівні нормативно-правових актів. Житлове забезпечення є однією з найважливіших гарантій, які надаються особам, що потребують їх.

Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України займає важливе місце у системі їх матеріального забезпечення, так як саме цей вид забезпечення, разом з грошовими стимулами, які заохочують даних осіб до високоефективної службово-трудової діяльності, надають змогу відчути захист держави їх соціальних інтересів. Важливість цього виду матеріального забезпечення полягає також у тому, що на працівників митної служби України розповсюджуються певні обмеження і заборони, наприклад займатися будь-якою підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності та медичної практики) - під виконанням роботи на умовах сумісництва слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, установі, організації; входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що займаються підприємницькою діяльністю; бути повіреним третіх осіб у митних справах; використовувати своє службове становище для будь-якого не передбаченого законодавством України сприяння юридичним і фізичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної та іншої підприємницької діяльності. Включення до Митного кодексу норми, яка забороняє заняття підприємницькою діяльністю у будь-якій формі є необхідною, так як посадові особи митної служби при виконанні службових обов'язків мають широкі повноваження з питань надання дозволу або заборони здійснення тих чи інших дій учасниками зовнішньоекономічної діяльності. Це обмеження застосоване відповідно до ст. 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995р.[7] Отже, у сфері житлового забезпечення посадові особи митних органів можуть розраховувати лише на державу. Звідси право вище зазначених осіб кореспондується з обов’язком держави щодо його реалізації. Крім того, піклуючись про матеріальне забезпечення посадовців ДМСУ, держава забезпечує законність, правопорядок і захист своїх економічних інтересів у сферах її життєдіяльності.

Проте, сьогодні відсутнє комплексне дослідження цієї проблематики, що у свою чергу обумовлює актуальність обраної теми. Так як метою даної роботи є теоретичне та практичне вдосконалення аспектів житлового забезпечення посадових осіб ДМСУ, то для її досягнення необхідно розглянути систему нормативно-правових актів, які регулюють житлове забезпечення митників, проаналізувати проблемні питання у цій сфері, окреслити перспективи напрямків удосконалення житлового забезпечення.

Так відповідно до ст.7 Конституції України держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.[1]

Порядок житлового забезпечення посадових осіб митної служби України було також визначено у ст.429 МК, до того моменту, як її було виключено Законом України від 28.12.07. № 107-VI.[6] В ній було зазначено, що посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове одержання житла. Таке право зберігається за посадовими особами митної служби України після виходу на пенсію за наявності у них стажу служби в митних органах 20 і більше років. Митні органи, спеціалізовані митні установи і організації можуть мати відомчий житловий фонд, що формується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Посадові особи митної служби України мають право на одержання за місцем проживання або роботи безпроцентної позики на індивідуальне або кооперативне житлове будівництво та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988р. № 37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, зокрема службовим особам митних органів. До цього Переліку віднесені: інспектори-кінологи регіональних митниць, митниць; інспектори (водії оперативних транспортних засобів), головні інспектори, головні спеціалісти Держмитслужби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій; начальники управлінь, відділів, служб, відділень та їх заступники, начальники секторів, головні бухгалтери, заступники головних бухгалтерів Держмитслужби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій; начальники регіональних митниць, митниць, митних постів, спеціалізованих митних правлінь та організацій і їх заступники; заступники, радники і помічники Голови Держмитслужби; ректори і проректори, директори та їх заступники, начальники, професори і доценти, старші викладачі факультетів та кафедр навчальних закладів. Постановою Кабінету Міністрів України також затверджено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу ОВС, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей від 29.11.1999 р. № 2166 [11].

Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в митних органах України затверджено наказом Державної митної служби України від 8 січня 2000 р. № 60. Даним положенням передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення мають знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації митного органу, у віданні якого ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради, на території якої знаходиться відповідний орган. Працівники, які проживають у службових жилих приміщеннях і потребують поліпшення житлових умов, можуть, за їх бажанням, забезпечуватися іншими службовими жилими приміщеннями. Працівники, що припинили трудові відносини з установою за власним бажанням, підлягають відселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться у судовому порядку.[11]

У проекті нового Митного кодексу України, зокрема у ст.541, що має назву Житлове забезпечення посадових осіб митної служби України, говориться про те, що посадові особи митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у встановленому законодавством порядку із державного фонду.

Посадовим особам митної служби України надається службове житло в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Посадовим особам митної служби України, які переводяться на роботу в іншу місцевість, а також випускникам вищих навчальних закладів, які одержали направлення на роботу до митних органів, організацій, навчальних закладів митної служби України, розташованих в іншій місцевості, службове житло надається невідкладно.

У разі неможливості забезпечення посадової особи митної служби України житлом з державного фонду або надання їй службового житла митний орган, організація, навчальний заклад митної служби України орендує житло для забезпечення ним посадової особи або, за бажанням цієї особи, виплачує їй грошову компенсацію за найом (піднайом) жилого приміщення. Порядок виплати посадовим особам митної служби України грошової компенсації за найом (піднайом) жилих приміщень визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі посадової особи митної служби України у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків за сім’єю загиблого зберігається право на одержання житлової площі на тих самих умовах і підставах, які мали місце на момент загибелі цієї посадової особи.

Посадовим особам митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, може надаватися безпроцентна позика на будівництво або придбання житла та обзаведення домашнім господарством на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків одержаної позики за рахунок бюджетних коштів. Умови надання позики визначаються Кабінетом Міністрів України.[15] Слід зазначити, що такі норми, що закріплені у даній статті є досить непоганими, але ж ст.541 являється лише проектною, тому впевненості вона не надає.

2.2 Проблеми житлового забезпечення посадових осіб митної служби України та шляхи їх вирішення

Основною проблемою житлового забезпечення посадових осіб митної служби полягає у тому, що в п. 55 Розділу ІІ Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» виключена ст. 429 МКУ. Проблема полягає в тому, що посадові особи митної служби України позбавляються такої соціальної гарантії як житлове забезпечення. І зазначені нормативно-правові акти в Розділі 2.1 втрачають свою сутність. Внаслідок цього постає ряд питань: по-перше, ЗУ «Про державний бюджет…» має тимчасову дію – 1 рік, з прийняттям нового закону, попередній втрачає чинність. А отже, яким чином норма тимчасової дії може скасувати норму, що діє постійно? Адже, на 2009 рік п.55 вище зазначеного закону буде юридично безсилим, а тому ст. 429 повинна функціонувати знову. По-друге, можна дійти висновку, що державу не цікавить соціальний захист митників у сфері житлового забезпечення, а тому порушується норма статті 3 Конституції України, яка зазначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Якщо держава обмежує посадових осіб митної служби в роботі за сумісництвом, у зайнятті підприємницькою діяльністю, то слід дійти висновку про те, що дані особи у сфері власних прибутків повністю залежать від неї. Тому, по-третє яким чином митники будуть забезпечувати себе житлом?

Також слід зазначити, що на всеукраїнському з'їзді будівельників в Києві Президент України підкреслив, що "ми повинні зробити все, щоб змінити державну політику" у наданні житла. За його словами, з 2008 року необхідно "припинити практику роздачі державного житла", коли видаються квартири держслужбовцям і видача цих квартир оплачується через державний бюджет, "таку порочну практику" треба припинити. На думку Президента, сьогодні державні службовці середнього рівня щомісячно отримують декілька тисяч гривень, і тому можуть дозволити собі купувати житло в кредит, виплачуючи його протягом 10-15 років.[24]

Президент також відзначив, що необхідно передбачити в змінах і доповненнях у державний бюджет 2008 року кошти для реалізації програми "Доступне житло". Глава держави вважає, що бюджетом цього року має бути передбачено більш 2 млрд. грн. для реалізації програми "Доступне житло". Він відзначив, що в закон про бюджет 2008 року потрібно внести зміни, які б передбачали безкоштовну процедуру відведення землі під споруджуване доступне житло.

Як повідомлялося, відповідно до програми "Доступне житло" передбачається, що держава надає одноразову грошову допомогу громадянинові (розмір може складати близько 30% вартості житла) для першого внеску, а дві третини всієї суми має оплачувати безпосередньо замовник (із власних і кредитних ресурсів).

Цікаво, що попередньо, 20 вересня 2007 року було видано Указ Президента України Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців N 900/2007. В якому зазначається недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод осіб, які перебувають на державній службі; удосконалення порядку надання житла державним службовцям, які потребують поліпшення житлових умов, та запровадження гарантій надання такого житла, а також земельних ділянок для садівництва, впровадження пільгового безвідсоткового кредитування державних службовців на придбання або будівництво житла, передбачити фінансування відповідних видатків у повному обсязі з 1 січня 2009 року.[13] Така невизначеність погляду на соціальне забезпечення зазначених осіб призводить до де мотивації праці службовців, у тому числі й посадових осіб митної служби. Немає чітко визначеної програми отримання житла такими особами, причиною цього також може виступати проблема престижу звання “митник” і підвищення соціального статусу. Невирішення цієї ситуації сприяє переходу висококваліфікованих та молодих професіоналів, які здатні впроваджувати в життя реформи, до інших сфер роботи. М. Кравченко зазначає, що в масовій свідомості міцно вкоренився стереотип щодо бездіяльності держслужбовців, що, у свою чергу, впливає на їх задоволеність своєю працею і, відповідно, на якість виконання професіональних обов’язків.

Відповідно до законодавства, держава обмежує своїх службовців самостійно забезпечувати собі належний рівень життя, а значить, бере на себе зобов’язання щодо грошового утримання на належному рівні. Але реальний стан речей свідчить про інше: сьогодні в системі мотивації державних службовців є велика проблема, її визначають багато державних службовців і вона є для них наболілою.

Звернімося до теорії ієрархії потреб А. Маслоу. Найвідоміший дослідник розглядає процес мотивації через задоволення потреб, від первинних (природжених) до вторинних (психологічних за своєю природою). Згідно з цією теорією, незадоволеність матеріальних потреб оказує такий демотиваційний вплив на людину, який не дає можливості розвиватися іншим мотиваційним факторам. Тобто, активізувати поведінку людини, розкрити її творчий трудовий потенціал практично не можливо, якщо вона стурбована своїм низьким соціальним захистом. Питання низького матеріального забезпечення потребує термінового вирішення, оскільки, по-перше, знижує трудову активність посадових осіб митної служби, і по-друге, породжує відтік висококваліфікованих працівників в інші установи з більшою заробітною платою.

У Законі України “Про державну службу” від 1993 р. були зазначені передумови для виділення коштів для поліпшення житлових умов державним службовцям шляхом надання безвідсоткового кредиту[5] . Тільки в лютому 2004 р. вийшло положення Кабінету Міністрів України, яке дозволяє брати безвідсотковий кредит на придбання квартир. Але тут теж є свої проблеми. По-перше, це положення передбачає, що кошти на його функціонування повинні бути закладені в Державний бюджет України, тобто фінансування є обмеженим, і не всі бажаючі державні службовці, які потребують поліпшення житлових умов, матимуть змогу взяти кредит саме в цей рік. А по-друге, в Положенні зазначено, що, якщо людина іде з державної служби, то кредит з моменту звільнення з державної установи стає відсотковий, а сума відсотку визначатиметься Національним банком України. Пункт цього положення можна розглядати як порушення права людини на вільне обирання професії. Сьогодні можна також стверджувати, що це Положення реально не діє, адже жодного разу в Державному бюджеті України не передбачалось коштів на його виконання.

Доречно було б розробити загальнодержавну Програму забезпечення житлом посадових осіб митної служби України, метою якої повинно стати розв’язання проблеми забезпечення житлом цих категорій працівників та членів їх сімей шляхом вдосконалення механізмів його будівництва (придбання).

Основними завданнями такої Програми повинні стати: удосконалення порядку надання житла посадовим особам митної служби України з урахуванням вислуги років за рахунок коштів державного бюджету, а також створення фонду службового житла; застосування фінансово-кредитних механізмів державного довгострокового пільгового та іпотечного кредитування, залучення додаткових джерел фінансування, використання потенційних можливостей вторинного ринку житла з метою здешевлення його вартості та збільшення за рахунок цього кількості отриманих квартир; посилення контролю та нагляду за порядком надання приватного та службового житла митникам.

До перспективних напрямків удосконалення житлового забезпечення працівників ДМСУ ми відносимо такі:

1. Розроблення відповідних нормативно-правових актів, які передбачали би механізм залучення державних пільгових довгострокових та іпотечних кредитів, страхових резервів та кредитних ресурсів комерційних банків для будівництва (придбання) житла працівниками ДМСУ. Нормативна база у цій сфері повинна бути спрямована на недопустимість нецільового використання коштів, отриманих на будівництво чи закупівлю житла, створення правових механізмів захисту від усталених у цій сфері зловживань.

2. Спрямування фінансових джерел, насамперед, на добудову незавершених об’єктів житла як приватного, так і службового.

3. Посилення контролю за укладенням договорів на будівництво або придбання житла за рахунок коштів державного бюджету з комерційними структурами, а також за дотримання умов та порядку закупівлі товарів, робіт

і послуг за державні кошти.

4. Забезпечення постійного контролю за роботою відомчих житлових комісій, дотриманням ними вимог чинного законодавства при формуванні квартирних черг, веденні квартирного обліку та розподілі житла серед працівників ДМСУ.

5. Враховуючи факти численних зловживань та фальсифікацій у питаннях взяття на квартирний облік, дотримання черговості й руху квартирних черг та розподілу житла, провести за участю представників ветеранських організацій та громадських організацій перевірки виконання вимог житлового законодавства за останні 3 роки.

6. Надання у позачерговому порядку лише службового житла.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. [5]

Зокрема це стосується молодих спеціалістів, так як системний характер мають випадки коли молодий спеціаліст отримує житло у певному органі митної служби раніше ніж працівник який більше 10 – ти років перебував на так званій “квартирній черзі” у цьому ж митному органі, і який у свій час також мав статус молодого спеціаліста.

7. Запровадження механізму кредитування працівників ДМСУ для будівництва та придбання житла, аналогічного механізму пільгового молодіжного кредитування.

8. Звільнення від податку на додану вартість будівництва та операцій з придбання житла за рахунок бюджетних коштів для працівників ДМСУ.

9. Створення єдиної бази даних з квартирної черги працівників ДМСУ.

10. Впровадження надання іпотечних житлових позик працівникам ДМСУ так як це планується вчинити для працівників ОВС. У зв’язку з цим Кабінет Міністрів України спільно з Нацбанком планує випустити облігації державної позики на суму 10-15 млрд. грн. із терміном погашення до 30 років. За рахунок цих облігацій - їх буде розміщено у комерційних банках країни. На спеціальному рахунку Кабміну акумулюватимуться кошти, які передаватимуться силовим відомствам, зокрема МВС, пропорційно до кількості черговиків. Працівникам, які потребують житла, запропонують безвідсоткові позики з терміном виплати до 25 років, гроші ж за цими позиками вкладатимуться у будівництво житла. Завдяки такій схемі працівник вже через два роки оселиться у новій квартирі, а державі щомісяця повертатимуться вкладені нею у відомче житлове будівництво кошти - шляхом часткової сплати позик працівниками. За приблизними розрахунками квартирне питання практично буде розв’язане за 5 років. Не залишаться поза увагою і ті, хто з якихось причин не зможе чи не схоче брати кредит - їхнє право на безкоштовне житло не буде проігнороване. Інша річ, що чекати на його отримання їм доведеться довше.

11. Підписання меморандумів про співпрацю між органами місцевого самоврядування та ДМСУ відповідно до яких митному органу надаватиметься усіляке сприяння у спорудженні житла.

12. Участь у будівництві житла черговиків, які сплачуватимуть певний відсоток витрат. Така програма успішно діє у в правоохоронних відомствах ОВС Хмельницької області. Там у будівництві житла беруть участь самі черговики, фінансуючи певний відсоток витрат на це. Причому все робиться на добровільних засадах. Можна відмовитися сплачувати гроші. Інша річ, що тоді доведеться чекати на житло довше, ніж це могло би статися, але це вже питання особисте. Пайова участь дозволяє щороку здавати в регіоні в середньому від 300 до 500 квартир.

На нашу думку, вище приведені заходи, які пропонуємо взяти за основу удосконалення правових, організаційно-управлінських, фінансових та інших аспектів житлового забезпечення працівників ДМС України за умови їх втілення у практичну діяльність позитивно відобразяться як на іміджі (престижі) служби, що дозволить залучити до їх лав найбільш підготовлених осіб, так і на ефективності їх службово-трудової діяльності, що дозволить на високопрофесійному рівні виконувати працівниками ДМСУ поставлені перед ними завдання та обов’язки.

Отже, розглядаючи соціальний захист посадових осіб митної служби України у сфері житлового забезпечення, ми визначили, що дане питання має достатню кількість невизначеностей та проблем. По-перше, відсутня нормативно-правова база, яка б здійснювала регулювання такої соціальної гарантії. Адже, Законом України «Про державний бюджет України…» скасовано ст..429 МК, яка регулювала забезпечення житлом митників, а тим самим втратили свою сутність відомчі нормативно-правові акти, які реалізовували дану норму. По-друге, такою діяльністю органів державної влади, держава виявила свою безвідповідальність до даної категорії працівників, таким чином втрачається престиж посадовців митної служби. Для вирішення даної проблеми в розділі наведені способи реалізації мети.

Висновок

Використовуючи різні методи наукового пізнання, та враховуючи думки різних науковців, я розглянула режим робочого часу та його види з правової та наукової точок зору. Визначила організаційну структуру митної служби України, види режиму роборчого часу, що застосовуються до різних підозділів служби, а також особливості житлового забезпечення посадових осіб митної служби України.

Розглядаючи режим робочого часу в митній службі України, можна дійти висновку, що він є недосконалим, висвітлилося безліч проблем організаційно-правового забезпечення діяльності митних органів. Слід ретельно переглянути прававе регулювання режиму робочого часу посадових осіб митної служби України в трудовому законодавстві; визначитися з тим, чи виконає працівник свою трудову функцію за той робчий час, який йому надано; здійснити ряд змін в організації праці, а саме: по-перше, раціонально провести розподіл кадрів по місцям роботи в митних органах; по-друге, переглянути застосування надурочних робіт до працівників; по-третє, запровадити до посадових осіб митної служби ненормований робочий час, якщо їхня трудова функція не відповідатиме нормальному режиму робочого часу; по-четверте, як можна краще забезпечити працівників технічним оснащенням для більш якісної та продуктивної праці; по-п’яте, заохочувати працівників до сумлінної праці.

Виконуючи роботу, я ознайомилась з новітніми режимами робочого часу в різних країнах, і дійшла висновку, що існують більш перспективні режими порівняно з тими, що передбачені нашим законодавством. Так, наприклад, при «слизькому» графіку роботи початок і кінець робочого дня для кожного працівника визначається з врахуванням його бажання за умови, що протягом певного відрізка робочого дня всі працівники повинні знаходитись на роботі. Працівник може кожного дня приходити і уходити у зручний для нього час, при цьому допускається недотримання (у визначених рамках) встановленої продовжуваності щоденної, а іноді щотижневої продовжуваності робочого часу за умови, що тривалість робочого часу за обліковий період не перевищує нормального числа робочих годин. Врахування робочого часу кожного окремого працівника проводиться за допомогою спеціальних автоматичних приладів (лічильників). А при «стислій» робочій неділі тижневий робочий час відпрацьовується протягом чотирьох чи трьох робочих днів, тривалість яких відповідно збільшується, а працівники отримують тривалий період тижневого відпочинку (три або більше днів).

Розглядаючи соціальний захист посадових осіб митної служби України у сфері житлового забезпечення, ми визначили, що дане питання має достатню кількість невизначеностей та проблем. По-перше, відсутня нормативно-правова база, яка б здійснювала регулювання такої соціальної гарантії. Адже, Законом України «Про державний бюджет України…» скасовано ст..429 МК, яка регулювала забезпечення житлом митників, а тим самим втратили свою сутність відомчі нормативно-правові акти, які реалізовували дану норму. По-друге, такою діяльністю органів державної влади, держава виявила свою безвідповідальність до даної категорії працівників, таким чином втрачається престиж посадовців митної служби. Для поліпшення цієї проблеми потребується розроблення відповідних нормативно-правових актів, які передбачали би механізм залучення державних пільгових довгострокових та іпотечних кредитів, страхових резервів та кредитних ресурсів комерційних банків для будівництва (придбання) житла працівниками ДМСУ; спрямування фінансових джерел, насамперед, на добудову незавершених об’єктів житла як приватного, так і службового; посилення контролю за укладенням договорів на будівництво або придбання житла за рахунок коштів державного бюджету з комерційними структурами, а також за дотримання умов та порядку закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти; забезпечення постійного контролю за роботою відомчих житлових комісій, дотриманням ними вимог чинного законодавства при формуванні квартирних черг, веденні квартирного обліку та розподілі житла серед працівників ДМСУ.

Список використаних джерел

1. Конституція України // ВВР України. – 1996. –№ 30. –Ст.3,7,32,38,43// www.rada.kiev.ua.

2. Митний кодекс України. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – Ст.411, 407,427,429// www.liga.net

3. Кодекс законів про працю України. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2005. Ст. 50.// www.liga.net

4. Житловий Кодекс України від 30.06.1983р. // ВВР УРСР. –1983. –Додаток до № 28. -Ст.118// www.rada.kiev.ua.

5. Про державну службу України: Закон України від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Ст.1,5\\ www.liga.net

6. Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 18.01.08р. № //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78

7. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995р.// www.liga.net

8. Про Рекомендації парламентських слухань “Про стан забезпечення житлом та іншими гарантіями соціального захисту військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 23.02.2006 р./Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.rada.kiev.ua.

9. Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р., № 1764// www.liga.net

10. Про Порядок затвердження титулів будов (об’єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств державної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 8.09.1997 р., № 995// www.liga.net

11. Про Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, службових осіб митних органів та членів їх сімей: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.1999 р., № 2166// www.liga.net.

12. Про затвердження Державної програми «Контрабанді – СТОП» на 2005-2006рр.: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 року № 260\\ www.liga.net.

13. Про заходи щодо реформування державної служби в Україні та забезпечення захисту конституційних прав державних службовців: Указ Президента України від 20 вересня 2007 року N 900/2007// www.liga.net.

14. Про затвердження Класифікатора митних органів та їх структурних підрозділів, спеціалізованих митних установ та організацій.: Наказ ДМСУ від 26 квітня 2006 року № 335\\WDoffise.com.ua

15. Про внесення змін до Митного кодексу України (нова редакція): Проект Закону України// WDoffise.com.ua

16. Александрова С.П. «Особенности правового регулирования рабочего времени и времени отдыха», Л., 1990г, С. 154-172.

17. И.Я. Киселев «Сравнительное трудовое право»,М.: «Проспект», 2005г, С.193-200.

18. И.Я. Киселев. «Новый облик трудового права. Стан Запада», М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2003г, С. 80-83.

19. Кривой В.И. «Вахтовый метод, правовые вопросы», М.: «Юридическая литература», 1989г, Т.1, С.87- 95.

20. Митне право України: Навч. посібник / За заг. ред. В.В. Ченцова. – К.: Істина, 2007. – С. 67-79.

21. Максименко Г. //Справочник кадровика. – 2004. - №6. – С.8-18.

22. Н.Б. Болотіна. «Трудове право України», К.: «Вікар», 2005р, С.327-349. Питання забезпечення житлом військовослужбовців за допомогою державних житлових сертифікатів//www.2000.net.ua/issue/375/E7.pdf

23. С.А. Иванов. «Советское трудовое право», М.: «Наука», 1990г, С. 113- 118.

24. Ющенко проти безкоштовного житла для державних службовців: "ІнтерфаксУкраїна".26/03/200813:52//activist.org.ua/news/ukr/zhytlo_derzhsluzhbovcyam.html - 52k.