Реферат: Методика проведення екологічної експертизи

Методика проведення екологічної експертизи

екологічний утилізація контроль експертиза

План

1. Особливості екологічної експертизи проектних матеріалів по захороненню токсичних відходів

2. Методичні засади екологічної експертизи проектів меліоративного будівництва

Література

1. Особливості екологічної експертизи проектних матеріалів по захороненню токсичних відходів

Несприятлива екологічна ситуація, що склалася в Україні, потребує ефективного вирішення однієї з найважливіших природоохоронних проблем — утилізації або екологічно безпечного захоронення токсичних та інших промислових відходів, особливо в великих містах.

В результаті проведеної інвентаризації токсичних промислових відходів виявлено, що більш як 2000 підприємств мають такі відходи. Щорічно їх утворюється більше 105 млн тонн, в тому числі близько 2 % першого та другого класу небезпечності, які містять сполуки кадмію, кобальту, миш'яку, свинцю, ртуті, неорганічні сполуки фтору, а також відходи гальванічного виробництва. Використано в виробництві, знешкоджено або передано для використання іншим підприємствам лише 15 % відходів, що утворились.

Близько 92 % токсичних відходів утворюється на підприємствах металургійної промисловості. В основному це шлаки та шлами металургійного виробництва, які належать до четвертого класу небезпечності і не потребують першочергового захоронення. Лише Дніпропетровська область дає 90 000 тис. тонн в рік токсичних промислових відходів, з них 85 000 тис. тонн становлять металургійні шлами та шлаки. Вони зберігаються в основному в шламонакопичувачах Новокриворізького та Північного гірничо-збагачувальних комбінатів.

Крім металургійних виробництв, значний «вклад» також вносять підприємства важкого машинобудування, енергетичні об'єкти, переробні галузі та сільське господарство.

Найбільша кількість токсичних відходів утворюється та накопичується в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях.

В Донецькій, Миколаївській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Харківській областях і Криму експлуатуються відомчі полігони для захоронення однієї-двох речовин, багато них не відповідають нормативним вимогам. Частину відходів, порушуючи санітарні норми і правила, продовжують вивозити на непристосовані звалища побутових відходів, зберігають на майданчиках промислових підприємств, часто просто зливають в водойми, яри і т. п. Все це призводить до забруднення атмосфери, грунтів, води, загрожує здоров'ю населення.

Надаючи надзвичайно важливого значення питанню негативного впливу токсичних промислових відходів на навколишнє середовище уряд прийняв постанову про утилізацію, знешкодження і захоронення токсичних промислових відходів, якою передбачається територіальний принцип організації полігонів. При проектуванні та екологічній експертизі необхідно враховувати, що норми не поширюються на проектування полігонів захоронення радіоактивних відходів, твердих побутових відходів і накопичувачів нетоксичних промислових відходів.

Важливо враховувати, що полігони як природо-охоронні споруди призначені для централізованого збору, знешкодження і захоронення токсичних відходів промислових підприємств, науково-дослідних організацій та установ.

Кількість і потужність полігонів визначається техніко-економічним обгрунтуванням на їх будівництво.

У складі полігону слід передбачити: завод по знешкодженню токсичних промислових відходів, ділянку їх захоронення, гараж спеціалізованого автотранспорту для перевезення токсичних промислових відходів.

На полігони приймають лише токсичні промислові відходи І, II, III і при необхідності IV класу небезпечності, перелік яких у кожному конкретному випадку погоджується з органами та установами санітарно-епідеміологічної та комунальної служб, замовником та автором проекту полігону.

Тверді промислові відходи IV класу небезпечності за погодженням з органами та установами санітарно-епідеміологічної та комунальної служб можна вивозити на полігони складування міських побутових відходів. .

Приймають тверді промислові відходи IV класу небезпечності на ділянку захоронення токсичних промислових відходів при відповідному техніко-економічному обгрунтуванні. Прийому на полігон не підлягають такі види відходів:

а) відходи, для яких розроблені ефективні методи вилучення металів або інших речовин (відсутність методів утилізації та переробки відходів у кожному конкретному випадку повинні бути підтверджені відповідними міністерствами та відомствами);

б) радіоактивні відходи;

в) нафтопродукти, що підлягають регенерації.

При проведенні експертизи слід суворо стежити, щоб полігони розміщувались на ділянках, де можливе проведення заходів та інженерних рішень, які виключають забруднення навколишнього середовища обов'язково з підвітряного боку відносно населених пунктів і зон відпочинку та нижче місць водозаборів питної води, рибницьких господарств, місць нересту, масового нагулу та зимувальних ям. Такі об'єкти розміщують виключно на землях несільськогосподарського призначення, не придатних для сільського господарства або на сільськогосподарських угіддях гіршої якості відповідно до гідрогеологічних умов і, як правило, на ділянках із слабофільтруючими грунтами (глиною, суглинками, сланцями), із заляганням ґрунтових вод при їх найбільшому підйомі, з урахуванням підйому води при експлуатації полігону не менше 2 м від нижнього рівня захоронения відходів. У випадках, коли встановлені несприятливі гідрологічні умови на вибраному майданчику, слід передбачати інженерні заходи, які забезпечать необхідне зниження рівня ґрунтових вод.

При екологічній експертизі належить вимагати, щоб розміщення полігонів не передбачалось на площі залягання корисних копалин (без погодження з органами державного гірничого нагляду), особливо у небезпечних зонах відвалів порід вугільних і сланцевих шахт або збагачувальних фабрик, активного карсту, зсувів, сельових сходів та снігових лавин, у заболочених місцях, а також у зоні живлення підземних джерел питної води, санітарної охорони курортів, на території зелених зон міст тощо.

Не менш важливо експертним органам виключити їх розміщення на землях, зайнятих або призначених під ліси, лісопарки та інші зелені насадження, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і місцем відпочинку населення; ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами, до закінчення строків, встановлених органами санітарно-епідеміологічної служби.

Створення полігонів на грунтах, які осідають, допускається після повного усунення усадки.

До складу вихідних даних для проектування полігонів повинні входити рекомендації по захисту місць захоронения від ґрунтових та поверхневих вод, відомості про відведені території скиду вод та матеріали інженерних обгрунтувань, які повинні відповідати вимогам БНіП 1.02.07—87 «Инженерные изыскания для строительства».

Об'єкти полігону по знешкодженню та захоронению токсичних промислових відходів, як правило, розміщуються:

підприємство по знешкодженню токсичних промислових відходів — на найближчій відстані від підприємства — основного постачальника відходів;

ділянка захоронения відходів — відповідно до вищевикладених вимог;

гараж спеціалізованого автотранспорту — поряд із заводом по знешкодженню токсичних промислових відходів.

При проведенні експертизи сліз звертати увагу на те, щоб в проекті передбачався розподіл ділянки захоронения токсичних промислових відходів на виробничу і допоміжну зони.

У виробничій зоні ділянки розміщують об'єкти з урахуванням роздільного захоронения відходів різних класів небезпечності, контрольно-регулюючі ставки дощових та дренажних вод, а при необхідності — і ставки-випаровувачі.

У допоміжній зоні — адміністративно-побудові приміщення, лабораторія, ділянка з навісом для стоянки спецмашин і механізмів, майстерня для їх поточного ремонту, склади паливно-мастильних матеріалів, призначених для влаштування водонепроникних покрить для консервації карт, котельня зі складом палива, споруда для чищення, нейтралізації та зне-кодження спецмашин та контейнерів, автомобільні ваги, конрольно-пропускний пункт.

Переробку відходів, що надходять на полігон, належить здійснювати на підприємстві по знешкодженню токсичних промислових відходів, захороняють на дільниці тверді токсичні відходи. На полігонах допускається захоронения пестицидів у кількості до 300 т.

В проектах заводу по знешкодженню токсичних промислових відходів з метою захисту навколишнього середовища і створення сприятливих умов для роботи обслуговуючого персоналу слід перевіряти рішення щодо максимальної механізації технологічних процесів. При проектуванні ділянки захоронения відходів повинні бути передбачені максимальна механізація розвантаження та розподілення відходів у картах, їх консервація.

Велику увагу слід приділяти розміщенню полігонів. Так, повинні бути забезпечені розміри санітарно-захисної зони заводу: по знешкодженню токсичних промислових відходів потужністю 100 тис. тонн і більше відходів у рік— 1000 м, заводу потужністю менше 100 тис. тонн — 500 м. Розміри санітарно-захисної зони захоронения токсичних промислових відходів до населених пунктів та відкритих водоймищ, а також до об'єктів, що використовуються в культурно-оздоро-вчих цілях, слід встановлювати з урахуванням конкретних місцевих умов, але не менше 3000 м. Розміщення ділянок захоронения токсичних промислових відходів слід передбачати не менш як за 200 м від сільськогосподарських угідь, автомобільних доріг та залізниць загальної мережі, за 50 м від межі лісу та лісопосадок, не призначених для використання в рекреаційних цілях.

В санітарно-захисній зоні ділянки захоронення токсичних промислових відходів можна розмістити підприємство по знешкодженню цих відходів, гараж спеціалізованого автотранспорту та випаровувачі забруднених дощових і дренажних вод.

В проектах будівництва полігону з метою контролю висоти стояння ґрунтових вод, їх фізико-хімічного та бактеріологічного складу на території ділянки захоронення відходів і в його санітарно-захисній зоні повинні передбачатись створи свердловин для спостереження.

У кожному створі повинно бути не менше двох свердловин, з яких одну слід розміщати на території ділянки захоронення, другу — в санітарно-захисній зоні. Свердловини слід заглиблювати нижче рівня ґрунтових вод не менш як на 5 м.

Аналогічний контроль належить передбачати для випаровувачів забруднених дощових та дренажних вод, що розміщуються поза ділянкою захоронення токсичних промислових відходів.

Як свідчить досвід роботи, значні труднощі викликає вибір ділянок під розміщення полігонів. Будівництво, що передбачається, викликає, як правило), різко негативну реакцію місцевого населення. Крім того, зараз відсутнє будь-яке обладнання для підприємств по переробці токсичних відходів.

Враховуючи ситуацію, що створилась, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України разом з міністерствами оборонного комплексу розроблено проект по створенню стаціонарних та пересувних комплексів по знешкодженню токсичних промислових відходів, в якому передбачено розробку в короткі строки технічних модулів для знешкодження цих відходів на базі плазмохімічних високотемпературних процесів.

Треба підкреслити, що проблему токсичних промислових відходів слід розглядати ширше, тобто перш за все необхідна розробка на впровадження мало- і безвідходних технологій, максимальної утилізації відходів, що утворюються.

2. Методичні засади екологічної експертизи проектів меліоративного будівництва

Відповідно до вимог державної екологічної експертизи найважливішим її завданням є оцінка припустимості з природоохоронних заходів господарської діяльності, яку передбачається розпочати і визначення заходів, необхідних для мінімізації шкоди природному середовищу, її можливої компенсації, а також раціонального використання природних ресурсів і запобігання їх повному вичерпанню.

Екологічна експертиза проектів меліоративного будівництва має особливості, пов’язані з різноманітністю грунтово-меліоративних умов і рівня культури землеробства на територіях меліоративного освоєння, що потребує індивідуального підходу до розгляду кожного проекту з використанням даних наукових досліджень збереження і підвищення родючості грунтів, регулювання їх водно-повітряного режиму, попередження засолення і заболочування, розробки наукових основ застосування органічних та мінеральних добрив, засобів обробки грунту тощо.

В процесі проведення екологічної експертизи меліоративних проектів потрібний розгляд характеристик природного середовища: клітатичної, ґрунтової, гідрогеологічної, геоморфологічної, інженерно-геологічної і технічної.

Питання раціонального використання природних ресурсів, їх охорони на меліоративних об'єктах регламентується відповідними нормативними документами (БНіП, ДБН), дотримання вимог яких є обов'язковим і повинне контролюватись в процесі проведення екологічної експертизи.

Виникає необхідність уточнення діючих і розробки нових нормативних документів, що регламентують дотримання вимог по охороні навколишнього середовища і комплексній оцінці наслідків впливу ескплуатації цих об'єктів з урахуванням більш високих екологічних вимог.

Нині ведуться методичні роботи, що мають визначити порядок і критерії оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) меліоративного і водогосподарського будівництва. Розробляється нормативний документ «Керівництво по особливостях використання зрошувальних чорноземів», новий ДСТ на зрошувальну воду. Прийнята Концепція розвитку водних меліорації в Україні, в якій узагальнені основні напрями науково-технічного прогресу в меліорації.

Екологічна експертиза проектів меліоративного будівництва має здійснюватись кількома напрямами.

Для проектів будівництва. зрошувальних систем першим напрямом є визначення придатності зрошувальної води для попередження деградації грунтів, при цьому враховуються генетичні якості грунтів, умови їх формування, склад природних розчинів, що взаємодіють з грунтом.

Другим напрямом є екологічна оцінка грунтово-меліоративних умов об'єкта зрошення, аналіз прогнозу зміни властивостей грунтів під впливом зрошення з урахуванням якості зрошувальних вод, кліматичних і гідрогеологічних умов, режимів зрошення, комплексу заходів, що забезпечують розширене відтворення родючості зрошувальних грунтів, а також оцінка ерозійної загрози зрошуваній території.

Третій напрям — аналіз гідрогеологічних умов території, оцінка впливу зрошення і супроводжуючих його процесів на якість поверхневих та підземних вод, на зміни гідрогеологічних умов на прилеглих територіях. Розглядаються рекомендації по попередженню забруднення підземних вод і схеми відведення дренажного стоку.

Четвертий напрям полягає в аналізі запропонованих рибоохоронних заходів, вирішення питань охорони рослинного і тваринного світу, ландшафту, атмосферного повітря, надр, пам'ятників історії, культури та ін.

П'ятий напрям полягає в екологічній оцінці кожного варіанта технічного рішення, включаючи альтернативні (розробка яких згідно з вимогами ОВНС обов'язкова), аналізі економічних та демографічних аспектів.

Шостий напрям екологічної експертизи — узагальнення всіх аспектів аналізу і складання експертного висновку. При позитивній оцінці проекту необхідно у експертному висновку привести вимоги та рекомендації щодо попередження несприятливих екологічних наслідків, які можна передбачити на стадії підготовки робочої документації. При негативному вирішенні необхідне обгрунтування всіх висунутих аргументів з відповідними посиланнями на природоохоронні норми і правила, а також останні досягнення науки та практики.

Особливість проведення екологічної експертизи проектів осушення полягає в розгляді комплексу геолого-геоморфологічних, кліматичних і гідрогеолого-гідрохімічних умов осушуваної території з метою визначення її сучасного меліоративного стану.

Необхідною умовою достовірності екологічної експертизи є також розгляд грунтово-меліоративних умов об'єкта з позицій структури ґрунтового покриву, а не окремих ґрунтових відмін, що дозволить виявити екологічно необгрунтовані проектні рішення, що призводять до нерівномірного осушення площі.

При проведенні екологічної експертизи проектів осушення необхідно розглядати питання впливу осушення на прилеглі території, відведення дренажних вод і оцінки з екологічних позицій вибраних способів та методів осушення.

Екологічна оцінка якості зрошувальної води.

Одним з основних завдань екологічної експертизи проектів зрошення є вирішення питання придатності зрошувальної води з цією метою. При цьому потрібний комплексний підхід, що враховує поряд з якістю води природногосподарські умови її використання, розгляд всього комплексу рішень, включаючи екологічні, агрономічні, технічні та економічні критерії. Необхідність такого підходу обумовлена впливом якості води на навколишнє середовище в цілому — якість культурних рослин і бур'янів та їх продуктивність; якість підземних та дренажних вод; ступінь забрудненості та властивості грунтів; прояви водної та вітрової ерозії; довговічність споруд зрошувальної мережі.

Якщо в проектних матеріалах подана оцінка води по всіх типах показників, то необхідно розпочати більш детальний аналіз згідно з агроекологічним оціночним критерієм, при цьому можна використовувати оцінку якості води згідно з різними методами, які пройшли практичне випробовування. Кількість вибраних оціночних методів має бути досить повною для вірогідного визначення ступеня небезпеки засолення та засолонцювання.

Розроблювані різними організаціями проекти ДОСТів на зрошувальну воду знаходяться в стадії обговорення та узгодження і до їх офіційного затвердження необхідно користуватися існуючими методами та критеріями оцінки якості зрошувальних вод, оцінювати придатність води для зрошування чорноземів враховуючи солевитривалість рослин, властивості та режими грунтів, техніку і технологію зрошення, меліоративний стан зрошуваних земель.

Для збереження і підвищення родючості зрошуваних чорноземів треба здійснити такі заходи:

подавання води на систему з закритої мережі нормами, що не перевищують вологоємності верхнього 0,5—0,7-метрового шару (по дефіциту ґрунтової вологи);

періодичне внесення меліоративних доз органічних добрив та кальційвмісних речовин, що забезпечують бездефіцитний баланс гумусу і оптимізацію фізичних та хімічних властивостей грунтів;

вирощування поливних культур у сівозміні з багаторічними бобовими та злаковими травами;

широке використання нічних поливів і пересувних систем зрошення.

Визначення придатності територій для зрошення.

При проведенні екологічної експертизи проектів будівництва (реконструкції) зрошувальних систем дря визначення ступеня придатності територій для зрошення необхідний розгляд матеріалів гідрогеолого-меліоративного районування з Прогнозом зміни гідрогеологічних умов під впливом зрошення; матеріалів районування території зрошення по умовах використання дренажу; матеріали грунтово-меліоративного групування грунтів, рекомендації щодо їх використання і прогнози зміни їх властивостей під впливом зрошення.

При аналізі змін властивостей грунтів при зрошенні необхідно враховувати вплив на протікання цих процесів, якості зрошувальних вод, режимів та умов зрошення, вихідних властивостей грунту, культури землеробства. Для чорноземів півдня України можна використовувати діагностичні критерії деградації чорноземів по основних властивостях, розроблені Українським НДІ ґрунтознавства та агрохімії ім. А. М. Соколовського.

Для контролю за меліоративним станом земель необхідно передбачити мережу контрольних свердловин і засоби виміру витрат води. При площі системи більше 20 тис. га додатково слід організувати лабораторний контроль за вологістю і засоленням грунтів, якістю зрошувальних і дренажних вод з засобами автоматичної обробки інформації, а також метеорологічні станції та водобалансові ділянки.

Сучасні вимоги екологічного контролю зумовлюють необхідність організації ґрунтового моніторингу на великих зрошувальних системах, який має базуватись на достовірній діагностиці стану грунтів. Ґрунтовий моніторинг повинен передбачати спостереження за зміною структури ґрунтового покриву, трансформацією земельних угідь, оцінкою темпів зміни основних властивостей грунтів (гумусу, рН, ємкості поглинання, фізичного, водного, повітряного та харчового режимів, забруднення грунтів пестицидами, біологічної активності грунтів). Ґрунтовий моніторинг повинен включати оцінку інтенсивності процесів ерозії, показників меліоративного стану (якості зрошувальних вод, рівня залягання і мінералізації ґрунтових вод, засоленості грунтів та порід зони аерації, розвитку процесів вторинного засолонцювання), а також оцінку вторинної родючості земель.

Тепер такий підхід тільки позначається, але надалі ґрунтовий моніторинг стане основною ланкою функціонування меліоративних систем, а його розробка — обов'язковою складовою частиною матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище об'єктів меліоративного будівництва. Актуальність грунтово-екологічного моніторингу значно зростає при зрошенні стоковими та дренажно-скидними водами. Особливу увагу необхідю приділити вибору території для зрошення стічними водами для запобігання розміщенню систем на заплавних землях і болотяних масивах низинного типу, в районах виклинювання водомістких горизонтів, місцях виходу на поверхню сильно тріщинуватих та закарстованих порід, зонах санітарної охорони джерел водопостачання і територіях санітарної охорони курортів, а також в умовах незахищених ґрунтових вод і на ділянках з схилом більше 0,02. При розгляді проектів зрошувальних систем, розташованих на чорноземних грунтах, необхідно враховувати, що експертній оцінці підлягають рішення визначення придатності води для зрошення з дотриманням таких умов:

використання економних режимів зрошення;

виключення крупнокраплинного зрошування;

застосування оптимальних норм удобрювання;

підтримання оптимальних глибин ґрунтових вод (5 м і більше).

Література

1. Дмитренко І.А. Екологічне право України. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001.

2. Екологічна експертиза: Право і практика / За ред. Андрейцева В.І., Пустовойта М.А. – К.: Урожай, 1992. – 208 с.

3. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х книгах / За ред. Андрейцева В.І. – К.: Юрінком, 1997. 8. Ільніцька Н.В. Основи екологічного права. – Львів, 1997.

4. Краснова М.В., Позняк Е.В. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль науково-правового фактору. // Право України. -2000, -№3.

5. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення / А.Б. Качинський. – К.:НІСД, 2001. – 312 с.

6. Малишко М.І. Основи екологічного права України. – К.: МАУП, 1999.